Згаданий
латинський вислів, яким послуговуються в усьому світі, трактується як «Світячи
іншим, згораю сам».
Сьогодні виповнюється
180 років від дня народження людини, котра все життя сповідувала це кредо –
професора Миколи Васильовича Скліфосовського – лікаря-хірурга, вченого,
громадського діяча, ім’я якого по праву стоїть серед плеяди корифеїв світової
науки.
Попри те, що
біографія Миколи Скліфосовського вартує окремої книги, спробую все ж зазначити
окремі посутні факти для створення ціліснішого образу.
Народився М.
В. Скліфосовський 25 березня (6 квітня) 1836 року на території тодішньої
Херсонської губернії, виховувався в сирітському притулку. У 1859 році закінчив
Московський університет. У 1863 році, захистивши в Харкові дисертацію, отримав
ступінь доктора медицини. З 1866 кілька років перебуває в закордонному
відрядженні на стажуваннях в Англії, Франції, Німеччині. Одним із перших у
тодішній Російській імперії став запроваджувати в хірургічній практиці методи
асептики й антисептики, успішно виконуючи операції, які до нього майже
не проводилися. Загалом учений написав понад сотню праць із найактуальніших
проблем хірургії, його роботи присвячені військово-польовій хірургії,
травматології, хірургічному лікуванню органів черевної порожнини та ін. Повністю
присвятивши себе медицині, М. В. Скліфосовський не тільки займався
клінічною діяльністю, а й очолював провідні хірургічні
кафедри Київського, Петербурзького, Московського університетів, сприяв жіночій
медичній освіті, організації медичного факультету при університеті
в Одесі, організував навчальний заклад нового типу – інститут
удосконалення лікарів, відкрив перший рентгенівський кабінет у
тодішній Російській імперії, власним коштом видавав кілька
медичних журналів. Микола Скліфосовський був ініціатором та
організатором XII Міжнародного з’їзду хірургів, що пройшов у
Москві 1897 року, на якому були присутні найвизначніші вчені з багатьох
країн світу, в тому числі видатний німецький вчений-патолог Рудольф Вірхов, котрий, відвідавши
клініку Скліфосовського, сказав у інтерв’ю: «Ви стоїте на чолі установи, якій
заздрять інші народи Європи!»
Джерела
свідчать, що Микола Скліфосовський був великим патріотом України. В Яківцях (нині
– частина Полтави) на високому березі Ворскли, де знаходилася його садиба, й
куди він із 1871 року щоліта приїздив із сім’єю, вчений завжди говорив
українською й привчав до цього інших. Свій маєток називав «Отрада». Скліфосовський
посадив свій сад, який на міжнародній виставці плодівництва в Петербурзі у 1894
році назвали «Полтавською Швейцарією». Першим у Полтаві почав
вирощувати хміль. Микола Васильович ніколи не забував
свого українського коріння й завжди пишався цим. Для відпочинку любив слухати
музику, особливо Бетховена, Моцарта, Баха.
Буваючи в
Полтаві, надавав допомогу колегам і хворим, вносячи нове й прогресивне в роботу
Полтавської губернської лікарні (нині Полтавська обласна клінічна лікарня носить ім’я М. В. Скліфосовського). Селян Микола Васильович лікував
безкоштовно. За свої кошти побудував госпіталь для
інвалідів російсько-турецької війни, в будівлі якого нині знаходиться
Музей Полтавської битви.
У 1900 році у зв’язку
з хворобою остаточно повернувся на Батьківщину в Яківці. Помер 30
листопада (13 грудня) 1904 року у віці 68 років у своєму маєтку. Похований на
церковній площі біля могили сина неподалік від місця Полтавської битви. На
могилі встановлено плиту з чорного лабрадориту, на якій викарбувано: «Aliis inserviendo consumor».
Микола
Скліфосовський посутню частину життя віддав Україні й зокрема
Полтавщині, яку дуже любив, а себе
присвятив людям. Тож пам’ятаймо й шануймо великих і мудрих наставників багатьох
поколінь!
З Днем
народження, Миколо Васильовичу!
Олександр ПУШКО
Немає коментарів:
Дописати коментар