ми домовилися з тобою чи то серйозно чи то жартома
триста літ тому що коли травень наш відходив
аби більше не вернутися на нашу з тобою землю
що поки житимемо будемо виходити на найвищу точку
наших островів і гукатимемо один одного
де та гора? питаю я в Того хто відтепер не тільки з нами
за нас а і між нас...
земля під ногами твердішає а затим тріскається
я вдихаю жадібно повітря аби мені вистачило
голосно тебе покликати
трьохсотлітні весни убрані завжди святково
наче дружки молодої зносять на гору зелені гілки
плачуть дерева яким відтинають голос
і не шулять
і я починаю танцювати на тих брилах які тріскаються
які постійно рухаються
я перестрибую одна з одної наче дитина
і помічаю що моя гора від того стає все вищою
тоді я сідаю в розпачі і кажу
то жарт звісно бо так не може тривати вічно
ще наша земля вернеться
і увійде в свої береги
а відучора на твоєму острові людяно
запалюють свічки і сходяться жінки у хустки повив’язані
і в коло вони стають
і мені забракне голосу аби до них одізватися
бо щось біля серця обірветься і злива по венах піде
2020 ©Наталія Трикаш
Світлина Ivanna Serduichenko
Немає коментарів:
Дописати коментар