Хуан Фернандес. «Чотири грона винограду» (ісп. «Cuatro racimos de uvas colgando»), XVII ст.
Низку німецьких віршів для перекладу я вибрав з цікавого, на мій погляд, видання «Найкращі історії про вино» («Die schönsten Geschichten vom Wein»). Врешті, таку тематичну добірку, саме – про вино, я зустрів уперше. До того ж, у гарному оформленні, можна сказати – любовному.
У невеличкій крамничці Червоного Хреста, на повороті кам’яних сходів, які ведуть з верхньої частини міста до історичного центру, можна було придбати найнесподіваніші предмети: від ручної вишивки і домашнього начиння до одягу і книжок. Люди здавали сюди речі, власне, віддавали задарма, знаючи, що виручені гроші підуть на допомогу хворим, нужденним, просто біднякам у інших країнах.
У крамничці все було дешево. Принагідно я купив ще одну книжку – основний труд Отто Вайнінгера «Стать і характер». Я чув прізвище цього психолога ще за радянської доби. Але тоді було досить важко роздобути щось цікаве для читання, окрім хіба що творів з марксизму-ленінізму.
Якось так вийшло, що книжку про вино я прочитав, а Отто Вайнінгера – тільки «надгриз». Як сказала б моя знайома вчена філологиня: «Це переконливо свідчить про ваші схильності.»
Нижче крамнички, власне, й починалося старе місто. З нашого погляду, навіть дуже старе. В ньому збереглися в доброму стані церкви, монастирі і приватні будинки 12-14 століть. Місто Швебіш Галль мало_щастя. У Другій світовій війні його не розбомбила союзницька авіація. У ньому не було військових об’єктів і виробництв. Воно затаїлося в межигір’ї Швабських Альб, і потужні американські й англійські ескадрильї бомбардувальників проскакували далі, на схід і північ Німеччини.
Середньовічний колорит, неторканність давньої архітектури приваблюють багато туристів, місто є бажаним для поселення серед науковців на пенсії, державних службовців у відставці, просто – заможних людей. Не зважаючи на свій скромний розмір (як наш райцентр), у місті багато культури. Згадаю хоча б два музеї: Старих майстрів (там я вперше побачив у оригіналі Лукаса Кранаха-Старшого, причому не в одному примірникові). І неподалік – музей сучасного мистецтва, включно з модерністами.
Тут я відчув різницю між фразами «відвідувати музей» і «ходити до музею». Остання фраза, мені здається, ближча до тривалого, повторюваного процесу. Саме він пасує до цих прекрасних музеїв, де великі експозиції дбайливо оформлені й ретельно періодизовані.
Прикметно, що музеї створені коштом місцевого уродженця пана Вюрта, який видає солідні суми на культурне просвітництво своїх земляків. До речі, пан Вюрт чи не найбільший у світі виробник різних кріплень, з’єднань, метизу і різноманітних саморізів. Цей виріб відомий усім сучасним чоловікам. Від церкви Святого Михаїла, розміщеної на узвишші, донизу, утворюючи природний амфітеатр, спадають важкі кам’яні сходи – ідеальне місце для облаштування концертів, вистав, різних імпрез.
У цьому місті почуваєшся затишно, попри те, що ти – іноземець. Мені доводилося прогулюватися вночі – без жодної остороги на «человеческий фактор». І високі зорі над Швабськими Альбами цілком приязно спо- стерігали за моїми пересуваннями.
Утім, повернемося до віршів. Як написали на суперобкладинці укладачі книжки про вино: «Читайте і насолоджуйтесь!»
* * *
Серед напоїв вино найкорисніше,
Серед ліків – найсмачніше,
Серед продуктів – найприємніше.
Плутарх
* * *
Хоч грішник я уже старий,
Та розрізняю суті.
Не зношу я стакан пустий.
Щось в ньому має бути.
Чом дзенькіт знов такий сухий?
Де кельнер? Озовися!
В стакан вина мерщій налий,
Зволож його по вінця.
Отак мене між двох стихій
Хита багатократно.
Стакан – по вінця – знов сухий…
Не можу довго ждати!
Вільгельм Буш
* * *
Не впивався врешті з нас?
Юність – це сп’яніння без вина.
П’ють літні, щоби молодими здатись
І це вина чудова здатність.
Життєві клопоти розвіє,
Це виногрона здавна вміють.
Йоганн Вольфганг Гeте
* * *
Дівчата й скляночка вина
Лікують від всіх бід.
А хто не п’є й не обійма,
Й собі,мабуть, обрид.
Йоганн Вольфганг Гeте
* * *
Чи я буду завтра жити,
Ще не знаю я.
Та якщо це припустити,
Знаю точно: буду пити,
Хто б не зупиняв.
Готтгольд Ефраїм Лессінг
З Вюрцбургерських наспівів
Коли я гладжу твої щічки
І пальчики цілую милі,
Садова лава невеличка
Здається м’якшою за килим.
А під сорочкою твої
Звабливі груденята.
Як стиглі кетяги вони
Принишкли у руках моїх.
…Мойсей так і юдеї з ним
Землі раділи благодатній.
Макс Даутендей
Про склянку місцевого вина
Ясне вино…
Приємне нам воно:
І душу освіжає,
Й турботи всі знімає.
Вино із цих долин
Поетові, як кінь.
Нове життя дає нам
Вино благословенне.
Ганс Якоб Хрістоффель
фон Гріммельсхаузен
Одружені вина
Рідні винА, його друзі бувалі!
В надії на більше маємо мало;
Губи облизуєм, та добре знаєм:
Любі нам вина уже дозрівають.
Вина з Угорщини будуть в нас знані,
З Австрії також. Вони для кохання.
Якщо їх щоденно не парувати,
То що про хрестини ти можеш знати?
Фрідріх фон Логау
Сілезький пияк
На горах сілезьких зріє вино,
Спека чи мряка – йому все одно.
Чи рік не вдавсь, чи добрий рік,
Радо п’є кров виногрон чоловік.
В погріб зайшов. Ось бочка моя.
«Хтось з неї вип’є більше, ніж я?
Нехай це буде хоча б сам біс,
Не переп’є мене, як не пнись!»
Ледве останній звук пролунав,
В погребі чорт ураз постав.
«Ну що, дружище, тепер ти мій,
Виклик приймаю. Бери і пий!»
По кілька кухлів випили ми.
Зорі зійшли вже в нічній пітьмі.
Й тут біс ледь чутно промурмотів:
«З мене вже досить. Сто чортів!..
В Празі якось, згадалось мені,
Пив зі студентами кілька днів…
Та щоб кислятину цю жлуктать,
Треба сілезцем спочатку стать».
Август Копіш
* * *
П’ю їх – лоз прекрасних соки,
Й розтають мої печалі,
І мій відчай, і турботи
У морській зникають далі.
П’ю їх – лоз прекрасних соки
І плету вінок із квітів,
Прикрашаюсь ним, співаю
Про щоденне тихе щастя.
Едуард Мьоріке
Джерело:
Полтавська криниця: літературно-художній журнал. – Полтава. – №1 (3) 2019
Немає коментарів:
Дописати коментар