Світом править любов...

До 40-річчя від дня народження видатної полтавки, однієї з найзагадковіших дітей світу, надзвичайної художниці Саші Путрі

(2 грудня 1977 – 24 січня 1989)

Віценя Л. М. Прости за все… Одинадцять сходинок у вічність: художньо-документальна повість. – Полтава : Дивосвіт, 2016. – Вид. 2-е, перероблене і доповнене. – 240 с. 

Не забувається перше прочитання цієї книжки. Вражав величезний потенціал любові, що здатний жити довго, навіть продовжитися у Вічності, що дарована Богом. Тоді, пам’ятається, вже пізно вечором, зателефонував авторові, однак ще довго не міг заснути, вражений великою Любов’ю до Краси маленької дівчинки Саші Путрі, яка жила в земному вимірі 11 років, 1 місяць і 21 день…

Тепер із упевненістю можу сказати, книжку письменниці із Полтави Лідії Віцені «Прости за все… Одинадцять сходинок у вічність» мають читати насамперед наші діти – малі й дорослі, для того, щоб замислитися над духовними цінностями, їх значенням у житті людини, особливо милосердям, співпереживанням, благородством людської душі, яке не можливо виміряти нічим. Навіть час і простір підвладні душевному багатству.  

Духовність домінувала в житті Саші Путрі з самого народження, адже її тато Євген Васильович –  відомий художник, мама Вікторія Леонідівна – викладач музичного училища, старша сестричка Валерія теж обрала фах музиканта.  

Коли Сашеньці виповнився рік і 2 грудня 1978 року зібралися гості, тоді за народним звичаєм дитину посадили на кожушок, а довкола розклали різні речі. Сашенька відразу схопила олівці…

Життя юної художниці обірвалося дуже рано, але душа і мрії залишилися в 2276 малюнках,  у віршах, листах, записках.

Уперше батьки Сашеньки розвісили її картини на поминках, зібравши  разом так багато створеного нею. З того часу відбулися сотні виставок художніх робіт Саші Путрі в різних країнах світу – Азербайджані, Латвії,  Польщі, Росії, Німеччині, Австрії, США, Канаді, Голландії, Японії, Індії.

У Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка діє Зал імені Саші Путрі, як естетичний, творчий і педагогічний центр. Написано про маленьку художницю дуже багато: і в Книзі відгуків, і в численних публікаціях.

«Вдячна Богу за те, що він дарує такі зустрічі, коли душа очищається теплом, добротою і красою».

«Ця виставка відкрила наші серця».

«Сашенько, дорога! Глянувши в очі, які дивляться з твоїх малюнків, неможливо залишатися таким, як був досі. Навіть якщо не зробив у житті нічого поганого, то все одно знаєш, що треба бути іншим – кращим, чистішим».

«Дівчинку захоплювали роздуми про безмежжя Космосу, про життя Всесвіту і про Бога.

…І зовсім несподіване і пронизливе враження викликають образи Діви Марії та Христа, намальовані рукою і серцем юного створіння. Її Ісус Христос, який плаче, мабуть, дуже засмучується, бо бачить людську недосконалість, та все одно благословляє людей своїм хрестом – однаково і тих, хто вірує, і хто не вірує в Нього».

Про неї та її творчість знято документальні фільми, а Полтавська обласна організація Національної спілки художників України видала альбом «Саша Путря. Євген Путря» у серії «Художники Полтавщини».

Серед усього розмаїття оприлюднення творчості Саші Путрі виділяється книжка Лідії Віцені «Прости за все…» – багатогранний літературний твір, що поєднує художню оповідь із мемуарними замальовками, мистецькими етюдами-сновидіннями міфо-поетичного спрямування, відгуками, культурологічними й психологічними  дослідженнями, християнськими розмислами, листами рідних і близьких людей.

 Один із них – від художника Євгена Путрі – і став своєрідною післямовою:

«Якось, коли Сашеньці було п’ять років, я запитав:

–      А що ти малюєш, доню?

–      Красу.

Отак! І не менше! У її художньому спадку всюди вбачаються пошуки краси і її щасливі знахідки.

Я впевнений, що саме Сашенька підказала звернутись у свій час саме до Вас, Лідо, з проханням написати про неї. А її прихід до  Вас у численних сновидіннях тільки стверджує мою впевненість: коли дитина відшукує саме красу, то і  Вас вона віднайшла по цій щасливій прикметі.

І ось дожили до другого видання, доповненого і духовно розширеного, – сходинки у часі від коротенького нарису до повновісної повісті. Двадцять років осмислення, роздумів і, зрештою, – окрилення.

Своєю поетичною   душею Ви сягнули аж у безмежжя позаземних світів, супроводжуючи зі здивованою зацікавленістю ще незбагнений феномен Сашеньки.

Десь звідти приходять до нас на Землю душі дітей світла, на котрих покладена місія змінити нас і наше занедбане життя.

Тільки Краса врятує світ. Краса душі, краса стосунків, краса Любові.

Спаси, Боже, людей Твоїх.

Спасибі Вам, Лідочко».

Олексій НЕЖИВИЙ