Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

26.06.15

Намірившись написати передмову до добірки німецьких класичних епіграм, я зрозумів, що не обійтися без кількох слів про німецький гумор взагалі. Так склалося (й історично, і в галузі культурних зв’язків), що про німців у нас існує уявлення як про людей поважних, системних, педантичних, безумовно, працелюбних… А почуття гумору? Воно в цей стереотип не вкладається. При словах «французький гумор», «англійський гумор» у нас виникають певні асоціації, і ми заздалегідь настроюємося на певний лад. А які уявлення викликає словосполучення «німецький гумор»? Пересічний читач зразу й не скаже. Мимоволі на думку спадає блоківське «…и сумрачный германский гений». Отже, і німецький гумор – теж, мабуть, щось похмуре…Одно слово, не смішне. Насмілюся категорично заперечити: це зовсім не так. І в німецькому гуморі є всі ті якості, які нам здаються характерними для французької чи англійської дотепності. Про розвиненість у німців почуття гумору свідчить хоча б той факт, що видання збірок «свіжих» анекдотів і дотепів як у ФРН, так і в інших німецькомовних країнах – справа звична. І вона є улюбленим читанням народу.
         Мені, представникові нації, якій приписують особливу гостроязикість, було трохи заздрісно гортати гарно зроблені книжки, а ще більше – читати  дбайливо систематизовану німецьку гумористичну продукцію.
         Німецька епіграма як жанр розвинулася із тих самих витоків, що й у інших європейських народів. І пройшла приблизно такі ж, тобто співвідносні з іншими європейськими літературами, періоди розвитку.
         На ранніх етапах вона наслідує елліністичні і латинські зразки. Ось звідкіля обов’язкова форма епіграми – елегійний двовірш і присвята людям, які мають не німецькі, а латинські імена. Вони також носії одвічних людських вад: заздрісності, марнославства, властолюбства, жадібності, глупоти...
         З часом епіграма освоює інші форми версифікації, але головну тенденцію, набуту ще за античних часів, -  роздумливість і несподіваність антитези, яка у формі афористичного пуанта увінчує маленький твір, - епіграма зберегла в усіх європейських літературах.
         На цих етапах німецька епіграма цілком відповідає визначенню жанру, яке дав законодавець французької піїтики Буало: це дотеп, прикрашений двома римами.
         У кожного літературного жанру буває свій зоряний час. Сатирична епіграма буквально заполонила Францію у XVII – XVIII століттях. Спалах мистецького і громадського інтересу до цього жанру в Німеччині припав на XVIII – початок XIX століття. Прекрасними епіграмістами були Лессінг, Гьоте, Шіллер…
         Для цього часу в жанрі епіграми характерне протиборство двох полярних начал: традиції і новаторства.
         Справа в тому, що за час розвитку жанру відбулося певне накопичення сюжетів, дотепів, навіть об’єктів висміювання. Подібний процес відбувався і в байці. Тому немає нічого дивного, коли в різних європейських літературах ми відкриваємо паралелі, майже дзеркально подібні думки, які мають своїм витоком ще античне джерело. Порівняймо епіграму німецького поета Валентина Льобера (1620 – 1685) «До Авлума»:
Розумним, друже Авлум, здаєшся ти дурним.
Для дурнів ти – розумний...Себе вважаєш ким? –
І російського поета М.О. Некрасова (1821 – 1877):
Он с лакеем – важный барин,
С важним барином – лакей…
Кто же он? Фаддей Булгарин,
Знаменитий наш Фаддей.
         Певен, якщо поставити собі за мету, то можна відшукати й античне джерело цього повороту думки.
         Це, так би мовити, один із виявів традиціоналізму в жанрі. Особливою різноманітністю і новаторством вирізняються епіграми Лессінга. Вигадливість версифікаційних форм, незмінна дотепність, найнесподіваніші присвяти – будинкові, пожежі, явищу, - здається, мають похитнути традиційне уявлення щодо «похмурості» німецького генія.
         Епіграми становлять помітну частину творчого доробку великого Гьоте. Це зазначають усі відомі літературознавці. Працюючи в жанрі римованої сентенції (шпруха), яка веде свій родовід від народного прислів’я, Гьоте практично сплавив два жанри. Таким чином виникла епіграма – сентенція, яку вирізняє з-поміж інших різновидів епіграми гранична афористичність.
         Помітно вплинула не тільки на німецьку літературу, а й на весь європейський літературний процес творчість Гайнріха Гайне, який жартома називав себе «найрозумнішим із гумористів». Епіграма як окремий жанр, епіграматичність його великих поетичних творів – літературознавча даність, на якій, до речі, вчилося багато поетів.
         Останнім часом вивчення жанру епіграми в Західній Європі помітно пожвавилося. Раз у раз з’являються антології національних епіграм, монографії, присвячені жанровим особливостям і національно – культурному колориту епіграми в окремих країнах.
         Німецька класична епіграма охоплює широку палітру тем, які можна умовно поділити на чотири групи: побутові, суспільно – професійні, літературно – полемічні і політичні. Власне, ця класифікація чинна і для інших європейських літератур. А що вирізняє саме німецьку епіграму з-поміж інших? Мені здається, більша сентенційність, яка часом органічно переливається у дидактизм. Ненав’язливий, а все ж…Але це – як один із складників. Окрім нього, є ще й те, що ми чомусь беззастережно приписуємо тільки англійцям і французам – дотепність.
         А втім, може, читачі, прочитавши антологію, дійдуть інших висновків. Вона не претендує на повну репрезентацію такого широкого і різноманітного явища, як німецька класична епіграма. Проте, гадаю, основні уявлення читачеві все ж дасть.
         Варто, мабуть, зазначити, що саме на прикладі епіграми українські читачі вперше ознайомляться з творчістю багатьох німецьких поетів, особливо XVI –XVII століть.

Павло СТОРОЖЕНКО
Читати більше

04.06.15

Дата: 04.06.15 ● Час: 01:16 ● Мітки: , ,    Коментарів немає

   Із усiх свят, що так чи iнакше пов’язанi з природою, найпоетичнiшим є Трiйця (Зеленi свята, Зелена недiля). Воно не має сталої дати, а повнiстю залежить вiд Великодня. Перш за все – це свято перемагаючої весни на порозi лiта, коли природа нiби святкує з людиною своє вiдродження. Вже традиційно в ці дні в селі Суха Кобеляцького району поблизу літературно-меморіального музею-садиби Олеся Гончара відбувся літературно-мистецький захід «Зелене свято Гончарового дитинства». Письменник усією душею любив Трійцю та невеличке село на Полтавщині. На одній із світлин незадовго до смерті Олесь Гончар власною рукю напише: моя золота Суха. А у славнозвісних «Щоденниках» він залишив такий запис: «Трійця! Зелене свято мого дитинства… Як тоді в нас гарно було… Вся наша Суха – в клечанні… В хаті м’ята, любисток пахнуть, долівка встелена зеленим, вона теж у пахощах…»
   Відомо, що на долю маленького Олеся випало тяжке дитинство – у 3-річному віці Гончар втратив матір. Після її смерті, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ), малого Олеся забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Тож дитинство, становлення майбутнього літературного генія минало у сільській тиші; тут на одинці з природою, народилися перші сподівання й розчарування, усмішки й сльози та перші рядки…
   У святу Трійцю, на рідну для Олеся Терентійовича землю завітала й делегація з числа членів Полтавського обласного осередку Національної спілки письменників України (Раїси Плотникової, Олександра Пушка, Наталії Трикаш, Олексія Неживого, Миколи Степаненка), прибула й наукова інтелігенція області, зібралася місцева громада та поціновувачі творчості письменника. У травневому квітчанні – постала перед відвідувачами маленька охайна хатина, колись, домівка для молодого Олеся. Нині, літературно-меморіальний музей-садиба імені письменника. Одна з кімнат, прикрашена образами та українською вишивкою, інша – кабінет – з  раритетними фото та екземплярами з численного літературного доробку Олеся Терентійовича: від першої проби пера до шедеврів української літератури його авторства. «Значимість музею-садиби видатного письменника на літературній карті України надзвичайна. Хотілося щоб «Зелене свято Гончарового дитинства» дійсно ставало літературним, на якому ще більше б звучало слово Олеся Терентійовича. Хочеться, щоб в затишному музеї лунали спогади про письменника від тих, хто тісно з ним спілкувався, кого він благословляв на літературну ниву. Аби сюди, в невеличке село на Полтавщині, приїздили письменники з усієї України. А для молодих авторів, які тільки но розпочинають йти письменницькою дорогою в майбутньому відбувалися літературні майстер-класи», - говорить голова Полтавської обласної організації НСПУ Наталія Трикаш.
   Щорічною гостею свята є письменниця з Дніпропетровська Леся Степовичка, яка звернулася до присутніх такими словами: «Хто хоч раз побував на цій землі, неодмінно повернеться ще сюди, аби напитися цілющого сухівського повітря. Я не уявляю свого творчого життя без Зеленої неділі у Сухій».
   На імпровізованій сцені лунали пісні у виконанні аматорських та професійних колективів Кобеляцької землі. Усі охочі могли помилуватися та придбати твори народних умільців, а це і ляльки-мотанки і роботи у виконані технікою аплікації з соломи. «Зелене свято Гончаревого дитинства» стало можливим за підтримки Кобеляцької районної ради, районного сектору культури і туризму, спонсорської допомоги
   Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України завдячує народному депутату від фракції «Свобода» Юрію Бублику за допомогу в організації поїздки.
”Старіє камінь, старіє дерево, старіє залізо, а вічно живою, молодою зостається поезія, творчість людська! І настав час, коли треба берегти все: комаху, тварину, людину і саму планету. Тож бережімо!”, - закликав колись наш видатний земляк Олесь Терентійович Гончар. Не можливо сперечатися з подібною істиною, яка до всього, є по особливому новою та значущою для буремної позначки «сьогодення».

Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше