Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

23.08.16

Дата: 23.08.16 ● Час: 18:27 ● Мітки: , ,    Коментарів немає

Щиро вітаємо вас із Днем державного прапора і Днем Незалежності України!
Двадцять п’ять років тому наша Україна зробила свій історичний вибір – утвердилася як суверенна і демократична держава. 
За час незалежності ми довели і доводимо, що здатні долати труднощі і досягати успіху. Для цього нам потрібна єдність і солідарність, зосередження спільних зусиль на загальнонаціональній справі.
Отож, вірмо у безхмарний завтрашній день, утверджуймо незалежну Україну – саме таку, як відкрила її для себе прогресивна світова спільнота!
Бажаємо миру, добробуту й затишку в родинах, нехай кожен день повниться добрими справами в імя процвітання незалежної Української держави. 
З повагою  Правління Полтавської обласної організації
Національної спілки письменників України
Читати більше

12.08.16

Дата: 12.08.16 ● Час: 15:35 ● Мітки: ,    Коментарів немає
Певно не помилюся, коли скажу, що кожна пишуча людина мріє мати у своєму доробку книгу з логотипом «Коронація слова». Це – Міжнарод­ний літературний конкурс, який є одним із найпопулярніших в Україні серед творчої еліти. Адже за результатами його проведення у переможців різних номінацій, окрім грошової винагороди є реальний шанс видати свій твір у найпрестижніших видавництвах. Тобто літературна творчість переходить на професійні рейки, підвищується самооцінка автора, він розуміє, що пропонований ним продукт чогось вартий, він цікавий для видавця і є люди, які готові за цю інтелектуальну працю платити гроші.
Першою ластівкою, яка отримала визнання у «Коронації слова» з Лубен, став роман письменниці Раїси Плотникової «Реквієм для Рози». З цієї нагоди наш кореспондент зустрівся з авторкою і задав їй кілька запитань.

Раїсо Василівно, вітаю вас з визнанням на національному рівні у рамках конкурсу «Коронація слова». Відкрийте завісу таїни і поділіться, будь ласка, що це за твір і як він створювався.
Роман називається «Реквієм для Рози». Писався він аж ніяк не для конкурсу. Можливо тому, отримав визнання і нагороджений спеціальною відзнакою «Вибір видавця» у номінації «Романи». Задумка з’явилася досить давно. Я почала над ним працювати років 4 тому. Справа у тому, що я зіштовхнулася з деякими історичними матеріалами, які просто неможливо було оминути увагою. Причому вони наскільки неймовірні в своїй реальності, що якби не документи, то… Робота наближалася до середини, а у мене було відчуття: не повірять. Це відчуття мене ніяк не полишало. До того ж написання роману перебила ще одна робота. Я його відклала. Можливо це було дуже правильно. Тому що через деякий час з’явилися нові факти. Я досить довго вирішувала як втілити їх у вагомому творі і навіть був момент, коли круто змінила сам хід розповіді. А потім уже, визначившись внутрішньо, від середини до кінця твір написала швидко.
Як виникла ідея взяти участь у конкурсі «Коронація слова»?
Коли я роман уже був написаний, я поспілкувалася з колегою по перу письменницею кременчужанкою Наталією Лапіною. Вона перемагала в конкурсі, тому розповіла, що головне вірити у свій твір. Минулорічна переможниця «Коронації слова» сім разів подавала один і той же роман на конкурс. Його не бачили, не читали, відкладали і відкидали, а потім раз – і в якийсь момент на сьомий рік твір здобув перше місце. Тоді я подумала: так, ми завжди самі шукаємо гроші, до когось звертаємося, принижуємося при виданні книги. Морально це дуже важкий процес, коли ти зробив справу, а не можеш її реалізувати. І я поставила собі за мету: цей роман не буду ніде друкувати. Він повинен бути оцінений на конкурсі «Коронація слова», тому що відчувала, він має відповідний рівень. І так вийшло, що з першого разу його помітили. Він взяв спеціальну відзнаку «Вибір видавця» у номінації «Романи». Як кажуть знавці конкурсу – це одна із найкращих відзнак, тому що вона дає право на видання твору. Адже видавець керується реальною вигодою і він не буде розмінюватися на твори, які не зацікавлять читача.
Тож коли я приїхала додому (16 червня відбувалося нагородження). А вже 17-го мені зателефонували з харківського видавництва «Фоліо» і запропонували співпрацю. Це тоді, коли у інших переможців минулих років є романи, які здобути призові І-ІІ-ІІІ місця, але їх жоден видавець не взяв. Ці автори змушені були видавали їх за призові гроші.
Отже, роман «Реквієм для Рози» видавець взяв у роботу і він незабаром має побачити світ. Яким є цей твір, наскільки легко він читатиметься?
Я вже уклала угоду із видавництвом «Фоліо» – одним із найпопулярніших видавництв в Україні. Зі свого боку скажу – легкого чтива не буде. Це однозначно. І це вже відзначили ті люди, які його прочитали.
Як сказав у своєму відгуку кандидат наук, доцент кафедри української літератури Донбаського педуніверситету, де викладає зарубіжну літературу Віктор Разживін, «Реквієм для Рози» «неочікуваний роман у листах про тяжкі 1930-ті роки в Україні, присвячений тим, хто тоді вижив і хто помер. Героїня – музикантка, яку чекісти примусили працювати прибиральницею. Її робота – змивати кров після допитів. У книзі багато як натхненних, так і доволі важких сцен. Неповнолітнім краще не читати. Але письменницька робота чудова, я прочитав рукопис на одному подиху. Ця книга дає внутрішнє очищення, коли уявляєш описаний жах і співпереживаєш з персонажами все описане».
Тому чтиво важке. Події відбуваються на межі двох дуже віддалених у часі революцій – революції 1917 року, яку я вважаю найстрашнішою катастрофою історії, зокрема, слов’янського світу, і революції Гідності 2014 року. Сучасність переплітається з минулим. Показано нашу дійсність, коли я намагаюся дати відповідь на запитання: чому відбуваються революції навіть у наші дні. Показані сучасні наші Лубни до 2014 року – часу початку революції Гідності, яка відбулася на Майдані Незалежності. Описана наша довга Радянська вулиця, її так звані злачні місця. Бо там зустрічалися люди, там вони вели розмови і з цих розмов випливало сьогодення. Мене цікавив саме наш соціум. Що не задовольняло людей в цьому житті на даний період. Тому в романі досить багато реального. Воно ненав’язливе, але кидається у вічі. Захоплено також малесенький момент початку революції Гідності.
Але повернімося до сюжету. Хто така Роза? Це ім’я головної героїні, яка її доля?
Сама Роза – це чекістка. Вона по суті кат. Тому що таких Роз, було багато. Коли я почала шукати факти в історичному матеріалі, такі Рози були в Києві, такі Рози були в Полтаві, такі Рози були в Криму. І найцікавіше, що саме це ім’я співпадало. І там, і там, і там... І хоч вона є однією з центральних постатей роману, та твір присвячений не їй. Вона йде дуже яскравим персонажем, і тільки. Це щоб було зрозуміло назву «Реквієм для Рози».
В основі ж розповіді – долі людей, які стали жертвами режиму. Там є одна героїня історичного блоку. Це жінка без імені. Але вона є втіленням багатьох жінок. Вона артистка театру Скадовського та не першорядна. Вона була гарною зовні, але не була талановитою. Вона це сама усвідомлює. Хоча вона була талановитою піаністкою. За моїм задумом вона як би пише листи своєму коханому, довгі великі листи. Такий собі роман в листах всередині головної оповіді. Тому «Реквієм для Рози» – роман багатокомпозиційний.
Головний психологічний момент: під час тортур, які проходять у застінках НКВС, вона змушена на піаніно виконувати для катів «Реквієм» Моцарта. Уявляєте трагізм ситуації?! Водночас мені хотілось психологічно показати, наскільки добро повинно бути з зубами. Розумієте, беззубе добро воно буває дуже рідко. Чистого добра не буває взагалі. Саме це я хотіла сказати у творі. Звичайно там багата історична складова. Роман гостросюжетний. Він побудований на основі історичних документів. По перше в романі описано Київ 20-х років. Описані ті ж Каваєві бані, описаний той же євбаз (тогочасний базар). Описані надзвичайки, де катували людей. Без історичних, архівних даних я не змогла б його написати. Є там момент, коли зайшли у Київ поляки. Адже у Києві 14 разів мінялася влада. 14 разів! І тільки влітку 1920 року уже остаточно третій чи четвертий раз зайшли червоні війська. Тому довелося багато чого перечитати. Які мости підривали поляки при відході з Києва, які звірства чинили. Все це для того, щоб люди повірили. А для того, щоб люди повірили, треба щось і самому знати, розпитати, накопати.
Чим для вас є роман «Реквієм для Рози» і взагалі роман, як літературний жанр?
Роман для мене, як каже відомий літературний критик сучасності Михайло Наєнко, – це перш за все характерологія, а ні в якому разі не хронологія. Тому я навіть не вставляю чітких дат. Так задумано. Я мала на меті виставити на перший план характери людей, які показують наше і сьогодення і минуле, але не дату. Прив’язка до часу тут приблизна. Але головне – потрібно прочитати твір, щоб скласти власне враження про нього, чого я бажаю всім, хто цікавиться сучасною українською літературою і не тільки…

Інтерв’ю вів Олександр МІЩЕНКО
Читати більше

10.08.16

СIЛЬСЬКИЙ ФУТУРИСТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ "МЕТРО ДО КИБИНЕЦЬ". с.Кибинцi. "Радiсна ранкова екскурсiя "Кибинцi Семенка" з Любою Якимчук.. Фото Галини Вовченко
          Напередодні сільського футуристичного фестивалю «Метро до Кибинець», який відбувся 6 серпня на батьківщині Михайля Семенка, варто було вдивитися в обличчя поета на старих фотознімках. Здається, він теж дивиться на нас: то по-дитячому розгублено, то самовпевнено, навіть зверхньо, а то й благально… Але в його очах немає байдужості. Час, у якому жив поет, основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого як панфутуризм), теж не був байдужим до Семенка. Та людська незбагненна жорстокість під час сталінського терору обірвала яскраве життя 1937 року.
Світлина з мультимедійна вистави «Як повстав світ і загинув Михайль Семенко. Фото Світлани Оленець
         Перший маршрут, презентований в рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки», який нині реалізовує Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України, проліг «Слідами Михайла Семенка по Кибинцях». З Полтави до Кибинців вирушив своєрідний літературний автобус. По  дорозі для учасників маршруту старший викладач кафедри журналістики  Полтавського Національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка Оксани Зелік розповіла про значимість постаті Михайля Семенка в українській  літературі,  неповторність творчої манери письма. Семенкознавець, кандидат філологічних наук Галина Черниш з Хмельниччини цікаво й змістовно оприлюднила маловідомі факти біографії Михайля Семенка.
СIЛЬСЬКИЙ ФУТУРИСТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ "МЕТРО ДО КИБИНЕЦЬ". с.Кибинцi. "Радiсна ранкова екскурсiя "Кибинцi Семенка" з Любою Якимчук.. Фото Світлани Оленець
      Розпочалося дійство біля знаменитого ставка Трощинського ранковою екскурсією. Її провела Любов Якимчук, співзасновник футуристичного сільського фестивалю «Метро до Кибинець». Тут варто згадати, що поміщик Дмитро Трощинський, один з ініціаторів видання «Енеїди» Котляревського, заснував у Кибинцях бібліотеку й театр на ставку, в якому грали ролі батько й  мати  Миколи Гоголя. 
         Офіційне відкриття фестивалю вже надвечір оголосила голова сільради Людмила Мисяк. День села Кибинці теж відзначали 6 серпня, і селяни активно готувалися до свого традиційного свята, яке зазвичай скликає людей після пекельного трудового дня вже разом із першою зіркою в небі. 
Любов Якимчук — українська поетка, прозаїк, сценарист. співзасновниця культурного проекту "Метро до Кибинець" та сільського футуристичного фестивалю "Метро до Кибинець"
          Поетичні читання в гамаку біля того ж таки ставка Трощинського зібрали віршувальників із Кибинець, Полтави, Києва, Хмельницького, Івано-Франківська, Житомира, Харкова, Дніпра, Лубен.
   Полтавщину на фестивалі представляли голова Полтавської обласної організації НСПУ Наталія Трикаш, Олена Задорожна, Олександра Чорна, Світлана Оленець та авторка цього допису. Долучилися до заходу й працівники бібліотек, науковці, творча молодь, шанувальники поезії рідного краю.  
       Особливі, я б сказала, цупкі враження залишилися в глядачів після перегляду мультимедійної вистави «Як повстав світ і загинув Михайль Семенко».   Автори вистави Євген Степаненко, Любов Якимчук, постановку здійснив Євген Степаненко. У ролях: Сергій Солопай, знаний журналіст Юрій Макаров, поети, які читали свої вірші в гамаку біля ставка, а також кибинчани.  
       Досить доречно певні ролі зіграв і не зовсім традиційний реквізит: патефон, велосипеди, тіні… Ожилі тіні поетів доби Розстріляного відродження постали із небуття й  розтривожили. Розстріляні тіні… І одна з них належала поетові, який передбачив у  вірші «Підземка» рухливі кілометри під Харковом і Києвом, та напевне найбільше мріяв про  метро до Кибинець. 
Відомий журналіст Юрій Макаров. Фрагмент з  мультимедійної вистави «Як повстав світ і загинув Михайль Семенко. Фото Світлани Оленец
          Організатори фестивалю планують створити у селі альтанку біля Палацу культури, стилізовану під футуризм, яка може стати майданчиком для проведення різних культурних подій. Матеріали на її будівництво також закуплено дякуючи проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки», який спільно фінансується Європейським союзом та реалізовується за підтримки Центру Культурного Менеджменту та Асоціації Агенств Місцевої Демократії (ALDA) в рамках програми CHOICE.  Полтавська обласна організація НСПУ на чолі з Наталією Кірячок втілює в життя  цікаві й потрібні на Полтавщині задуми.

Раїса ПЛОТНИКОВА

Читати більше

02.08.16

     6 серпня у селі Кибинці на Миргородщині, де народився  і виріс поет-футурист Михайль Семенко відбудеться футуристичний сільський фестиваль «Метро до Кибинець».
     Фестиваль триватиме цілий день до пізнього вечора. «Спочатку ми вирішили відсвяткувати День Михайля Семенка, і для цього найкращим місцем була його Батьківщина – власне, те село, де він народився», – розповіла про мотиваційну складову проекту Любов Якимчук, співкуратор футуристичного сільського фестивалю «Метро до Кибинець». Після цієї спроби організатори наважилися організувати фестиваль, адже село має величезний «культурний бекграунд»: у Кибинцях було помістя Дмитра Трощинського, засновано бібліотеку і функціонував театр на ставку, в якому грав Микола Гоголь.

     На глядачів чекає насичена програма: екскурсія «Кибинці Семенка», художній майстер-клас для дітей від дизайнера Юрія Барабаша, демонстрація кращих зразків світової та української відеопоезії від фестивалю CYCLOP  та українських короткометражок, мультимедійна вистава, поетичні читання за участю відомих авторів.
     Як повідомила голова Полтавської обласної організації НСПУ Наталія Кірячок, Полтавщину на фестивалі представлятимуть Олена Задорожна Олександра Чорна, Олександр Пушко, Світлана Оленець та Раїса Плотникова.
  У рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки», який нині реалізовує Полтавська обласна організація НСПУ розроблено літературно-туристичний маршрут «Слідами Михайла Семенка по Кибинцях», презентація якого відбудеться під час фестивалю. Також дофінансовано постановку мультимедійної вистави під назвою «Як повстав світ і загинув Михайль Семенко». Режисером вистави, яку покажуть у рамках фестивалю є Євген Степаненко. Місцеві мешканці гратимуть разом із відомим акторами, а діти візьмуть активну участь у створенні декорацій. «Надзвичайно потрібно і важливо залучати людей до того, щоб вони були співавторами будь-якого проекту», – зазначила співкуратор фестивалю Галина Танай.
     Організатори фестивалю планують створити альтанку біля Палацу культури у Кибинцях, стилізовану під футуризм – як данина Михайлю Семенку. Альтанка стане майданчиком для проведення різних культурних подій. Матеріали на її будівництво також закуплено дякуючи проекту.
     Проект спільно фінансується Європейським союзом та реалізовується за підтримки Центру Культурного Менеджменту та Асоціації Агенств Місцевої Демократії (ALDA) в рамках програми CHOICE.
     Партнери — Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського та Культурний проект «Метро до Кибинець».
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше