Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

31.10.17

Дата: 31.10.17 ● Час: 17:39 ● Мітки: , , ,    Коментарів немає
29 жовтня у відділі мистецтв ПОУНБ ім. І. П. Котляревського відбувся творчий вечір Інни Снарської (Дідик) – письменниці, тележурналістки, члена спілки письменників Білорусі та Національної спілки письменників України.
На авторський вечір поетки завітали друзі, колеги, поціновувачі культури. У проведенні заходу також взяли участь Михайло Косенко, Ігор Нікітін, Олексій Семенов, Сергій Шерман, у виконанні яких прозвучали чудові пісні.

Свій виступ Інна Станіславівна розпочала з декламування поезії рідною білоруською, також читала українською і російською мовами. У залі панувала тиша, адже пронизливими до глибини душі були вірші та оповідання, такі близькі кожному, в яких описані зворушливі історії з дитинства авторки.
Лірика та прозова творчість Інни Снарської викликали у присутніх надзвичайно позитивні враження. Крім того, глядачі були приємно вражені високим рівнем виконавської майстерності пані Інни, котра знайомила присутніх зі своїми поетичними збірками, розповідала про своє дитинство, життя в цілому, перші вірші, зустрічі з відомими поетами.
Поетка також презентувала свою нову збірку віршів «Вогнепаклонніца», яка вийшла білоруською мовою у Мінську, в «Союзі білоруських письменників».
Поділилася Інна Снарська й планами на майбутнє: поетка має намір видати збірку віршів українською мовою.


Прес-служба ПОО НСПУ
Світлини фотохудожника В. Короткова
Читати більше
Дата: ● Час: 14:18 ● Мітки: ,    Коментарів немає
26 жовтня під головуванням очільника НСПУ Михайла Сидоржевського відбулося чергове засідання Секретаріату Національної спілки письменників України, результатом якого стала низка ухвал і доручень для врегулювання діяльності Спілки.
Голова НСПУ вручив диплом лауреата премії Володимира Сосюри за 2013 рік Василеві Солов’ю за добірку поезій «Ціловане відро криничне». Також було нагороджено кримських колег Віктора Стуса – почесною відзнакою Спілкиз нагоди 70-го ювілею та Ганну Литовченко – грамотою за особисті досягнення у літературній творчості. Премією імені Остапа Вишні було відзначено Віру Холошву за книгу «Смішки  з чорної лемішки».
М. Сидоржевський повідомив, що, згідно з ухвалою з’їзду НСПУ від 28 вереcня, підписано попередній договір щодо продажу за 2 млн. 104 тис. грн. (80 тисяч доларів) приміщення недобудованого ресторану в  Одеському будинку творчості письменників, завдяки чому Спілкою 20 жовтня погашено податковий борг. Описане в податковий борг майно Спілки (а це Будинок письменників у Києві, Одеський будинок творчості письменників і Будинок письменників у Харкові) зняте з податкової застави, відтак загроза його втрати усунута.
Нагадаємо, що на 23 жовтня був призначений ініційований податківцями суд, на якому мало розглядатися це загрозливе для Спілки питання.
На засідання Секретаріату НСПУ було запрошено членів редакційної колегії та трудовий колектив газети «Літературна Україна». Обговорено питання редакційної політики і становище в редакції газети «Літературна Україна».  Члени Секретаріату, а також переважна більшість присутніх негативно оцінили окремі публікації «Літературної України», висловили критичні зауваження щодо рівня газети та її відповідності інтересам Спілки і вимогам сьогодення. Завершуючи обговорення, голова НСПУ М. Сидоржевський нагадав про ухвалу Секретаріату від 7 вересня, якою Секретаріат рекомендує Правлінню усунути С. Бондаренка з посади головного редактора, і яка залишається чинною. При цьому голова зазначив, що у С. Бондаренка є можливість зробити відповідні висновки самому.
Також розглянуто інші питання порядку денного. Зокрема, Секретаріат ухвалив рішення цьогоріч не висувати від Спілки кандидатів на здобуття Національної премії імені Т.Шевченка, через недотримання вимог і невідповідний рівень представлених творів. 
Секретар по роботі з молодими авторами Б. Гайворонська доповіла про перебіг нарад молодих літераторів в Одесі і Львові. Нагадаємо, що в нинішньому році вже було проведено три таких наради – в Києві, Харкові і Тернополі, і всі вони пройшли на високому рівні. Як зазначила Б.Гайворонська, також належним чином була організована одеська нарада молодих, чого не скажеш про нараду у Львові. За словами Б.Гайворонської, організація побуту та дозвілля учасників цієї наради була провальною, починаючи від наданого автобуса, який був розрахований на 15 місць, при тому що учасників було 28, і закінчуючи екскурсією містом, на якій більшість молодих авторів загубилися і мусили самотужки добиратися до приміщення спілчанської організації.
За вкрай незадовільну організацію львівської наради молодих очільник НСПУ оголосив догану голові Львівської письменницької організації НСПУ І.Гургулі.
М. Сидоржевський повідомив, що буквально днями міністром культури нарешті підписані всі оновлені положення про премії Міністерства культури України імені Миколи Гоголя, Олеся Гончара, Григорія Кочура і Шолом-Алейхема. Відтак грошова частина кожної з цих премій становитиме 20 тисяч гривень. (Необхідно зазначити, що в минулому році Міністерство культури України ініціювало внесення змін до положень про ці премії, в результаті чого в 2016 році вони не присуджувалися). На засіданні Секретаріату затверджено пропозиції від НСПУ до складу журі цих премій: імені Миколи Гоголя – В. Неволов, В. Фольварочний, Л. Хоролець; Олеся Гончара – М. Сидоржевський, С. Гальченко, П. Кононенко; Григорія Кочура – О. Божко, В. Ткаченко, С. Борщевський; Шолом-Алейхема  – О. Гордон, А. Нікітін, І. Ковальчук. 
Читати більше

30.10.17

Дата: 30.10.17 ● Час: 20:33 ● Мітки: ,    Коментарів немає

Про музиканта Юрія Фединського написані сотні статей, відзнято кілька документальних фільмів, він частий гість теле- та радіопрограм. Юрій громадянин США, народився у заможній родині емігрантів, навчався в університеті Східної Кароліни, а потім у 1998 році поїхав до України, де живе і донині. Фединський – активний учасник культурного життя, грав у кількох популярних гуртах, таких як «Гайдамаки», «Карпатіянs», «Хорея козацька».
Сім років тому він оселився у селі Крячківка Пирятинського району, і є учасником гурту «Древо». А ще виховує чотирьох дітей, влаштовує кобзарський табір та фестиваль. На перший погляд – абсолютно ідилічна картина. Але тільки на перший. Насправді доводиться долати чимало перепон. Про все це Юрій Фединський розповів під час розмовного кафе, що його провели у рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України спільно з газетою «Події та коментарі».
Я відчував, що буде нова революція, і хотів поселитися недалеко від Києва…
Я прожив десять років у Києві, коли зрозумів, що мені пора вже десь осісти. Саме тоді одружився. Страшенно стомився платити непомірну оренду за квартири, а також від постійного пошуку грошей. Адже разом з Тарасом Компаніченком ми дуже часто грали концерти безкоштовно. Крім того, я дуже не хотів, аби мої майбутні діти зростали у гамірній і брудній столиці. Спочатку як один з варіантів розглядав Полтаву. Але зрештою подумав, що треба оселитися неподалік від Києва на випадок нової революції. На думку спало село Крячківка, куди я приїздив, аби познайомитися з бабусями гурту «Древо». Незабаром ми придбали там хату, пустили коріння. Тепер там зростають четверо моїх дітей.
Живучи у Крячківці, ми з жінкою незабаром зрозуміли, що перебуваємо у певній культурній ізоляції. Вирішили, що тут має бути табір, де охочі зможуть безкоштовно вчитися грі на бандурі. Табір мав бути на кшталт того, який я колись відвідував в Америці. І якщо у США такі заклади є, то чому їм не бути в Україні? І ось уже сім років поспіль ми проводимо кобзарський табір. Згодом виникла потреба провести й мистецький фестиваль. Утім, я навіть не уявляв, скільки перепон доведеться подолати.
З часів радянського союзу в управліннях культури, переважно, змінилася тільки вивіска, методи роботи лишилися «совкові».
Мені постійно казали різні люди: «Юрко, люди повинні бачити ваше мистецтво, давайте зробимо етнофестиваль, назвемо його «Пирятин». У мене вже був досвід фестивального руху. Але тут ніяк із цим не складалося, бо треба ж було співпрацювати з державними установами та управліннями культури. А ми з ними – на різних хвилях, не могли знайти порозуміння. І мені сказали: «Тоді не буде фестивалю». Мені було дуже жаль. І я сказав: «Тоді я зроблю без держави». Мене лякали: «Не буде ж ні коштів, ні місця». Але я все одно почав готувати перший фест «Древо роду кобзарського».
Він не був масовий. Це дійство для поціновувачів фольклору. Можливо, хтось подумає, що він для дуже обмеженого кола. Але якщо ви не розумієте цієї музики, значить, вона просто не ваша. Фестиваль існує вже три роки. Чи не вперше в історії участь беруть і жінки. Мене спершу дуже за це критикували колеги по цеху. Мовляв, як же так, це порушення вікових традицій. Але ж ми живемо у двадцять першому сторіччі. Тут немає місця чоловічому шовінізму, та і будь-якому шовінізму взагалі. Адже серед учасників фестивалю та учнів було і чимало іноземців Серед них навіть японець – один із найстаранніших учнів.
Мені часто кажуть про мою «інакшість». Можливо, і справді, я інакший, бо постійно прагну до змін. Зокрема, до змін у культурі. Наші діти повинні йти до клуба, співати гарних автентичних пісень. А не пісень про сало і горілку. От наше пирятинське управління культури організувало «Свято сала». Часто думаю – хто цим керує? Так, в ідеалі має держава керувати культурою. Бо якщо не буде наша цього робити, то швидко запанує культура іншої країни. Скажімо, московитська. Тому я не хочу з ними конфліктувати. Хоча конфлікти постійно є.
Управлінці сфери культури мали би більше думати про фестивалі та концерти, аніж супроводжувати збори можновладців.
Управління культури можуть бути прекрасною інституцією. Проблема в тім, що ці управління були започатковані в СРСР. На сьогодні часто бачимо, що змінилася тільки вивіски. А методи роботи лишилися тими ж. У багатьох працівників і досі радянський світогляд. Знаю одну очільницю, яка була затятою регіоналкою і постійно з пієтетом говорила про Росію-матінку. Таких прикладів безліч. Тому вони мене і не сприймають. Якщо б я співав про горілку і сало – будь ласка, виступай. Для кобзаря ж місця на сцені немає. Бо кобзарство як явище їм глибоко чуже та не зрозуміле. Набагато зручніше і зрозуміліше щось на кшталт «Лісапетного батальйону».
Напередодні нашого першого фестивалю до мене зателефонували з управління культури й кажуть: «Яке право ви маєте на нашій території влаштовувати міжнародний фестиваль?». Відповідаю: «Я не тільки маю право, я зобов’язаний це зробити». Я довго намагався запевнити людину, що я з нею не ворогую, навпаки, запрошую подивитися наше дійство, побачити, чим ми займаємося. Уявіть моє здивування, коли ця «посадова особа» не спитала, хто з музикантів у нас виступить, натомість цікавилися, хто з політиків буде брати участь. Тієї миті я збагнув – головне завдання для управлінь культури – не організовувати концерти чи фестивалі. Їхня головна справа – влаштовувати й обслуговувати політичні збори. Цікаво, що ми знайшли спільну мову з мером Пирятина, багатьма іншими посадовцями. Але маємо конфлікти з управлінням культури. Сподіваюся, так буде не завжди. Совкове насліддя обов’язково кане в Лету. Як і все несправжнє і неприродне.
От, скажімо, нещодавно був у нас показовий випадок. Усі знають гурт «Древо» не тільки за піснями, вони вирізнялися з поміж інших ще й одностроями – автентичними, старовинними, саме такими, які носили їхні мами та бабусі. Їх багато разів намагалися «підігнати» під стандарт різних «заслужених» фольклорних колективів, вдягти у костюми, що належать до радянської естетики. Вони навідріз відмовлялися. І в цьому була їхня унікальність, це вирізняло з-поміж сотень інших. Зовсім нещодавно оновлений склад «Древа» вирішив придбати нові костюми. Так би мовити «синтетичні». І на фестивалі «Свіччине весілля» у Березовій Рудці їх… не впізнавали. Відтак артистки тепер знову в пошуках автентичних одностроїв.
Наше страхування – небесне. Що може бути краще?
У селі до нас ставилися по-різному. Спочатку ми там знали тільки учасниць гурту «Древо». Згодом же почали роззнайомлюватися. Люди різні, як і скрізь. Є такі, що трохи вживають оковиту. Є ті, що дуже вживають.
Утім, зауважу, що у нашому селі не багато питущих. Загалом люди культурні та доброзичливі, завжди вітаються. А для мене це багато важить. Однак більшість нас із дружиною все-таки не розуміє. Уявляєте ситуацію? До них прийшов нахабний янкі й каже: «О, у вас культура не на дуже високому рівні, я хочу вам допомогти підняти її на вищий щабель». Місцеві жителі мають свої поняття про культуру. У декого вона немає нічого спільного з українською. Це культура споживача, любителя цигарок і дискотек.
А я роблю фестиваль із вечорницями, де ми танцюємо, співаємо та граємо, на цей фестиваль мої противники, звісно, не прийдуть. Мені сказала одна приятелька: «Вони дивляться на тебе, як на Брюса Вілліса. Якийсь чувачок прийшов робити тут мистецьку революцію. А вони звикли жити так, як звикли. Ти закликаєш їх вчитися, а вони не хочуть, і знають, що ти ще й у пресі можеш це все розповісти». Тому на питання про мої стосунки з селянами я намагаюся відповідати обережно. Але не можу брехати. З іншого боку – я не приїхав у село, аби заводити друзів. Я сюди приїхав, аби робити з людей громадян. Гідних нащадків славетних предків.
Загалом живеться нам не просто. Я займаю нішу, яку мало хто займає. Це не масова продукція. Я не виготовляю інструменти на замовлення. Ми не розкошуємо, але і не скаржимося ні на що. Маємо дім, їжу та одяг, проводимо фестивалі. Хіба цього мало? Живемо за Законом Божим. Наше страхування – небесне. Що може бути краще?
Алла ШИРОКОВА
Читати більше

23.10.17

Коли ти зрозумієш якими ми були в історії,
Зрозумієш чому стали такими нині…
В. Малик (1921-1998)

Нещодавно в Лубнах у теплій, затишній атмосфері відбувся захід, який зібрав у колі однодумців літераторів, краєзнавців, пошуковців, педагогів та журналістів. Зініціювала цю зустріч голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Кірячок. Саме за ініціативи ОО НСПУ в Лубнах на початку листопада в рамках літературно-краєзнавчого маршруту «Земляки» має стартувати новий маршрут «Лубни Володимира Малика».
Форма зустрічі – розмовне кафе символічно й не випадково відбулося у бібліотеці, яка носить ім’я Малика, поруч із осередком зібрання творчих людей літоб’єднанням, яке часто відвідував майстер слова.

Під час відеопрезентації Наталя Кірячок демонструвала присутнім напрацювання уже втілених краєзнавчих маршрутів «Земляки», які віднедавна діють на теренах нашої області. Найбільш масштабний – «Лесиними стежками» відкрили у Гадячі, на батьківщині Лесі Українки. Мета проекту – популяризація імен видатних постатей літератури та повернення їх до рейтингу читацької популярності молоді, ознайомити полтавців із Лубнами – містом, у якому понад 40 років письменник жив, працював, і яке неодноразово згадував у своїх творах.
Під час зустрічі кожен отримав можливість ознайомити присутніх зі своєю дотичністю до постаті Майстра. Так, для завідувачки ЦБС ім. Малика Валентини Сьомак Володимир Кирилович у добу «без Інтернету» був цілеспрямованим, ввічливим відвідувачем читального залу, незмінним пошуковцем у багатьох документах, книгах і словниках історичних фактів для своїх майбутніх творів.
Для нині поважних письменниць, членів НСПУ Наталі Баклай, Раїси Плотникової, Ольги Хало Володимир Малик свого часу дав путівку у велике літературне життя. «Мені хочеться відійти у вічність, знаючи що у Лубнах є надійний тил…», – неодноразово зазначав він. Ольга Іванівна, працюючи із письменником в одній школі, пригадала як Малик-педагог, сидячи в учительській, на старенькому дивані, довго налаштовував себе іти на урок до старшокласників – оповідати їм вірші Тичини, які входили тоді до навчальної програми.
Письменник і журналіст, голова літоб’єднання ім. Донченка Олександр Міщенко зазначив, що його знайомство з В. Маликом відбулося у 90-х, під час праці над літературним альманахом «Верхній Вал». Ідея його створення та назва належали саме Малику. О. Міщенко зазначив, що у Лубнах шанували і шанують видатного земляка: у школі №4 діє кімната-музей письменника, його ім’я носить бібліотека, вулиця, літературно-мистецька премія та фонд «Слово», а могила письменника завжди впорядкована. До речі, згадані премія та фонд діють за ініціативи й підтримки сина Володимира Кириловича, заслуженого лікаря України, депутата Полтавської обласної ради кількох скликань, заступника головного лікаря Лубенської ЦМЛ з поліклінічної роботи Олександра Сиченка. Його стараннями побачили світ щоденники батька «Синя книга», ювілейне видання «Незабутній Володимир Малик» та ін.

Валентина Ковешникова, сусідка Малика, розповіла як Володимир Кирилович, від якого її родина мешкала «за три хати», став знаменитим. А відбулося це, коли у світ вийшла перша частина його пригодницької трилогії «Посол Урус-шайтана». Уже тоді лубенський народ охрестив письменника «наш Дюма». «Часи тоді були інші. Цікава книжка – справжній дефіцит. А книги Володимира Кириловича відразу стали популярними. Щоб їх придбати, записувалися у чергу, шукали знайомства, хвалилися у кого вони вже є і – зачитувалися, – повідомила виступаюча. – Ім’я Малика лунало в місті майже на кожному кроці. А я, школярка, проходячи повз його будинок щоразу затамовувала подих».
До речі, трішки про містику. Кілька років тому випадково дізналася, що мешкав і працював В. Малик на тому ж місці, де колись стояв будинок іншого нашого видатного земляка письменника Василя Барки – на вул. Лісній, 1. Нині поруч розміщено меморіальний знак.
Загалом, часто спілкуючись із людьми, які добре знали Володимира Кириловича, спостерегла таку цікаву особливість. Виявляється, письменник не тільки досконально і глибоко знав історію свого народу та краю, а й мав рідкісний дар – захопити цією Любов’ю інших, а інколи й змінити їхній світогляд. Він одним із перших підняв питання 1000-літньої історії нашого міста, спрогнозував катастрофічні наслідки екології р. Сула. А ще Володимир Кирилович працював над авторством «Слова о полку Ігоревім», присвятивши його вивченню майже 20 років! Він здійснив 16 перекладів Слова з давньоруської на сучасну українську мову, пройшов шляхом невдалого походу князя, а в своєму романі «Князь Ігор» зазначив: «Автор «Слова о полку Ігоревім» – князь Володимир Галицький…».
Під час розробки проекту, який втілюється за ініціативи ПОО НСПУ та за підтримки департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА і Полтавської обласної ради, відбулося командне напрацювання можливостей та напрямків туристичного маршруту, жваве обговорення цілей та можливостей проекту. Нині триває робота над поліграфією та деталізацією туристичного маршруту. Координатор проекту – Лубенська ЦРБ ім. В. Малика, за підтримки ГО «PRєDKI». Отож незабаром наш видатний земляк стане для лубенців та гостей міста ближчим. Адже «Письменник живе, доки живе пам’ять про нього!»
Долучалася до маршруту Ганна КРЕВСЬКА
Фото авторки.
Читати більше

12.10.17

Напередодні виступу Юрія Фединського з родиною на Соборному майдані, Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України запрошує до спілкування з унікальним музикантом-етноінструменталістом.
Розмовне кафе передбачає формат спілкування за кавою, модерують Ольга Ружицька, головний редактор газети «Події та коментарі» та Наталія Кірячок, голова Полтавської обласної організації НСПУ.
Захід відбудеться в рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» за фінансової та інформаційної підтримки Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА та Полтавської обласної ради.
ДЕ: ресторан «Шато Галері» (Lounge) (м. Полтава, вул. Європейська, 7, вхід через готель «Галерея»).
КОЛИ: 13 жовтня 2017 року о 14:00
Бронювання місць до 12 жовтня за телефоном +38 (066) 88 33 514.
Кількість місць обмежена!

Для ЗМІ до 12 жовтня 17:00 відкрита акредитація за телефоном +38 (066) 88 33 514 або e-mail: poonspu@gmail.com
Читати більше