Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

22.4.16

21 квітня відбулося засідання журі щорічної премії імені Панаса Мирного, заснованої Полтавською обласною радою. Вів засідання перший заступник голови обласної ради Євгеній Холод. Про це інформує сайт Полтавської обласної ради.
Ознайомившись із матеріалами, поданими на здобуття премії у 2016 році, відповідно до Положення про щорічну премію імені Панаса Мирного, журі прийняло рішення про встановлення у номінації «Література, літературознавство» двох премій та відповідно визначило цьогоріч двох лауреатів.
Отже, лауреатами премії ім. Панаса Мирного 2016 року стали:
– у номінації «Література, літературознавство» – Тетяна Луньова, член Національної спілки письменників України, кандидат філологічних наук, доцент Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка – за книгу для дітей «Зайченятко У» та Надія Гринь, член Полтавської спілки літераторів – за книгу-реквієм «Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк»;
– у номінації «Мистецтво» – Володимир Раковський, член Національної всеукраїнської музичної спілки, заслужений працівник культури України – за творчий доробок;
– у номінації «Народна творчість, народні ремесла» – Валентина Колінько, майстер художнього килимарства, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України – за творчий доробок;
– у номінації «Журналістика, публіцистика» – Людмила Нестуля, тележурналіст, коментатор редакції підготовки художніх програм філії НТКУ «Полтавська регіональна дирекція «Лтава», режисер – за просвітницький телепроект «З одвічністю на «ти». Полтавщина архітектурна».
Також журі порушило клопотання перед головою обласної ради про відзначення Почесними грамотами обласної ради творчої праці номінантів премії: Тетяни Федоренко, Олександра Печори, Ганни Волкової, Миколи П’ятенка, Ольги Розсохань.

Прес-служба ПОО НСПУ
за матеріалами сайту Полтавської обласної ради
Читати більше

15.4.16

Дата: 15.4.16 ● Час: 09:34 ● Мітки: ,    Коментарів немає
Гостинний актовий зал Лубенського фінансово-економічного коледжу Полтавської державної аграрної академії приймав юних поетів-початківців – учасників 53-го міськрайонного конкурсу «Поетична весна Лубенщини». На сцені – голова літературного об’єднання ім. О. Донченка, письменник Олександр Міщенко, який вітає юних творців віршованого слова зі святом поезії і весни. А їх на конкурс прибуло тридцять троє з усіх шкіл міста, Литвяківської, Михнівської, Новаківської ЗОШ, Засульської гімназії, медучилища, ПТУ-53 (с. Войниха), ФЕК ПДАА і Величківської та Лазірківської ЗОШ сусіднього, Оржицького району. Ведуча конкурсу секретар літоб’єднання ім. О. Донченка Ніна Шерстюк оголошує умови «Поетичної весни Лубенщини» 2016 року. І вона стартує!
Юні й натхненні учасники щедро дарують пориви романтичної душі, втілені у римовані рядочки, присутнім. Найактуальніша тема – тема війни. І якщо двадцять років тому ця тема була більш даниною пам’яті солдатів Другої світової, то нині вона органічна і животрепетна, як ніколи. У когось – це переживання за свого батька, брата, у когось – це доля жінки-матері, у когось – це висловлення громадянської позиції. Звісно ж, наймолодші учасники конкурсу тяжіють до віршів про своїх улюблених тварин, про природу. Яскравою складовою цьогорічного конкурсу стала співана поезія, двоє з учасників віддали данину реп-музиці. Це – студент медучилища Сергій Пархомчук та учень Михнівської ЗОШ Євгеній Мироненко. Був також виступ під гітару неодноразової учасниці «Поетичних весен» Наталії Сокольцової. Багато з юних літераторів не вперше беруть участь у конкурсі. Серед багаторічних учасників і переможців можна назвати Юлію Стеценко, Олександра Назаренка, Дарію Литвиненко, Юлію Сіру, Олександру Созінову, Людмилу Кадуру, Єлизавету Несен та інших.
Ось як між іншими оспівала красу рідної природи Юлія Сіра (Михнівська ЗОШ):
В осінні барви вбралася земля,
Червоні, жовті, – просто незрівнянні,
Як в вишиванці вже ліси й поля,
Діброви й переліски зрання.
А от Юлія Стеценко, яка в цьому році представляла ФЕК ПДАА, взяла актуальну тему паркану, як символу роз’єднання людей:
Наш сусід побудував паркан.
Височезний, вищий за людину,
На Берлінську він подібний стіну,
Обрій зник і краєвид села.
Модерново, повнозвучно пише Єлизавета Несен (ЗОШ №8):
Залиши мене, залиши мені
Ще хоч трішки душевного болю;
Запиши мене, запиши мені
Все, що разом прожито з тобою.
Яка легка гра слів образу і думок!
Тема шкільного життя близька наймолодшій учасниці конкурсу Ярославі Семеновій (ЗОШ №2):
Залюбки ходжу до школи,
Не спізнюся в клас ніколи.
Я біжу туди щодня,
Щоб отримати знання.
І таких поетичних родзинок у віршах учасників «Поетичної весни» було немало. Журі у складі письменників Ганни Кревської, Василя Філіпенка, членів літоб’єднання ім. О. Донченка та Полтавської спілки літераторів Олександра Печори (голова журі), Миколи Кочерги, Андрія Дальнього, а також директора ЦБС Валентини Сьомак уважно ставилося до кожного виступу юних талантів.
Вивірялися як образність, так і технічна майстерність у написанні віршів, розкриття головної думки і т.д. Тож результати були об’єктивними. Так, у молодшій віковій групі лауреатами 53-го міськрайонного конкурсу «Поетична весна Лубенщини» названі Вікторія Бровко (Литвяківська ЗОШ), Олександра Созінова (ЗОШ №4), Яна Лазоренко і Ярослава Семенова (ЗОШ №2), Оля Ігнатенко (Новаківська ЗОШ), Анастасія Коваль (ЗОШ №7), Іванна Кривко (Величківська ЗОШ). У старшій віковій групі перемогу здобули: Єлизавета Несен (ЗОШ №8), Сергій Пархомчук (медучилище), Дарія Литвиненко (ЗОШ №4), Наталія Сокольцова (ФЕК ПДАА), Людмила Кадура (Засульська гімназія), Євгеній Мироненко (Михнівська ЗОШ), Анна Ігнатьєва (спеціалізована школа №6), Ілона Павленко (Лазірківська ЗОШ). Переможці отримали грамоти і книги «Лубенський ужинок», видані до 90-річчя літоб’єднання ім. О. Донченка.
Олександр МИХАСЬ
Світлина автора
Читати більше

14.4.16

Дата: 14.4.16 ● Час: 17:46 ● Мітки: ,    Коментарів немає
Сьогодні після тяжкої хвороби на сімдесят восьмому році пішов із життя Микола Васильович Костенко – поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, критик, перекладач, журналіст.
Народився М. В. Костенко 19 березня 1939 року в с. Ісківці Лубенського району Полтавської області. Закінчив вечірню школу, вечірнє відділення факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Навчання поєднував із роботою муляром-монтажником у будівельних організаціях м. Києва. Перебував на військовій службі в Закавказзі, потім працював викладачем, редактором газети. Важливою віхою в журналістському становленні стала робота в періодичних виданнях «Советский пограничник» «Пограничник Арктики». Після державної служби в Міністерстві зв’язку України повернувся на рідну Полтавщину й незабаром став редактором районної газети «Ленінським шляхом», відповідальним редактором газети «Студентський гарт», редактором газети «Довір’я» Полтавської облпрофради, першим заступником головного редактора газети «Полтавщина», головним редактором газети «Довір’я» Полтавської облпрофради. Очолював Полтавську обласну організацію Національної спілки письменників України (2000–2005), обирався головою Полтавської спілки літераторів.
Автор книжок з історії природознавства і техніки «Зв’язок: фах і покликання», «Епоха Моргуна: хліб і правда» (1 і 2 книги). Автор літературно-художніх книжок: поезії – «Поза дзвіницями осені», «Боже дерево, «На полі оманному», «Старе вино», «Стезя»; прози – «Хлоп’ята із «Сузір’я Одуда», «Краюха вечности», «Золоті ворожбити», «Посульські оповідання»; роман-балада «Книга Велеса»; літературознавчих праць: «…І вимолимо в Бога рідне слово» (1999), «Полтавська плеяда», «Тропами царя зверей», «Синє яблуко» рідної літератури», «Над темним хлібом душі», «Що на роду написано».
Нагороджений медалями «На відзнаку 1500-ліття міста Києва», «Ветеран праці», «Профспілковою відзнакою» Федерації профспілок України, почесною Грамотою Полтавської облдержадміністрації, почесний громадянин рідного села Ісківці, обирався депутатом Полтавської районної ради (1986-2000).
Лауреат літературних премій Київського науково-виробничого об’єднання «Арсенал» (1983), «Смарагдова ліра» Держкомкордону України (2006), ім. Панаса Мирного (2001), ім. Володимира Малика (2007), ім. Леоніда Бразова (2007), ім. Василя Симоненка (2009), ім. Володимира Короленка (2011). Член Національної спілки письменників України (з 1997) та Національної спілки журналістів України (з 1965).
Пам’ять про талановитого письменника й надійного товариша назавжди залишиться в серцях рідних, друзів, колег-письменників та численних читачів.
Схиляємо голови в жалобі і шані.
Вічна Вам пам’ять, Миколо Васильовичу. 

Правління Полтавської обласної організації НСПУ
Читати більше

12.4.16

Дата: 12.4.16 ● Час: 12:33 ● Мітки: , , , ,    Коментарів немає

Під такою назвою 9 квітня у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відбулося цікаве й змістовне дійство, присвячене 60-річчю Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України.
Попри те, що організація була започаткована 1936 року, через репресії та війну відновила свою діяльність тільки в період реабілітації жертв сталінізму 1956 року (тоді – Полтавська організація СПУ).
Кажуть: коли говорять гармати, музи мовчать. Тож захід, що відбувся у формі літературного кафе – себто вірші, промови, книги, спілкування, частування – спростовує цю тезу й доводить, що література – це не тільки мистецтво, а й спосіб збереження духовної території для життя, у якому колись не буде ні гармат, ні воєн.

Спершу увагу гостей прикував короткий вступний екскурс в історію полтавської письменницької організації: на мультимедійній презентації було продемонстровано ряд світлин, що позначали основні етапи становлення полтавського осередку Спілки письменників.
Далі літературне кафе запропонувало поетичне меню. Уміння дивитися, щоби бачити і слухати, аби почути – важливе не тільки для автора-поета, вірш вимагає цього й від читача, який перетворюється на активного учасника художньої гри в кольорах, звуках, жестах. Тож поезії Миколи Костенка, Володимира Тарасенка, Володимира Мирного, Лідії Віцені, Людмили Овдієнко читали студенти Полтавського Національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. Творчість Олени Гаран, Сергія Осоки, Інни Снарської було презентовано популярною нині відеопоезією, що органічно поєднувала художній візуальний ряд і поетичний текст. Приємно схвилював присутніх виступ аматорського театру «І по всьому», актори якого озвучили й інтерпретували тексти Наталії Трикаш, Ганни Кревської, Юлії Манойленко та автора цих рядків.
На свято до Полтави прибула делегація членів Спілки (Олександр Міщенко, Наталія Баклай, Ольга Хало, Раїса Плотникова, Ганна Кревська, Юлія Манойленко) з Лубен, де здавна плекаються кращі літературні традиції краю. Від імені делегації слово мав письменник, журналіст, голова літоб’єднання ім. О. Донченка Олександр Міщенко, який зазначив, що Лубни мають один із найбільш потужних письменницьких осередків області й займають чільне місце у розвитку сучасної літератури Полтавщини.

У цілому, захід згуртував письменників, видавців, літературо-знавців, науковців, представників духівництва, художників, журналістів.
Із виступами до присутніх звернулися архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ преосвященний Афанасій (Володимир Шкурупій), ректор ПНПУ ім. В. Г. Короленка Микола Степаненко, завідувач кафедри української літератури ПНПУ ім. В. Г. Короленка Віра Мелешко, літературознавець, головний редактор літературного журналу «Полтавська криниця» Олексій Неживий, заступник начальника управління культури Полтавської облдержадміністрації Валентина Вождаєнко, голова Полтавської обласної організації Національної спілки художників України Юрій Самойленко, завідувач науково-дослідного відділу освітньої роботи Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського Людмила Бойко.
Наприкінці зустрічі слова вдячності за підтримку й участь у святковому заході висловила голова обласного осередку НСПУ поетка Наталія Трикаш, зауваживши, що нині організація об’єднує близько 40 імен, кожне з яких – окремий шлях, який веде до спільної мети – розвитку літератури полтавського краю в українському та європейському контекстах. Також пані Наталія побажала нашій літературі нових, кращих горизонтів, а країні – миру, злагоди і процвітання.

Підсумовуючи, хотілося б зазначити, що кожне дерево славне своїм корінням, але навіть у міцного дерева не буде майбутнього без молодої парості. Тож приємно, коли молоді письменники шукають себе та свій голос, не відкидаючи надбання своїх попередників. Адже як говорив французький поет і філософ Поль Валері: «У майбутнє ми входимо, озираючись на минуле». Саме це й формує завдання поета – бути містком між минулим і майбутнім, лишатися острівцем духовності.
Олександр ПУШКО
Читати більше

8.4.16

Дата: 8.4.16 ● Час: 09:27 ● Мітки: ,    Коментарів немає
Нещодавно в Києві у письменницькому домі на Банковій відбулося урочисте вручення Міжнародної українсько-німецької літературної премії ім. Олеся Гончара, заснованої письменницею Тетяною Куштевською й німецьким підприємцем, меценатом Дітером Карренбергом та Національною спілкою письменників України.
Лауреатами 2016 року стали:
– номінація «Проза» – Олег Андрішко (с. Вітрівка, Криничанський район Дніпропетровської обл.);
– номінація «Мала проза» – Христя Ковар (м. Брно, Чеська Республіка);
– номінація «Поезія» – Микола Антощак (м. Вінниця), Ігор Астапенко (м. Київ), Алла Миколаєнко (м. Київ);
– номінація «Публіцистика» – Аліна Конотоп (с. Великі Кринки, Глобинський район Полтавської обл.);
– номінація «Літературознавча праця» – Петро Червоний (м. Дніпропетровськ).

Прес-служба ПОО НСПУ
за матеріалами «ЛУ»
Читати більше

6.4.16

Дата: 6.4.16 ● Час: 14:43 ● Мітки: , ,    Коментарів немає
Згаданий латинський вислів, яким послуговуються в усьому світі, трактується як «Світячи іншим, згораю сам».
Сьогодні виповнюється 180 років від дня народження людини, котра все життя сповідувала це кредо – професора Миколи Васильовича Скліфосовського – лікаря-хірурга, вченого, громадського діяча, ім’я якого по праву стоїть серед плеяди корифеїв світової науки.
Попри те, що біографія Миколи Скліфосовського вартує окремої книги, спробую все ж зазначити окремі посутні факти для створення ціліснішого образу.
Народився М. В. Скліфосовський 25 березня (6 квітня) 1836 року на території тодішньої Херсонської губернії, виховувався в сирітському притулку. У 1859 році закінчив Московський університет. У 1863 році, захистивши в Харкові дисертацію, отримав ступінь доктора медицини. З 1866 кілька років перебуває в закордонному відрядженні на стажуваннях в Англії, Франції, Німеччині. Одним із перших у тодішній Російській імперії став запроваджувати в хірургічній практиці методи асептики й антисептики, успішно виконуючи операції, які до нього майже не проводилися. Загалом учений написав понад сотню праць із найактуальніших проблем хірургії, його роботи присвячені військово-польовій хірургії, травматології, хірургічному лікуванню органів черевної порожнини та ін. Повністю присвятивши себе медицині, М. В. Скліфосовський не тільки займався клінічною діяльністю, а й очолював провідні хірургічні кафедри Київського, Петербурзького, Московського університетів, сприяв жіночій медичній освіті, організації медичного факультету при університеті в Одесі, організував навчальний заклад нового типу – інститут удосконалення лікарів, відкрив перший рентгенівський кабінет у тодішній Російській імперії, власним коштом видавав кілька медичних журналів. Микола Скліфосовський був ініціатором та організатором XII Міжнародного з’їзду хірургів, що пройшов у Москві 1897 року, на якому були присутні найвизначніші вчені з багатьох країн світу, в тому числі видатний німецький вчений-патолог Рудольф Вірхов, котрий, відвідавши клініку Скліфосовського, сказав у інтерв’ю: «Ви стоїте на чолі установи, якій заздрять інші народи Європи!»
Джерела свідчать, що Микола Скліфосовський був великим патріотом України. В Яківцях (нині – частина Полтави) на високому березі Ворскли, де знаходилася його садиба, й куди він із 1871 року щоліта приїздив із сім’єю, вчений завжди говорив українською й привчав до цього інших. Свій маєток називав «Отрада». Скліфосовський посадив свій сад, який на міжнародній виставці плодівництва в Петербурзі у 1894 році назвали «Полтавською Швейцарією». Першим у Полтаві почав вирощувати хміль. Микола Васильович ніколи не забував свого українського коріння й завжди пишався цим. Для відпочинку любив слухати музику, особливо Бетховена, Моцарта, Баха.
Буваючи в Полтаві, надавав допомогу колегам і хворим, вносячи нове й прогресивне в роботу Полтавської губернської лікарні (нині Полтавська обласна клінічна лікарня носить ім’я М. В. Скліфосовського). Селян Микола Васильович лікував безкоштовно. За свої кошти побудував госпіталь для інвалідів російсько-турецької війни, в будівлі якого нині знаходиться Музей Полтавської битви.
У 1900 році у зв’язку з хворобою остаточно повернувся на Батьківщину в Яківці. Помер 30 листопада (13 грудня) 1904 року у віці 68 років у своєму маєтку. Похований на церковній площі біля могили сина неподалік від місця Полтавської битви. На могилі встановлено плиту з чорного лабрадориту, на якій викарбувано: «Aliis inserviendo consumor».
Микола Скліфосовський посутню частину життя віддав Україні й зокрема Полтавщині, яку дуже любив, а себе присвятив людям. Тож пам’ятаймо й шануймо великих і мудрих наставників багатьох поколінь!
З Днем народження, Миколо Васильовичу!
Олександр ПУШКО
Читати більше

2.4.16

Дата: 2.4.16 ● Час: 11:25 ● Мітки: ,    Коментарів немає
          Згідно з рішенням журі Всеукраїнської літературної премії «Благовіст» лауреатами 2016 року стали:
Читати більше