Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

31.12.16

Дата: 31.12.16 ● Час: 21:47 ● Мітки: , ,    Коментарів немає
Щороку в новорічну ніч та у різдвяне надвечір’я ми всі загадуємо найсокровенніші бажання. Тож нехай позитивна енергетика втілиться у життя і здійсняться всі добрі наміри та мрії!
Хочемо, аби в кожній оселі панували злагода, любов і добробут! Зичимо здоров’я й щирої радості, миру й затишку в родинах, нехай кожен день повниться добрими справами в ім’я процвітання незалежної України!
З Новим роком і Різдвом Христовим!

З повагою  Правління Полтавської обласної організації
Національної спілки письменників України
Читати більше

11.12.16

Дата: 11.12.16 ● Час: 09:12 ● Мітки: ,    Коментарів немає
Конкурсна комісія з присудження Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка, що встановлена Черкаською обласною радою та обласною державною адміністрацією за підтримки Національної спілки письменників України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка та Ліги українських меценатів з метою вшанування пам’яті поета-гуманіста Василя Симоненка, підбила підсумки конкурсу на здобуття премії у 2016 році. Про це повідомив голова конкурсної комісії В. Поліщук, ідеться в повідомленні інтернет-видання «Черкаський КРАЙ».

Цьогорічними лауреатами премії ім. Василя Симоненка стали:
– у номінації «За кращу першу поетичну збірку» – Олена ЗАДОРОЖНА (м. Полтава) за збірку поезій «Той, що зумів воскреснути»;
– у номінації «За кращий художній твір» – Наталія ДОЛЯК (м. Вінниця) за роман «Загублений між війнами».

До слова, вперше за роки існування премії ім. Василя Симоненка, її лауреатом визнано полтавку.
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше

09.12.16

Дата: 09.12.16 ● Час: 19:28 ● Мітки: ,    Коментарів немає


У рамках XIII Мандрівного міжнародного фестивалю документаль-ного кіно про права людини Docudays UA у Полтаві відбулася правоосвітня акція «Як попередити злочини на ґрунті упередженості».
Фестиваль Docudays UA на Полтавщині не лише пропонує насичену програму фільмів, а й містить у собі кілька правоосвітніх акцій, одна з яких «Як попередити злочини на ґрунті упередженості». Злочини на ґрунті ненависті є злочинами, в основі яких лежать упередження. Такі злочини трапляються скрізь; жодне суспільство не застраховане від наслідків забобонів і нетерпимості. Злочини на ґрунті ненависті посилають сигнал неприйняття цілим громадам і несуть у собі зерно потенційних конфліктів, оскільки вони можуть зрости як кількісно, так і з огляду на рівень насильства.

Глядачі переглянули стрічку «Загублені» Світлани Шимко. На правоосвітню акцію був запрошений Театр Сучасного Діалогу, який показав полтавцям та гостям міста свою нову роботу, яка називається «Теорія великого фільтра».
          Вистави Театру Сучасного Діалогу – це не звичайна розвага – в них актори разом із глядачами руйнують стіни і шукають відповіді на гострі питання.
          Навіщо ми користуємося стереотипами – це захист, чи спосіб розпалення ворожнечі? Чому в нашій країні досі існує інформаційна маніпуляція, мова ненависті та ігноруються злочини на ґрунті упередженості? Як сучасне мистецтво може допомогти розгледіти за нав’язаним образом ворога звичайну людину, яка потребує поваги та захисту своїх прав?
У виставі використовується документальний матеріал: інтерв’ю з людьми різного віку, соціального статусу, національностей, переконань; власні думки та дослідження учасників.
       Акція викликала велике зацікавлення глядачів та пройшла з аншлагом. Під час дискусії, яка традиційно відбулася після показу, присутні ділилися  враженнями від побаченого думками на теми, порушені. Багато хто згадав випадки дискримінації у власному житті і поділився власними міркуваннями щодо шляхів запобігання злочинам на ґрунті упередженості.
Вистава «Теорія великого фільтру» створена у рамках проекту «Театр сучасного діалогу – мистецький засіб попередження злочинів на ґрунті ненависті з мотивів упередженості», який виконує Полтавська філія Суспільної служби України та Театр Сучасного Діалогу за підтримки Організації з безпеки та співробітництва в Європі/Бюро з демократичних інститутів та прав людини.
Регіональний партнер фестивалю у Полтаві та Полтавській області: Полтавська філія Суспільної служби України.
Партнер: Полтавська обласна організація НСПУ, Управління у справах сімї, молоді та спорту Полтавського міськвиконкому, Управління культури Полтавської ОДА, Полтавська ЗОШ І-ІІІ ступенів №5 Полтавської міської ради Полтавської області, ГО «MART».
Медіапартнер: газета «Події та коментарі».
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше

08.12.16


Мабуть, і тоді, 85 років тому, шилівські сосни так само слухали небесний шепіт чистих снігів, а річка Грунь бачила казкові сни під крижаною ковдрою. А зозуля в теплих краях за океаном ще й не відала про те, що в її рідній Шилівці народився хлопчик, який виросте і вже скоро питатиме її, що вона знає про його долю? Може, щось чула? Співатиме й питатиме, скільки й житиме, уже й знаючи відповідь. І навіть «три зозулі з поклоном», послані в рідний край, не втішать його серце, не втишать болю, бо не зможе він не любити…
5 грудня 1931 року в селі Шилівці Зіньківського району народився великий Майстер слова Григір Тютюнник. І в день його 85-річчя тут відбулися дуже щирі зустрічі гостей із Полтави, Харкова, Києва та земляків письменника – наче велика родина зібралася разом, поєднана глибокою любов’ю і шаною до незабутнього сина цієї щедрої на таланти землі. Саме ця любов наповнювала щирістю кожне слово – від малого школярика-учасника свята до сивочолих побратимів письменника.
Того дня в Шилівці відбулося кілька знакових подій у рамках Всеукраїнських Тютюнниківських літературно-наукових читань, приурочених до 85-річчя від дня народження лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, видатного письменника-земляка Григора Тютюнника.

Першими зустріли гостей хлібом-сіллю учні й педагоги Шилівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів – музичним вітанням у музеї народознавства, де зібрано чимало місцевих старожитностей. Вишиті рушники й сорочки, портрет Кобзаря, дитяча колиска, прядка, лави, піч, квітучі мальви біля тину й глечики  на кілочках, лелеки в гнізді – ось у такій сільській хаті, в такому дворі ріс малий Григір, розповідає вчителька  шилівської школи Марина Заставська. З цього затишного куточка в шкільному коридорі всі переходять до літературного музею братів Григорія і Григора Тютюнників, де відбулося відкриття нової експозиції. Над її створенням працювали  Олексій Неживий – письменник, доктор філологічних наук, професор кафедри філософії і економіки освіти ПОІППО імені М.В. Остроградського та голова обласної організації НСПУ Наталія Кірячок. У вітальному слові директор школи Надія Кащенко подякувала їм, а Олексій Іванович провів першу екскурсію в оновленому музеї, який було створено ще у 2002 році. Серед найбільш цінних нових матеріалів – автографи листів Григорія і Григора Тютюнників, твори, видані за життя письменників, документи, багато світлин. Життєпис обох братів відтворюють кілька стендів, бо ж коріння роду Тютюнників «не мовчить», воно розповідає про трагічні сторінки минулого: арешти, голодомор, репресії, злидні, приниження, війну. Про важке дитинство письменників, про душевні рани, які так і не загоїлись. Але з того коріння проросли таланти двох синів одного батька, якого заарештували і знищили як «ворога народу». З болем, зі сльозами на очах говорив Олексій Неживий і про музей Григора Тютюнника, який нині залишається на окупованій території в місті Антрациті, у селищі Щотове на Донбасі, наголошуючи, що «Григір не може бути окупованим!», що настане час нашої перемоги. Олексій Неживий також запевнив, що обов’язково буде видано роман Григорія Тютюнника «Вир» у його первісному вигляді, без цензурної правки.
Учні різних класів читали вірші багатьох поетів, присвячені Григорові Тютюннику, а один із них – доктор філологічних наук, професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Володимир Калашник і сам читав свої присвяти побратимові, згадував студентські роки і зустрічі в його рідному селі, в Мануйлівці на Козельщині, звідки родом і дружина Григора Людмила. Поет із Лубен, редактор газети «Ріднокрай» Олександр Печора подарував до музею портрет Григора, вишитий нині вже покійним самобутнім майстром із Волині Юрієм Савкою, а шкільній бібліотеці передав кілька своїх книг і випусків газети.
– Сьогодні у Шилівці, в рідному краї Григорія і Григора Тютюнників ми відкрили уже третій літературно-краєзнавчий маршрут – завдяки проекту «Земляки» нашої обласної організації Національної спілки письменників України. Наш проект фінансується Європейським Союзом, за підтримки Центру Культурного Менеджменту та Асоціації Агентств Місцевої Демократії (ALDA) в рамках програми CHOICE, – розповіла присутнім Наталія Кірячок.
Вона подякувала педагогам за їхні зусилля у створенні музею, за допомогу місцевого підприємця Олександра Пушка, адже тут зовсім недавно було здійснено ремонт, розширено кімнату музею і він має змогу й надалі поповнювати свою колекцію. А відтак новий літературно-краєзнавчий маршрут стане популярним і серед туристів.
Наступна зустріч – біля приміщення старої сільської школи, де навчалися майбутні письменники. Тут гостей зустрічають сільський голова Шилівки Володимир Сивокінь і заступник голови Зіньківської районної ради Сергій Загорулько. Вони запрошують доктора філологічних наук, професора, письменника, ректора Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Миколу Степаненка виконати почесну місію – відкрити меморіальну дошку на стіні школи. На ній читаємо: «У цьому приміщенні навчалися брати-письменники, лауреати Національної премії ім. Т. Шевченка Григір та Григорій Тютюнники».
А зовсім поруч – Шилівський сільський клуб, засніжені Григорові сосни у вечірньому сонці. В клубі холодно, але гріє його голос, Григір Тютюнник читає новелу «Три зозулі з поклоном», яка за його життя так і не була надрукована. «Я виходжу з-за клубу…» – і наче все відбувається тут і зараз, і – «Любові Всевишній присвячується»… Цей запис на старий магнітофон зробив відомий лубенський фотомайстер, друг Григора Володимир Білоус. Як наголошували учасники урочистостей, Тютюнника-молодшого, як і Кобзаря, в народі так і називають, по імені – Григором.
Фольклорний гурт «Княжаночка» дарує гостям улюблені пісні письменника, звучить і «Летіла зозуля». І наче на підтвердження того, що все тут надзвичайно символічне, Наталія Кірячок розповіла, як кілька тижнів тому вона разом із письменницею, тележурналісткою із «Лтави» Інною Дідик знімали в Шилівці сюжет до ювілею письменника, готуючись до відкриття літературного маршруту на його малій батьківщині.
– Щойно ми зійшли на міст, як на небі з’явилася яскрава зоря, прямо над хатою Григора. Ми тоді вирішили, що це добрий знак – його благословення на цю роботу…
І відзнятий сюжет із розповідями односельців Григора, і зорю посеред білого дня, що більше нагадувала фрагмент веселки, всім показали на відеоекрані. Шилівці так щиро розповідали про свої зустрічі з письменником, коли він приїздив у рідне село, переповідали розмови із ним і говорили про те, як захоплено і зараз читають твори Григора Тютюнника. І знову відчувалося те, що всіх тут єднає: любов до земляка, до його болючого таланту.
Так починалися в сільському клубі Всеукраїнські Тютюнниківські літературно-наукові читання. Від ліричної ноти до емоційно насиченої розмови про добу шістдесятництва, про живі скарби слова Григора Тютюнника повів своїх слухачів доктор філологічних наук, письменник Микола Степаненко, поділився своїми спогадами про друга Володимир Калашник, свої вірші, присвятивши їх Григору, читали Інна Снарська і молодий полтавський поет, що також народився і виростав у Шилівці, Олександр Пушко.
До розмови приєдналися гості з Києва, яким непросто випало добиратися засніженими шляхами до Григорового села – письменники, заступник голови НСПУ Олександр Гордон, Олександр Шугай і Петро Засенко. Як відомо, Петро Петрович був щирим другом Григора Михайловича,  і він вкотре розповів про найпам’ятніші події у їхньому житті, наголосивши:
– У моєму житті не було такої людини (хоч я маю родину, друзів), яка була б мені настільки рідною в усіх вимірах, як Григір Тютюнник. Той час був непевний, а з ним ми жили душа в душу, могли сповідатися один перед одним…Григір ніколи не сидів і не вигадував щось незвичайне, йому потрібна була людина, потрібно було знати її характер, її оточення, життєві обставини, бо ж кожна людина є продуктом свого часу, школа, сім’я впливали на формування її душі. І вже з такого матеріалу, буденного, він створював типаж, характер…
І то була правда життя, за яку його переслідували, звільняли з роботи, занесли до «чорного» списку, не видавали і врешті «викинули» з літератури, а видавництвам було наказано навіть не згадувати його ім’я. Якось, розповідає Петро Засенко, Григір Тютюнник на те сказав: «Так я ж написав тільки напівправду життя – і мене викидають з літератури! А якби я написав усю правду, то що – мене вбити треба?».
Олександр Шугай зокрема розповів про те, що одне з оповідань Григора Тютюнника було вже набране, але так і не надруковане в газеті «Правда». Бо правда насправді була в його творі, а не в газеті з такою назвою. А в тому творі лише одним реченням згадувалося про голод.
У літературно-наукових читаннях взяли участь і полтавські науковці, серед яких були кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри української літератури ПНПУ імені В.Г.Короленка Віра Мелешко, кандидат філологічних наук, доцент цієї кафедри Ганна Радько, завідувач відділу гуманітарних і мистецьких дисциплін ПОІППО імені М.В. Остроградського Ольга Коваленко, методист відділу Валентина Чирка.
Того ж дня учасники читань у Шилівці побували й на відкритті музейної експозиції письменників-земляків Григорія і Григора Тютюнників у Зіньківській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 2. Наталія Кірячок подарувала школі від обласної організації НСПУ стенд «Григорій і Григір Тютюнники: коріння не мовчить», висловивши сподівання, що наступного року в цій школі відбудеться й відкриття музею цілої когорти видатних письменників-земляків. Учні школи подарували гостям літературно-мистецьке дійство.
Організатори урочистостей мріють про те, що в Шилівці буде створено і Державний літературно-меморіальний музей братів Тютюнників, і споруджено пам’ятник, а Тютюнниківські читання стануть традиційними. «Справедливість приходить лише на поминки…» – так називається один зі стендів відновленого музею. Так власне і сталося у гіркій долі Григора Тютюнника, яку накувала йому шилівська зозуля. Але справедливість таки приходить. І сяє нам ота містична Григорова зірка і вдень, і вночі – Любові Всевишньої сяйвом.
Лідія ВІЦЕНЯ,
письменниця, журналіст
Читати більше

23.11.16

Дата: 23.11.16 ● Час: 20:08 ● Мітки: ,    Коментарів немає

«Ми не випадково обрали День Гідності та Свободи аби відкрити фестивалю на Полтавщині, адже саме свято встановлене з метою утвердження в Україні ідеалів свободи, захисту демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибір», – говорить регіональний координатор Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA у Полтавській області Наталія Кірячок.
Перед переглядом документальних стрічок глядачі вшанували хвилиною мовчання  пам’ять тих, хто віддав своє життя за мир і спокій  в нашій державі.

Відкрили фестиваль Docudays UA-2016 у Полтаві дві стрічки «Крим SOS» та «Канцелярська сотня». Обидві стрічки із циклу «Енциклопедія Майдану», режисер Сергій Лисенко. Перегляд документальних стрічок відбувся у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І.П. Котляревського.
«На Полтавщині фестиваль проводять з 2006 року. До відбору фільмів ставляться серйозно, адже насамперед, потрібно, аби вони були цікавими для глядача і висвітлювали актуальні проблеми як для міського глядача, так і для сільського. – розповідає координатор правоосвітніх акцій в рамках Docudays UA у Полтавській області Тетяна Білоброва. – Дуже приємно працювати із сільською публікою, вона дуже відкрита. Дуже тепло сприймають, коли показуємо фільм на якусь тему відверту, тонку і душевну. Вони на це реагують на це миттєво і специфічно. Дуже добре сприймають українські фільми, тематика яких їм дуже близька».
Попередні роки головними майданчиками для перегляду кіно були, переважно, навчальні заклади, громадські організації, кіноконцертні зали. Нині ж фестивальні заходи проведуть і в кількох бібліотеках області.
«Приємно, що нас активно підтримують на місцях і йдуть назустріч. – зауважила Наталія Кірячок. – Є доволі складні фільми, і ми розуміємо, що глядача треба готувати до перегляду. Тому ми кожного року намагаємося підготувати модераторів показів, які  проводять обговорення після переглядів фільмів. З року в рік до нас приєднується все більше людей, кількість глядачів, які хочуть дивитися документальне кіно про права людини – збільшується. Цьогоріч багато локацій у вишах і школах. Ми підбираємо фільми саме під ту аудиторію».
До цьогорічної програми XIII Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA увійшло 25 фільмів. Вони різні за тематикою і різні проблеми порушують.
«Програма Docudays UA у Полтаві та Полтавській області охоплює різну тематику. Проблеми емігрантів, внутрішньо переміщених осіб, життя на буремному сході України  та багато інших. Але всі без винятку стрічки – це болюче віддзеркалення дійсності. Можливо, для когось стануть підказкою як вийти з тієї чи іншої ситуації. – сказала голова Полтавської філії суспільної служби України Ганна Кіященко. – Регіональними представниками фестивалю наша організація є уже не один рік. Ми розуміємо, що документальне кіно це дуже важливе мистецтво, воно впливає на емоцію людини. Бо одне діло – сухі якісь підручники. Інша справа – реальні історії реальних людей. І от люди коли їх переглядають, то вони розуміють, що це може стосуватися і їх. В подібних ситуаціях можуть опинитися або ж їхні близькі або друзі. І тому ми вважаємо, що подивитися документальне кіно дуже важливо, бо це може замінити декілька уроків!»

        Як завжди фестиваль на Полтавщині мандруватиме і в малі села та містечка. Цього разу це Диканька, Пирятин, Зіньків, Гадяч, Лубни, Кибинці Миргородського району.
       Основні фестивальні локації у Полтаві — Полтавська філія Суспільної служби України, Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека  ім. І.П. Котляревського, Центральна міська бібліотека, Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара, Літературно-меморіальний музей В.Г. Короленка.
XIII Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA на Полтавщині триватиме з 21 листопада по 13 грудня.
Відбудуться також спеціалізовані покази в інших локаціях для школярів, студентів, відвідувачів місцевих територіальних центрів.
Світлана ФІЛЬЧАК

Дивись також: Мандрівний фестиваль Docudays UA – в Полтаві
Читати більше

19.11.16

Дата: 19.11.16 ● Час: 21:34 ● Мітки: , ,    Коментарів немає



     Традиційно в жовтні стартує XIII Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.
       Цього року найкращі документальні фільми на тему прав людини зможуть побачити мешканці понад 250 міст і містечок України.
     21 листопада він прибуває на Полтавщину. Відкриття відбудеться о 14.30 у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І.П. Котляревського (вул. Небесної сотні, 17). Вхід вільний.
   Цьогорічний Docudays UA на Полтавщині триватиме з 21 листопада по 13 грудня.

     Центральна тема цьогорічного фестивалю – «Крізь ілюзії», адже сьогодні країни й народи прощаються з багатьма своїми ілюзіями. Руйнується ілюзія про стабільність того світовлаштування, про яке разом домовилися сильні демократичні країни. Розвіялася ілюзія всього світу про слабкість України й нездатність українців до самоорганізації. Перед українцями, своєю чергою, постало фундаментальне питання: чи не час владі й суспільству позбавитися ілюзії, що країну можна реформувати без змін базових відносин в економічній, соціальній та культурній сферах.
  Відкриють фестиваль Docudays UA-2016 у Полтаві дві стрічки «Крим SOS» та «Канцелярська сотня». Ці дві документальні фільми із Циклу «Енциклопедія Майдану», режисер Сергій Лисенко.   Герої фільмів – правозахисники, волонтери, військові медики, журналісти, блогери, прості люди, які змінили реальність у сучасній Україні.
    Стрічка «Крим SOS»  розповідає про перші дні російської окупації півострова та активність кримських активістів, які створюють сторінку з такою назвою у Facebook, щоб надавати оперативну та перевірену інформацію про ситуацію в Криму. Нині Крим SOS надає екстрену гуманітарну, правову, психологічну допомогу внутрішньо переміщеним особам, бореться за повернення Криму Україні.
      Інша стрічка «Канцелярська сотня» про те, як втікаючи з країни, колишній президент намагався знищити всі свідчення про корупційну діяльність свого уряду. Щоб врятувати утоплені, порізані, обгорілі документи й притягнути до відповідальності злочинців при владі, журналісти та волонтери організували Канцелярську сотню, яка з найдрібніших клаптиків зо дня в день складає повноцінні докази злочинів.

Довідка
    Мета Мандрівного фестивалю – сприяти популяризації й розвитку документального кіно та підвищенню рівня дотримання прав людини в Україні.
    Місія Мандрівного фестивалю – ми створюємо можливості для кожної людини в Україні дивитися найталановитіше та найактуальніше документальне кіно з усього світу. Таким способом сприяємо розвитку критичного мислення, формуванню активної громадянської позиції та ставленню до людської гідності як до найвищої цінності. Реалізуючи нашу місію, також сприяємо популяризації й розвитку документального кіно та підвищенню рівня дотримання прав людини в Україні.
     Фестиваль – неполітичний і некомерційний.
    Організатори: Українська Гельсінська спілка з прав людини, ГО «Південь», Херсонський обласний фонд милосердя і здоров’я, ГО «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв».
   Партнери: Державне агентство України з питань кіно, Міжнародна мережа кінофестивалів з прав людини.
    Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA проходить за підтримки Посольства Швеції в Україні.

    Регіональний партнер фестивалю у Полтаві та Полтавській області: Полтавська філія Суспільної служби України. Партнер: Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України, Управління у справах сім’ї, молоді та спорту Полтавського міськвиконкому, Управління культури Полтавської обласної державної адміністрації. Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5 Полтавської міської ради Полтавської області, ГО «MART».
Прес-служба ПОО НСПУ



Читати більше

09.11.16

Сьогодні, в День української писемності та мови у Полтавському краєзнавчому музеї ім. Василя Кричевського відбулася урочиста церемонія нагородження переможців, цьогоріч ювілейного, Х конкурсу «Краща книга Полтавщини – 2016», який з 2007 року проводить Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА.
Члени журі розглянули понад 40 видань місцевих авторів. Це – дитячі, історико-краєзнавчі книги, поетичні й прозові твори, а також підручники та монографії. Конкурсні книги оцінювали за 5-бальною шкалою у 8-ми номінаціях за змістом та якістю, актуальністю порушених тем, оригінальністю дизайнерського рішення, суспільною та професійною значущістю.
«На сьогодні, це – «Краще історико-краєзнавче видання», «Краща університетська книга», «Краща поетична збірка», «Краще прозаїчне видання», «Краще видання для дітей та юнацтва», «Культура і мистецтво» та «Гран-прі». Уперше цього року відкрили додаткову номінацію – «Іміджеве видання». Ініціаторами започаткування конкурсу виступили громадські організації, які опікуються видавничою справою в області,спільно з творчими спілками», – повідомила заступник директора – начальник управління інформації Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА Вікторія Пилипенко.
Серед нагороджених – члени Національної спілки письменників України.
Цьогоріч «Гран-прі» конкурсу «Краща книга Полтавщини – 2016» отримало монументальне видання «Чорнобиль – 30. Книга слави і пам’яті. Полтавська область», яке впорядкували директор Центру регіональних досліджень Полтавської області Олександр Білоусько та заступник директора Державного архіву в Полтавській області Тарас Пустовіт, а видали у ТОВ «КОПІ-ЦЕНТР».
Нагороди  авторам і видавцям кращих книг області вручили заступник голови – керівник апарату ОДА Микола Білокінь та Вікторія Пилипенко.
«Краще історико-краєзнавче видання»:
I місце – «Полтавський краєзнавчий музей: збірник наукових статей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток. Випуск Х» (редактор: Юрій Волошин, видано та друк: ПП ХРА «Дивосвіт»);
II місце – «Історія крізь долі» (автор: Ігор Козюра, Валерій Козюра, видано та друк: ТОВ «АСМІ»);
IІI місце – «Постаті природознавства та музейництва Полтавщини (ХІХ-ХХ ст.)» (автори: Віктор Самородов, Світлана Кигим, видано та друк: ПП ХРА «Дивосвіт»).
«Краща університетська книга»:
I місце – «Молитва до Тараса під білоруським небом. Пошанування Т.Г.Шевченка в Білорусі на зорі ХХІ століття» (автор: Гліб Кудряшов, видано: Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, друк: ТОВ «АСМІ»);
II місце – «Основи лідерства. Наукові концепції (від найдавніших часів до середини ХХст.)» та «Основи лідерства. Наукові концепції (середина ХХ – початок ХХІ ст.)» (автори: Олексій Нестуля, Світлана Нестуля, видано: Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»);
IІI місце – «Селекційно-технологічний центр свинарства» (редактор: Василь Волощук, видано та друк: ТОВ «Фірма «Техсервіс»).
«Краща поетична збірка»:
I місце – «Живиця» (автор: Наталя Баклай, видано та друк: Комунальне видавництво «Лубни»);
II місце – «Які круті до щастя сходи…» (автор: Марія Бойко, видано та друк: ТОВ «АСМІ»);
IІI місце – «Молюсь за тебе, Україно…» (укладач: Ганна Грибан, видано та друк: ПП ХРА «Дивосвіт»).

«Краще прозаїчне видання»:
 I місце – «Добрий день хай буде вам…» Листи до Феодосія Рогового» (упорядник: Юрій Роговий, видано: ПП ХРА «Дивосвіт»);
II місце – «Прости за все… Одинадцять сходинок у вічність» (автор: Лідія Віценя, видано: ПП ХРА «Дивосвіт»);
IІI місце – «Не встигла сказати…» (автор: Ольга Гурба, видано та друк: ТОВ «АСМІ»).
«Краще видання для дітей та юнацтва»:
I місце – «Багацько вроди у природи» (автор: Володимир Слєпцов, видано та друк: Видавництво «Полтавський літератор»);
IІ місце – «Сніговик з гарячим серцем» (автор: Віктор Сердюк, видано та друк: ПП ХРА «Дивосвіт»);
IІI місце – «Журавлі-журавлики» (автор: Володимир Малик, видано та друк: Видавництво «Полтавський літератор»).
«Культура і мистецтво»:
I місце – «Війна і мир. Фотопоема» (автор: Костянтин Бобрищев, видано та друк: ТОВ «АСМІ»);
IІ місце – «ПООНСХУ 45 років: альбом» (упорядники: Олександр Білоусько, Віталій Ханко, видано та друк: ТОВ «АСМІ»);
 IІI місце – «Українська вишивка» (автор: Григорій Кисіль, видано та друк: Видавництво «Гадяч»).
«Іміджеві видання»:
– «Полтава – місто, в якому хочеться жити. Путівник» (автор: Віталій Павлов, видано та друк: ФОП Говоров С.В.);
– «Випускники ПУЕТ: історії успіху» (автори: Олексій Нестуля, Світлана Нестуля, Оксана Делія, видано:Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», друк: ТОВ «АСМІ»).
Грамотою за плідну співпрацю та участь у конкурсі відзначили ПАТ «Білоцерківська книжкова фабрика». Також нагороди отримали за подвижницьку діяльність викладач ПНПУ ім. В. Г. Короленка Гліб Кудряшов та за підтримку традицій музейної видавничої справи й з нагоди 125-річчя Полтавський краєзнавчий музей ім. Василя Кричевського.
Прес-служба ПОО НСПУ
за матеріалами «Новин Полтавщини»
Читати більше

30.10.16


Ще Йоганн Вольфганг Гете дав чудову рекомендацію небайдужим дослідникам історії літератури: «Хочеш пізнати поета – піди в його край». Саме цією порадою скористалися письменники, викладачі, журналісти, працівники культури, бібліотекарі, коли 22 жовтня вирушили в Гадяч, на екскурсію «Лесиними стежками». Апробація маршруту відбулася в рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки», ініціатором та організатором якого є Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України за підтримки Асоціації агентств місцевої демократії ALDA, Центру культурного менеджменту в рамках програми CHOICE: Культурна спадщина і сучасність. Проект реалізовується за підтримки Європейського союзу. Майже півроку працювала творча майстерня у Гадячі над розробкою літературно-краєзнавчого маршруту «Лесиними шляхами». Координувала роботу місцевих краєзнавців, бібліотекарів, громадських активістів відома письменниця Інна Снарська (Дідик).

Якщо йти стежкою у незнайомій місцині, то обов’язково вийдеш до річки, дороги, криниці, села. Непримітна, біжить вона, позначаючи кроки попередників і вектор загального напрямку. У дослідженні життя і творчості видатних людей образ стежки – не новий, бодай банальний. Але як краще за нього скажеш про довгий шлях крізь непізнане до духовного джерела думок і почуттів національних геніїв.
Екскурсовод Ірина Орлова
Для нового маршруту, прокладеного у Гадячі палкими прихильниками української історії та культури, це не тільки яскравий образ або публіцистичний штамп, це реальні осінні стежки від першого будинку родини до дзвінкого Зеленого гаю. Так, 22 жовтня 2016 року було апробовано маршрут «Лесинами стежками» у рамках реалізації проекту «Літературно-краєзнавчих маршрутів «Земляки».
Щоб у повній мірі відчути і зрозуміти глибину постаті та творчого таланту Лесі Українки, Олени Пчілки, Михайла Драгоманова, треба йти за ними крок за кроком, від батьківської хати до високих пагорбів Драгоманівської гори. Учасники туристичної групи, серед яких були письменники, журналісти, викладачі, педагоги, працівники культури, бібліотекарі, першими торували стежину пам’ятними місцями славного Гадяча. Громадський екскурсовод, краєзнавець Ірина Орлова, а також завідувачка відділом родини Драгоманових Гадяцького історико-краєзнавчого музею Вікторія Левицька натхненно розповідали про родину Драгоманових, починаючи з дідів-прадідів і закінчуючи нащадками славетного роду.

Поволі складався образ справжніх патріотів своєї землі, залюблених в усе українське, починаючи з вишиванок і закінчуючи великою працею з утвердження державності України. Документи, фото, особисті речі родини, що зберігаються в краєзнавчому музеї, відтворили атмосферу формування характерів і життєвих позицій сестри Ольги і брата Михайла Драгоманових, освіченість, світогляд, таланти яких зросли величчю Лесі Українки. Ще трирічною дівчинкою Лариса Косач уперше відвідала Гадяч, а потім щоліта гостювала у бабусі Єлизавети Іванівни у краю «лагідної краси». Слухаючи фортепіанну гру вихованки Гадяцької дитячої музичної школи, екскурсанти як у перший раз переживали трагедію прощання із «моїм фортепіано», відчули льодове дихання хвороби, яка змінила долю дівчини, але викувала з неї велику Прометеєву доньку.


Могутнім акордом стала подорож до Зеленого гаю, де кожне дерево пам’ятає велику родину Драгоманових-Косачів. А «хороша хата» на високому пагорбі приймала «приятелів з усього світу», як писала Леся Українка до Ольги Кобилянської у відомому листі, де назвала Полтавську землю Україною, «що українішої немає…». Екскурсантів-першопрохідців зустрічали живі картини з творів Лесі Українки, супроводжували рядки її віршів у майстерному виконанні студентів Гадяцького училища культури імені І.П. Котляревського. А на могутній спів хору Гадяцького районного будинку культури, що пролунав гаєм: «Надія вернутись ще раз на Вкраїну, / Поглянути ще раз на рідну країну…», озвалися природні сили і вітер, наче живий, пробіг вершинами дерев. Чи не знак від Лесі?
Завершилася подорож знайомством із Гадяцькою центральною районною бібліотекою імені Лесі Українки, якої щойно виповнилося 155 років. Ії історія тісно переплетена з життям Драгоманових-Косачів. Завдячуючи проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» тут відкрито музейну кімнату з історії бібліотеки, де зберігаються унікальні експонати, пов’язані з життям і творчістю видатних представників родини Драгоманових.


Учасники відкриття маршруту
У бібліотеці було переглянуто першу частину документального фільму «Стежками Лесі Українки» (автор та режиссер – Інна Дідик, оператор – Дмитро Старіков, монтаж – Лариса Шаповалова, Сергій Мохунь, виробництво – Філія НТКУ Полтавська регіональна дирекція «Лтава», 2016р.). Автор фільму і керівник майстерні пам’яті по Гадяцькому напрямку – член НСПУ Інна Снарська (Дідик) додала останню емоційну крапку в справу відкриття маршруту. Якщо історична, краєзнавча, біографічна інформація сприймалася здебільшого розумом, виконання творів – емоціями, то тут включилися справжні почуття.

Мистецтво кіно, мистецтво кадрів змушує бачити заданий ракурс, виділяти головну деталь, запам’ятовувати потрібний колір. Мозаїка вражень склалася в завершену картину. Ми відчули справжню Лесю. Разом з нею пережили драматичне кохання, обрамлене вже знайомими краєвидами. Добре знаючи телевізійні роботи Інни Дідик, можна говорити про особливу ліричність її фільмів, унікальну здатність поєднати документальну і художню стилістику. Тут завжди живе поезія, символічність образів і кольорів. Від фільму залишилося відчуття єднання з землею славетної української родини, надія на відродження її святинь і перш за все – «хорошої хати» Олени Пчілки і Лесі Українки. Віриться, що зусиллями молодих і енергійних полтавських письменників Інни Снарської, Наталії Кірячок, Олени Гаран так і буде, і Зелений Гай буде приймати приятелів з усього світу, буде тим музеєм, куди потягнуться екскурсійні стежини.
Ольга ОРЛОВА,
доцент кафедри світової літератури
ПНПУ ім. В.Г. Короленка
Читати більше

25.10.16


Упродовж тих днів не покидало постійне відчуття незримого й правдивого слова незабутнього Григора Тютюнника, адже саме тут, на Лелечому кутку, в селі Мануйлівці Козельщинського району на Полтавщині в шістдесяті-сімдесяті роки він жив і творив, коли ненадовго, а це один чи два літні місяці, перебував «у супокої та душевній рівновазі».
Тому на думку відразу приходять листи Григора Тютюнника, де Мануйлівка закарбувалась назавжди:

Мануйлівка, 21 червня 1967 р.
Я зараз у відпустці в селі Мануйлівка на Полтавщині. Теслюю, ловлю рибу у чудовій річці Псьол, дивлюся, слухаю і т. ін.

Мануйлівка, 20 серпня 1970 р.
Справжню поезію дарує мені молоденька осінь. Соняшники зрізали, і той соньок (так у нас кажуть), що завжди буцав мене по голові, як я їхав удосвіта на Псьол, уже не б’ється, а дряпається рункою. Осталися на городах самі полозки сояшничані. Колись я їздив на них верхи й кричав: «Ньо-о-о!» Коли це було...
Копають і картоплі, майже без бадилля вони – висушила суша. Зеленіє й бугриться на голих грядках тільки редька, порепана, твердолоба й живуча, як начальство. А оце недавно кружляв над селом журавлиний ключ. Видно, загубили котрогось журавлика, бо довго й тоскно курликали. Я саме тесав короб на вікно, покинув і сидів на спориші посеред двору, задравши голову, а тоді зболіла шия, то ліг – так довго кружляв той ключ.
Лелеки із сусідніх хат уже полетіли. А до того лелеченята вчилися літати. Утішна й люба це картина, коли лелеченята підплигують у гнізді й махають крилами, пробують: понесуть чи не понесуть. А в самих дзьоби чорні й ноги чорні. Доки долетять у теплі краї, почервоніють, і лелеченята стануть уже лелеками...
Ліс цього року бідненький: немає глоду, не ятриться червоно на узліссі, як жарок у багатті; немає й грушок та кислиць, нічим поласувати проїжджому рибалці. На луках удосвіта туман, як вода, блищить проти старого місяця, а над річкою він аж стовпами стоїть, вище лісу ті стовпи. Ніщо не клює, крім лящів та коропів. Коропи потужні, як і торік, рвуть жилки, мов павутину. Один рибалка присягався, що бачив, як на Кулининому (це яма) викинувся короп сторчма, а на бороді жилка з грузилом теліпається. Бреше, анахтемський, але ж гарно.
…А ліс красується проти місяця, піщана коса висвічує вощано.

Мануйлівка, 20 травня 1971 р.
І ось я знову в милій моїй Мануйлівці, коло Псла-ріки, кращої за яку немає жодної ріки в світі та й на інших планетах інших галактик!


Боже мій, як тут усе пахне! Земля, трава, дерева, хліба молоді, вода у криницях, навіть мій велосипед, мій перпетуум-мобіле, не технікою пахне, а Мануйлівкою! А бузки!.. Навіть найпохмуріший, який лише може бути, жонофоб, удихнувши його пахощі, подумає: «Не завадило б закохатися». Ось який тут бузок. Та ба, закохуватися ні в кого: всі Катрі в роз'їздах – у Харкові, Донбасі та ще біс знає де. Це, їй-богу, якийсь масовий психоз – тікати з села. Раніше тут було і голодно, і холодно – зрозуміло, чому тікали. А зараз інерція, чи що, діє? Сумно.

Мануйлівка,18 серпня 1977 р.
Риби у Пслі так мало, що аж моторошно робиться, як дивишся на воду – ніби мертва, ніби застигла на віки лава з прадавнього вулкана. Руда і мовчазна. Хіба хижак ударить десь, як останній покрик життя живучого сильного звіра. Назнав був ставочок серед степу (зветься “Куминою балкою”) з коропцями та червоними (красені!) карасями. Ловко повудив з тиждень, хоч і сідницю довелося замочити кілька разів.
…Годі, Кумина балка живіша. Взагалі природа живіша од людей.

Мануйлівка, 24 червня  1978 р.
Мануйлівка! Тут все пахне – сіно, акація, бузина в цвіту, сосна (теж у цвіту, бо за холодами припізнилася цвісти), усі трави й квіти, польові і лугові, цвіт ожини (ежевики) в лісі, навіть вода пахне сим багатоцвіттям, і я щасливий у супокої та душевній рівновазі.
…Пишу «Житіє Артема...» і ловлю рибу холодними ранками. Курю кременчуцьку «Приму». Одяг — фуфайка, взувачка — кирзові або гумові чоботи.

А ще нотатки із записника:
Побачив з гори ( у Мануйлівці було се). Тополі в степу, - цілу гребінку з тополь і так було потім ... А вночі снилась вся Україна... Образ України здавна й по сьогодні.

Тут, на Лелечому кутку збереглося головне – світла пам'ять сусідів, односельців, а дехто із них твердо впевнений, що саме про його близьких чи знайомих Григір Тютюнник написав у літературному творі, це про нього згадав, як наприклад в новелі «Паливода»: «… мій супутник, легкий у ході, ловкий собою хлопець з кременчуцького автозаводу».
 – Так, оце ж про мене, – каже тепер ствердно й сумовито Валентин Попенко.  – Ми й рибалили на Пслі не один раз, а ще Григір Михайлович по-сусідськи нам і пригребицю допоміг облаштувати…
Особливо глибоке проникнення в життєпис Григора Тютюнника, художній світ його літературних образів відчувається в краєзнавчій творчості учительки української мови і літератури із Кременчука Ніни Леонтіївни Данько, автора есею «Григір Тютюнник і Мануйлівка» (2014 р.), що написаний на основі спогадів дружини письменники Людмили Василівни та мешканців села Мануйлівки. В останні роки свого життя Людмила Тютюнник майже не розлучалася з рідною оселею, а з Ніною Данько ділилася найсокровеннішим: спогадами про чоловіка – Григора Тютюнника, про його життя-буття в Мануйлівці.
Того дня Ніна Данько презентувала книжку прозових творів «На Тютюнниковому Лелечому кутку» (Харків, Майдан, 2016), куди ввійшли новели та оповідання, де ще раз осмислено сутність образного світобачення Григора Тютюнника, що ґрунтувалася на основі власного життєвого досвіду, досягаючи вершин художньої та історичної правди. Усупереч певній трафаретності біографічних нарисів із шкільних підручників, тут Григір Тютюнник наділений справжньою унікальністю, неповторними рисами характеру. Подібні біографічні дослідження розкривають багатогранність художньо-історичних картин національного образу світу, створених талановитим письменником.
Думається, що найбільш переконливо Ніна Данько вибудовує авторське трактування прообразу літературного героя Данила Коряка із оповідання «Деревій». Ним став мешканець Мануйлівки Данило Попенко. А ще мануйлівські зустрічі із лісовим сторожем і рибалкою спонукали Григора Тютюнника до написання оповідання для дітей «Лісова сторожка», де найголовніше – це гармонія у стосунках людини й природи, а головний персонаж – старий Данило Коряк. «Під самою горою в затінку старезної груші притулилася, як біленький вулик, хатка на одне віконце, під солом’яною стріхою на самі очі. За проминулі роки зістарілась, угрузла в землю, але двері гостинно відкриті. На  їхньому темному тлі біліє знайома постать сторожа, діда Данила Попенка, який живе уже в його «Деревії». Він схожий на недремного стража великих скарбів: високий, кістлявий, зі строгим блідим лицем. Приставив долоню дашком, короткозоро мружить очі проти невисокого сонця. А назустріч їм з усіх ніг, заливаючись дзвіночком, біжить рудий криволапий цуцик, схожий на отого жучка-кузьку, що в жнива водиться на колосках. Григір завмер, щоб не сполохати картину, яка вже проростала в його майбутній твір. Це буде казка! Такої ще не було: про суворого й доброго старого сторожа лісу, про його вірного вухатого помічника Кузьку, про беззахисні саджанці та ненажерливих вепрів. І про лісову сторожку, що берегтиме добро, красу й дитинство…»

Саме вчителька Ніна Данько змогла повернула первозданний вигляд одній із кімнат у літньому будиночку на колишній садибі Корецьких, де мешкала теща Григора Тютюнника – вчителька місцевої школи Віра Дмитрівна Корецька. Разом із учнями, вчителями, односельцями заходимо до невеличкої оселі, що є справжнісіньким музеєм. А там і автограф листа Григора Тютюнника в Мануйлівку, що написаний у січні 1963 року, його письмове приладдя, рибальське начиння, радіоприймач, столик, який змайстрував сам письменник…

На Лелечий куток приїхали разом із уродженцем Мануйлівки, тепер доктором філологічних наук, професором кафедри української мови Харківського національного університету ім. В. Каразіна, письменником Володимиром Калашником.
Майже щоліта він зустрічався у рідному селі із товаришем студентських років. На книжці «Крайнебо» 26 квітня 1976 року Григір Тютюнник написав: «Володі Калашнику, – щоб сиділи ми щоліта в осяяному зорями садку з білими яблуками на яблунях і дядько Денис, щоб розказував нам про рибу: «Не клює й раз!», тим самим увічнивши ще одного мешканця Мануйлівки – Дениса Лукича Артюшенка, дядька Володимира Калашника й найбільш знаного в селі рибалку-оповідача.
У вірші Володимира Калашника «Пам’яті Григора Тютюнника» є тремтливі рядки, теж народжені в Мануйлівці:
Щоб за порогом батьківської хати
Нам світ стелив прозору далину
І щемний той холодний запах м’яти
Нас повертав щоразу у весну.

Щоб наша пісня линула із саду
І Псло манив зорить на поплавки
Й автографи серпневі зорепаду
Писати в серце просто від руки.
Чомусь зорі в нічному небі над Лелечим кутком навіть восени сяють яскраво. І коли якась зірка стрімко падає вниз, здається, що від її світла на землі стає тепліше.
Олексій НЕЖИВИЙ,
доктор філологічних наук,
професор, письменник
Читати більше