Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

31.1.21

Дата: 31.1.21 ● Час: 09:23 ● Мітки: , ,    Коментарів немає


Презентація чергових чисел літературно-мистецького журналу «Полтавська криниця», відбулася у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського. Літературно-художнє видання відродили письменники обласної організації Національної спілки письменників України. Але між ідеєю та втіленням задуму спливло чимало води

Редакційний портфель хронологічно й географічно дуже різноманітний. Це й літературне сьогодення, і твори, які були написані давно, але не видавалися... Для нас важливий саме полтавський літературний контекст. Власне, наша Криниця – не початок, а продовження справи полтавських часописів, які виходили на початку 90-х, - зазначає Наталія Кірячок і додає: – Це була тривала, кропітка робота над рубриками та дизайном журналу. Ми хотіли, щоб видання було художньо-літературним, об’єднавши і творчу молодь, і знаних письменників області».


Ведуча заходу, провідний бібліотекар Галина Вовченко представила авторів, а також цікаво й насичено провела презентацію. У залі бібліотеки лунала музика, поезія, виступали поети й прозаїки, мали слово поважні науковці, а на екрані демонструвалися сторінки видання.

Окрім поетичних та прозових сторінок журнал має цікаві та вкрай потрібні рубрики: Книжковий хронограф, Гостьова світлиця, Малим читачам, Наголос, Літмайдан. А це – огляди та рецензії (напрямок літературознавства нині майже вимираючий), ґрунтовні, неупереджені інтерв’ю, критика, статті про письменників і для письменників, за якими – безмір відер колодязної води, яку витягала й витягує редакційна колегія. Ось уже третій рік поспіль Криниця виходить за підтримки департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА. Цього року виданню також сприяв Український культурний фонд.


“Я тримаю в руках чергові номери літературно-художнього видання «Полтавська криниця». Відпиваю бережно – ковток за ковтком. Смакую повільно. За всіма оцими карантинами-коронами-дистанціями скучила за теплим спілкуванням, за гарними людьми. Проте, від Слова дистанціюватися не потрібно. Воно, чим ближче до серця, тим більш глибоко проникає в душу, живить серце, радує теплом.

У кожному номері - цікаві автори, безмір сторінок великих та малих історій. Краплина до краплини постають письменники та журналісти, науковці й редактори, викладачі та священники, більшість із яких – члени Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України” — говорить одна із авторів видання письменниця Ганна Кревська.

“Зачерпую кружку смачної, криничної води. Ось неймовірно теплі баба Мотя й баба Ганя Світлана Фільчак . Перша понаклеювала біля плити, яка дивилася у вікна її світу, Камчатку та Чукотку, бо завжди мріяла стати метеорологом і поїхати на крайсвіття. Друга ходила до церкви у Мальці почути на старість голос своєї першої любові: « Завмирає Ганине серце. Чекає вона у церковному багатоголоссі на один-єдиний голос із тисяч інших, скільки б років не минуло… Голос заради якого вона б подолала не лише Миргород, а як треба, країни й моря…». Далі - чудові оповідання Любові Пономаренко. У кружці води: «Стежка до порогу була, як волосина, ніби душа його простувала на милицях і не м’яла трави». Наступний ковток – оповідання «З хреста знята» Афанасій Шкурупій . Де люди падали, мов мухи у приморозок, де героїня бліда, мов у крейду вимазана, а сонце… «Сонце ховалося за лісом, останніми променями гладило верхів’я дерев і вони відсвічували золотавими пасмами, що тяглися до неба, зливалися з його голубизною і разом творили грайливе марево, яке легкою смугою тремтіло над усим небокраєм».


І ось я пірнаю у місячну ніч полтавської поезії. «…А ти визираєш місяця: серпик? повня? А ти нервуєш: та де ж оті треті півні, що витягнуть сонце за линву отого променя?» - питається у читачів Наталка Фурса і наливає у небо молока. Чому в небо? А тому, що в кружках уже розлита кринична вода! «Хто запалить свічку пелехату, Проти ночі піде хто один? Світло вкрадеш із чужої хати – Голіруч не втримаєш жарин…» - долучається до розмови Вікторія Кіченко . По тім з іншого боку Карпат озивається Олена Гаран : «До світанку затерпла мурована піч, Розбігаються стежки в світи усебіч. Де ти, доле-недоле? Чи добра, чи зла…Трісне шибка, на скалки розіб’ється скло. Розкажіть свою правду про те, як було… Доки в домі прокинуться всі дзеркала.» - продовжила ділитися з присутніми своїми думками від прочитання “Полтавської Криниці” Ганна Кревська.

У чергових числах видання на читачів чекають неймовірні есеї Лідії Віценї: «До війни звідси – триста кілометрів. Хлопці на броньовиках будуть на сході вже на світанку. Господи, рукою владики захисти їх…» або: «Картопляне бадилля ще диміло на городі нашої Лесі, звіддаля гірчило, вечір догорав поміж сосен, яскраво, мов багаття, сяяли червоні хмари…» Знаходжу у віддзеркаленні криничної води своїх земляків та землячок. Олександр Міщенко і його щемлива «Баночка меду», де зметені з прилавку крихти і мед, який розлито тільки в літрові і трилітрові банки, тож для матері – шкода.


Далі - чудова рецензія літературознавця, наукового співробітника Інституту літератури Алли Диби на історичний роман «Реквієм для Рози»: « Раїса Плотникова в романі майстерно говорить на різні голоси. Створені нею герої - це часто антиподи одне одного. /…/ Тут безліч символічних епізодів-кадрів, які кількома важливими штрихами змальовують епоху знавіснілого зародження більшовицького режиму.»

У «Гостьовій світлиці» щедро напуває нас джерельним спокоєм і спогадами Инна Дидік Її інтерв’ю з письменником Юрієм Роговим захоплює самими назвами: «Дещо про волів», «Про долю, віру та дуба-неленя» (нелень – бо восени листя не скидає), «Як Юрій Роговий став палеонтологом» та «Про вишитого Шевченка». Гарно написано: ковтаєш і не маєш сили відірватися - хочеться допити цю кружку до кінця!

Тож влучно зазначає у своєму вступному слові редактор видання Афанасій Шкурупій «Високе письмо тому й цінується, що кожне слово несе в собі максимальну глибину змісту, а не написане заради того, щоб лише писати /…/ Проза, яка надрукована в «Полтавській криниці», засвідчує, що маємо справу з літературою високо гатунку, добротно виписаною, яка вигідно відрізняється майстерністю тексту».

Приємно, що кожне нове число журналу відкриває нам нові імена, по краплі додає живої води із невсипимого джерела творчості: чистого, світлого, незамуленого…

Уже незабаром «Криницю» мають отримати всі бібліотеки області, а ще вона розійдеться далеко за її межами. Адже Полтавщина має славні літературні витоки, тож нашою криничною водою посмакують і в інших регіонах країни.


За підтримки Українського культурного фонду


0 коментарі:

Опублікувати коментар