Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

06.12.17

Дата: 06.12.17 ● Час: 14:34 ● Мітки: ,    Коментарів немає
Конкурсна комісія з присудження Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка, встановленої Черкаською обласною радою та облдержадміністрацією за підтримки Національної спілки письменників України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка та Ліги українських меценатів з метою вшанування пам’яті поета-гуманіста Василя Симоненка, популяризації його імені й творчості, для заохочення професійних і непрофесійних літераторів до творчих пошуків у галузі літератури, до написання високохудожніх літературних творів громадянського звучання, спрямованих на побудову незалежної демократичної України, підбила підсумки конкурсу на здобуття премії у 2017 році. Про це повідомив голова конкурсної комісії В. Поліщук.

Отож, цьогорічними лауреатами премії ім. Василя Симоненка стали:
– у номінації «За кращу першу поетичну збірку» – Олексій БИК (м. Полтава) за збірку поезій «Вірші на руці»;
– у номінації «За кращий художній твір» – Світлана КОРОНЕНКО (м. Київ) за збірку поезій «Вірші з осені».

До слова, Олексія Бика відзначено Симоненківською премією за поданням Полтавської обласної організації НСПУ. Попри те, що Олексій Бик знаний поет і автор пісень, ця книга – його офіційний дебют, і разом з тим вона продовжила серію поетичних книг, які вийшли у видавництві Сергія Пантюка, і які написані авторами, що бачили війну на власні очі. Низка презентацій збірки Олексія і його зустрічей із шанувальниками літератури на Полтавщині спричинила великий ажіотаж – люди хочуть читати вірші про війну, а фактично, переживання бійця на фронті. Зважаючи на суспільний резонанс і потужний відгук від читачів, ПОО НСПУ вирішила клопотати про висунення автора на премію великого сина Полтавщини і України в цілому, поета і журналіста  Василя Симоненка, що своїм життям утверджував боротьбу за свободу, спротив поневоленню і найвищу цінність – любов.
Вірші Олекси Бика – це туга тятива, натягнута між любов’ю та смертю, за пів вдиху від поцілунка, за пів видиху від кулі. На цю поезію написано мало критики, але вона звучить в окопах, у бліндажах, бо власне там народжена і там найперше її місце. Автор – боєць «Правого сектора», пішов на фронт добровольцем, і окрім оберігати батьківщину, виливав свої переживання у вірші. А оскільки часто поруч не було паперу, занотовував те на руці, не знаючи тоді ще про свою майбутню збірку.
До речі, пісня «Добровольці божої чоти» авторства Олекси Бика стала саундтреком для однойменного фільму Леоніда Кантера. Власне, почувши цю пісню, режисер переосмислив концепцію своєї стрічки і скоригував її, настільки сильне враження справив на нього текст.
Серед читацького кола поезія Олекси добре знана: десятки презентацій збірки «Вірші на руці» по всій Україні збирали повні читальні зали та кнайпи. Він – учасник проекту «Пісні, народжені в АТО» та десятків патріотичних фестивалів.
Щиро вітаємо лауреатів і зичимо доброго здоров’я та нових звершень.
Прес-служба ПОО НСПУ

Читати більше

02.12.17




До 40-річчя від дня народження видатної полтавки, однієї з найзагадковіших дітей світу, надзвичайної художниці Саші Путрі
(2 грудня 1977 – 24 січня 1989)



Віценя Л. М. Прости за все… Одинадцять сходинок у вічність: художньо-документальна повість. – Полтава : Дивосвіт, 2016. – Вид. 2-е, перероблене і доповнене. – 240 с. 
Не забувається перше прочитання цієї книжки. Вражав величезний потенціал любові, що здатний жити довго, навіть продовжитися у Вічності, що дарована Богом. Тоді, пам’ятається, вже пізно вечором, зателефонував авторові, однак ще довго не міг заснути, вражений великою Любов’ю до Краси маленької дівчинки Саші Путрі, яка жила в земному вимірі 11 років, 1 місяць і 21 день…
Тепер із упевненістю можу сказати, книжку письменниці із Полтави Лідії Віцені «Прости за все… Одинадцять сходинок у вічність» мають читати насамперед наші діти – малі й дорослі, для того, щоб замислитися над духовними цінностями, їх значенням у житті людини, особливо милосердям, співпереживанням, благородством людської душі, яке не можливо виміряти нічим. Навіть час і простір підвладні душевному багатству.  
Духовність домінувала в житті Саші Путрі з самого народження, адже її тато Євген Васильович –  відомий художник, мама Вікторія Леонідівна – викладач музичного училища, старша сестричка Валерія теж обрала фах музиканта.  
Коли Сашеньці виповнився рік і 2 грудня 1978 року зібралися гості, тоді за народним звичаєм дитину посадили на кожушок, а довкола розклали різні речі. Сашенька відразу схопила олівці…
Життя юної художниці обірвалося дуже рано, але душа і мрії залишилися в 2276 малюнках,  у віршах, листах, записках.
Уперше батьки Сашеньки розвісили її картини на поминках, зібравши  разом так багато створеного нею. З того часу відбулися сотні виставок художніх робіт Саші Путрі в різних країнах світу – Азербайджані, Латвії,  Польщі, Росії, Німеччині, Австрії, США, Канаді, Голландії, Японії, Індії.
У Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка діє Зал імені Саші Путрі, як естетичний, творчий і педагогічний центр. Написано про маленьку художницю дуже багато: і в Книзі відгуків, і в численних публікаціях.
«Вдячна Богу за те, що він дарує такі зустрічі, коли душа очищається теплом, добротою і красою».
«Ця виставка відкрила наші серця».
«Сашенько, дорога! Глянувши в очі, які дивляться з твоїх малюнків, неможливо залишатися таким, як був досі. Навіть якщо не зробив у житті нічого поганого, то все одно знаєш, що треба бути іншим – кращим, чистішим».
«Дівчинку захоплювали роздуми про безмежжя Космосу, про життя Всесвіту і про Бога.
…І зовсім несподіване і пронизливе враження викликають образи Діви Марії та Христа, намальовані рукою і серцем юного створіння. Її Ісус Христос, який плаче, мабуть, дуже засмучується, бо бачить людську недосконалість, та все одно благословляє людей своїм хрестом – однаково і тих, хто вірує, і хто не вірує в Нього».
Про неї та її творчість знято документальні фільми, а Полтавська обласна організація Національної спілки художників України видала альбом «Саша Путря. Євген Путря» у серії «Художники Полтавщини».
Серед усього розмаїття оприлюднення творчості Саші Путрі виділяється книжка Лідії Віцені «Прости за все…» – багатогранний літературний твір, що поєднує художню оповідь із мемуарними замальовками, мистецькими етюдами-сновидіннями міфо-поетичного спрямування, відгуками, культурологічними й психологічними  дослідженнями, християнськими розмислами, листами рідних і близьких людей.
 Один із них – від художника Євгена Путрі – і став своєрідною післямовою:
«Якось, коли Сашеньці було п’ять років, я запитав:
      А що ти малюєш, доню?
      Красу.
Отак! І не менше! У її художньому спадку всюди вбачаються пошуки краси і її щасливі знахідки.
Я впевнений, що саме Сашенька підказала звернутись у свій час саме до Вас, Лідо, з проханням написати про неї. А її прихід до  Вас у численних сновидіннях тільки стверджує мою впевненість: коли дитина відшукує саме красу, то і  Вас вона віднайшла по цій щасливій прикметі.
І ось дожили до другого видання, доповненого і духовно розширеного, – сходинки у часі від коротенького нарису до повновісної повісті. Двадцять років осмислення, роздумів і, зрештою, – окрилення.
Своєю поетичною   душею Ви сягнули аж у безмежжя позаземних світів, супроводжуючи зі здивованою зацікавленістю ще незбагнений феномен Сашеньки.
Десь звідти приходять до нас на Землю душі дітей світла, на котрих покладена місія змінити нас і наше занедбане життя.
Тільки Краса врятує світ. Краса душі, краса стосунків, краса Любові.
Спаси, Боже, людей Твоїх.
Спасибі Вам, Лідочко».
Олексій НЕЖИВИЙ
Читати більше

30.11.17

Днями відбулося засідання комісії з питань сприяння розвитку книговидання та книгорозповсюдження в області, про це йдеться в повідомленні офіційного веб-порталу Полтавської ОДА. Засідання провів заступник голови – керівник апарату облдержадміністрації Микола Білокінь.
– Книги, які виходять друком на Полтавщині, мають вагоме значення. Ми постійно проводимо конкурси, видаємо соціально значущі, актуальні книги, – наголосив Микола Білокінь. – Людина перестає мислити, коли перестає читати. Тому значення книг у нашому житті складно переоцінити. 
Виконувач обов’язків директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА Вікторія Пилипенко поінформувала, що комісія створена ще 2006 року і є дорадчим органом при обласній державній адміністрації. Основне завдання комісії – забезпечення взаємодії органів державної влади з видавництвами, підприємствами, що займаються книгорозповсюдженням, громадськими організаціями. Головна мета такої взаємодії – популяризація української книги, сприяння книговиданню в області, допомога місцевим авторам, популяризація їх творчості.

Вікторія Пилипенко поінформувала присутніх на засіданні комісії про стан книговидання та книгорозповсюдження в області:
– На жаль, підприємств, які займаються книговиданням, в області мало, проте вони потужні й мають імідж, сформований упродовж років. Про них не соромно говорити й представляти їх як на Полтавщині, так і за її межами. Через невелику кількість книговидавництв маємо невисокий показник щорічної кількості друкованих видань – трохи більше 200. Серед них переважно видання присвячені краєзнавству, історичні, також є проза, поезія, видання для дітей. При навчальних закладах діють центри, що забезпечують навчальною літературою свої виші. Працюють в області й комунальні видавництва як, наприклад, у Гадячі, Кобеляках, Глобиному. Оснащення їх зношене, потребує оновлення, але ці видавництва не є збитковими. Вони функціонують, задовольняють потреби своїх регіонів. Із 2000 року на виконання Указу Президента України про сприяння книговиданню і книгорозповсюдженню в області успішно реалізовуються програми підтримки місцевих авторів. За цей час коштом обласного бюджету видано 120 назв книг, майже 80 тисяч примірників.
За словами Вікторії Пилипенко, потужно працює науково-редакційний підрозділ-центр із дослідження історії Полтавщини. Останнім часом готує потужні ґрунтовні видання, які достойно представляють край. Нині його фахівці закінчують роботу над масштабним проектом, що складатиметься із трьох книг, до сторіччя Української революції. Для підтримки творчості обдарованих дітей обласна влада фінансово підтримує видання журналу «Дієслово», який виходить у видавництві «Полтавський літератор» двічі на рік.
Заступник голови обласної ради Анатолій Ханко запропонував проводити в області видавничий форум.

– У нас на Полтавщині дуже багато книг видаються за рахунок обласного бюджету й чимало талановитих краян друкують книги власним коштом. Давайте започаткуємо полтавський форум, тим паче з такими літературними традиціями, які є на Полтавщині, сам Бог велів, – вніс пропозицію Анатолій Ханко. Учасники комісії її підтримали.
Голова Полтавської обласної організації НСПУ Наталія Кірячок поінформувала про видання літературно-мистецького журналу «Полтавська криниця» за кошти обласного бюджету в межах реалізації заходів із підтримки книговидання та книгорозповсюдження, передбачених Комплексною програмою комунікацій влади з громадськістю та розвитку інформаційної сфери в Полтавській області на 2016–2020 роки.
– Коли презентуємо нашу область у Києві, в Національній спілці письменників України, стикаємося з тим, що кожен край має свій літературний часопис. Наприклад, у Харкові виходить «Березіль», у Дніпрі – «Січеслав», в Івано-Франківську – «Перевал». Ми наразі не можемо говорити про повний літературний процес на Полтавщині, бо одним із його складників є наявність періодичного видання. Тому хочемо виправити цю ситуацію. Тож започаткували журнал «Полтавська криниця». Просимо його фінансово підтримати. Редакція працює дуже потужно. На сторінки журналу не потрапляють низькопробні тексти, у ньому друкуються високопрофесійні письменники. Плануємо видавати журнал двічі на рік і розповсюджувати його по бібліотеках області, – розповіла Наталія Кірячок.
Учасники комісії підтримали пропозицію щодо видання «Полтавської криниці».
Прес-служба ПОО НСПУ
Джерело: сайт Полтавської ОДА
Читати більше

28.11.17

Дата: 28.11.17 ● Час: 19:33 ● Мітки: ,    Коментарів немає

Нещодавно в літературній вітальні Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського відбулася літературна зустріч із лубенськими літераторами, членами Національної спілки письменників України, учасниками крайового літературного об’єднання ім. Олеся Донченка Ольгою Хало, Наталією Баклай, Раїсою Плотниковою, Олександром Міщенком (очільник літоб’єднання ім. О. Донченка), Юлією Манойленко, Ганною Кревською. Ініціатором заходу став клуб любителів поезії «Фокус», що діє при відділі соціокультурної діяльності ПОУНБ.
Завдяки цим іменам Лубни мають один із найпотужніших письменницьких осередків області, де здавна плекаються кращі літературні традиції краю. Кожна зустріч із цими авторами – подія для читачів. У послужному списку кожного автора – низка престижних премій і нагород, участь у різних творчих форумах та ін. Утім, все таки найголовніше – визнання й цікавість читачів.
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше

26.11.17

Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше

25.11.17

Літературно-краєзнавчий проект «Земляки», започаткований Полтавською обласною організацією Національної спілки письменників України, вже другий рік поспіль знайомить краян зі славетними сторінками історії та культури Полтавщини, життям і творчістю видатних письменників. Літератори, журналісти, бібліотекарі з Полтави стали учасниками екскурсійного маршруту «Лубни Володимира Малика». Координатор проекту на Лубенщині центральна районна бібліотека, яка носить ім’я Володимира Малика.
«Український Вальтер Скот», «козацький Дюма» називали Володимира Малика журналісти і критики. Взагалі-то він був універсальним письменником. Літературний шлях розпочав із віршів, писав повісті для дітей, віршовані казки, займався літературною критикою. Та найбільше письменник прославився своїми історичними романами. «Князь Кий», «Горить свіча», «Чумацький шлях», «Князь Ігор», тетралогія «Таємний посол»… Твори Володимира Малика впродовж десятиліть входять до першої п’ятірки читацьких рейтингів, їх перекладено багатьма мовами.
Олександр Сиченко, син Володимира Малика, голова Благодійного фонду імені В. Малика «Слово»:
– Він увесь час був у роботі. Я дивувався, коли він встигає писати. На це йшли ночі, вихідні, резерви, які він знаходив. Володимир Кирилович – приклад для мене, нашої родини, приклад працьовитості, патріотизму, самопожертви заради вищої мети. А вища мета у нього була – «випрямити духовний хребет українського народу». Так він писав у своїх щоденниках.
Володимир Сиченко, а це справжнє прізвище Малика, народився 21 лютого 1921 року у селі Новосілки, що на Київщині. У червні 41-го закінчив 3-й курс Київського університету. Почалася війна. У 42-му юнака вивезли на примусові роботи у Німеччину. Зазнав там чимало страждань та поневірянь. На батьківщину майбутній письменник повернувся лише в жовтні 45-го. Згодом вчительська професія привела його на Полтавщину, у Лубни.
Володимир Малик був чесною, скромною, доброзичливою людиною. Початківцям допомагав порадами, багатьох вивів на широкий літературний шлях.
Олександр Міщенко, письменник, редактор газети «Лубенщина», голова літоб’єднання імені Олеся Донченка:
– Біля газети завжди гуртувалися творчі люди. Був серед них і Володимир Малик. Саме в цих стінах проходили збори літоб’єднання імені Олеся Донченка, на яких вигранювалося слово, і Володимир Малик презентував свої романи. Оці літературні традиції, пов’язані з Маликом, літоб’єднання береже й до цього часу. З-під його крила випурхнули у світ знані нині письменники – Наталія Баклай, Раїса Плотникова, Ольга Хало, які й досі живуть і плідно працюють у Лубнах.
Володимир Малик – лауреат кількох літературних премій: Григорія Сковороди, Лесі Українки, Панаса Мирного, фонду імені Тараса Шевченка.  Письменник в усі часи був патріотом України, не показним, не тоді, коли це стало модним. Любов до України він стверджував кожним своїм твором. Його завжди приваблювали люди особливого героизму, мужні, рішучі.
Олександр Сиченко:
– У своїй творчості Володимир Кирилович спрямовував читачів на ствердження героїчної історії нашої України, на силу духу земляків-українців.. Він сприяв патріотичному вихованню молоді через свої твори. Крім того, у нього ще одна задача була. Він казав, якщо його книгу візьме в руки людина, яка слабо володіє українською мовою, але ця книга буде для неї цікавою, то вона через цю книгу і вивчить мову. Я не раз зустрічався з людьми, які казали, що вони гарно вивчили українську мову дякуючи романам Володимира Малика.
Стиль роботи письменника був таким: він глибоко знайомився з історичною літературою, допізна засиджувався в архівах, виїжджав на місця, де колись жили його герої, щоб відчути дух тої землі. А ще він багато читав, був активним відвідувачем центральної районної бібліотеки. У 1998 році бібліотеці присвоїли ім’я Володимира Малика.
Валентина Сьомак, директор Лубенської централізованої бібліотечної системи:
– Володимир Малик був частим гостем бібліотеки, користувався послугою «міжбібліотечний абонемент». Коли він створював свої історичні романи, багато треба було вивчати матеріалів, і бібліотека надавала йому таку можливість. Через міжбібліотечний абонемент, йому надсилалися книги з Києва, Москви, Санкт-Петербургу.
Память про Володимира Малика на Лубенщині свято бережеться. Ми постійно популяризуємо творчість нашого славетного земляка. Кожного лютого в нашій бібліотеці проходять так звані «маликівськи дні», коли ми знайомимо наших читачів з життям і творчістю Володимира Кириловича найбільш активно.
Не зважаючи на дощову погоду, учасники літературно-краєзнавчого маршруту «Лубни Володимира Малика» не одну годину мандрували старовинним містом, знайомилися з місцями, пов’язаними з життям і творчістю Володимира Малика.
Наталія Кірячок (Трикаш), голова Полтавської обласної організації НСПУ, керівник проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки»:
– Чим унікальний наш проект «Земляки»? Ми намагаємося його робити так, щоб літературно-краєзнавчі маршрути супроводжували відомі люди. Екскурсоводами є письменники, журналісти, науковці, краєзнавці. Разом з тим маршрут формують звичайні люди, мешканці міст і сіл, де ці маршрути проходить.
Крім власне мандрівки, у нас було перед тим розмовне кафе, де ми збиралися, і люди, які знали Володимира Кириловича особисто, ділилися спогадами про нього. Як завжди на подібних заходах, була душевна, тепла атмосфера.
Дуже приємно, що разом з нами нині департамент інформаційної політики та комунікації з громадкістю Полтавської ОДА, Полтавська обласна рада. За їхньої фінансової підтримки відбувається зараз наш проект «Земляки», який складається з двох головних напрямків – «Тарасовими стежками» у Березовій Рудці та «Лубни Володимира Малика».
Мешканці Лубен дбайливо бережуть память про свого видатного земляка. Ім’я Володимира Малика носить бібліотека, одна з вулиць міста. Силами родини встановлено пам’ятник письменнику. У ЗОШ №4 відкрита музейна кімната, де зберігаються особисті речі письменника, книги, рукописи. У Лубнах засновано премію імені В. Малика, яка присуджується за кращі творчі здобутки у царині літератури, мистецтва, освіти, історії та культури.
Олександр Сиченко:
– Як казав Володимир Кирилович, він писав про це у своїх щоденниках: «Мені не потрібно пошанувань, я байдужий до них, лиш би мене видавали і читали». Я скажу прямо – видають і читають.
Відчуваючи свій близький відхід за межу вічності, Володимир Малик написав у «Синій книзі»: «Прощай, Україно, голубонько моя безталанна! Моя славна! Моя прекрасна! Моя перша і остання любов!.. І все ж я щасливий чоловік! Україна є! І буде!»
Інна СНАРСЬКА (ДІДИК)
Читати більше
Дата: ● Час: 11:32 ● Мітки: ,    Коментарів немає

Днями визначено списки переможців першого відбіркового туру на здобуття Шевченківської премії 2018 року. Імена учасників, допущених до 2-го конкурсного туру в номінації «Література, публіцистика, журналістика», оприлюднені на офіційному сайті премії.
Нагадаємо, що згідно з Положенням про Національну премію України ім. Т. Шевченка, у другому турі конкурсу Комітет проводить поглиблений аналіз мистецької цінності та суспільної значущості творів, допущених до участі у другому турі конкурсу, їх впливу на національне соціокультурне середовище, його розвиток та можливості гідного представлення української культури в європейському і світовому культурному просторі та за результатами відбирає твори, які братимуть участь у третьому турі конкурсу, і формує у кожній з номінацій список творів, які допущені до третього туру («короткий» список).

Отже, за Національну премію ім. Тараса Шевченка 2018 року в номінації «Література, публіцистика, журналістика» у другому турі боротимуться:
- Сергій Плохій – Книга «Брама Європи»;
- Петро Шкраб’юк – Книга «Над простором і часом»;
- Галина Тарасюк – Книга «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія»;
- Емма Андієвська – Книги «Міста-валети», «Бездзигарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи»;
- Іван Корсак – Книги «Борозна у чужому полі», «Вибух у пустелі», «На розстанях долі»;
- Юлія Бережко-Камінська – Книга «Пошепки і вголос»;
- Ольга Слоньовська – Книга «Упольоване покоління»;
- Віктор Терен – Книга «Жити»;
- Василь Рябий – Книга «Сологолос»;
- Іван Чумак – Книга «Історія самобутності, або Народ безсмертний»;
- Брати Капранови – Книга «Забудь-річка»;
- Володимир Рафєєнко – Книга «Довгі часи»;
- Оксана Смола – Книга «Вітрильник у Божих долонях»;
- Антонія Цвід – Книги «Возлюбленик муз і грацій», «І темнії ночі, і ласки дівочі» та «Як русалки місяць ловлять»;
- Сергій Татчин – Книга «Пташка».

Другий конкурсний тур серед літературно-мистецьких творів, номінованих на Національну премію 2018 року, заплановано провести у третій декаді грудня поточного року.
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше