Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

31.12.17

Дата: 31.12.17 ● Час: 21:09 ● Мітки: , ,    Коментарів немає
Щороку в новорічну ніч та у надвечір’я Різдва Христового ми всі загадуємо найсокровенніші бажання. Тож нехай позитивна енергетика втілиться у життя і здійсняться всі добрі наміри та мрії!
Зичимо міцного здоров’я й щирої радості, миру й затишку в родинах! Нехай у кожній оселі завжди панують злагода, любов і добробут, а дні повняться добрими справами в ім’я процвітання незалежної України!
З Новим роком і Різдвом Христовим!

З повагою  Правління Полтавської обласної організації
Національної спілки письменників України
Читати більше

06.12.17

Дата: 06.12.17 ● Час: 14:34 ● Мітки: ,    Коментарів немає
Конкурсна комісія з присудження Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка, встановленої Черкаською обласною радою та облдержадміністрацією за підтримки Національної спілки письменників України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка та Ліги українських меценатів з метою вшанування пам’яті поета-гуманіста Василя Симоненка, популяризації його імені й творчості, для заохочення професійних і непрофесійних літераторів до творчих пошуків у галузі літератури, до написання високохудожніх літературних творів громадянського звучання, спрямованих на побудову незалежної демократичної України, підбила підсумки конкурсу на здобуття премії у 2017 році. Про це повідомив голова конкурсної комісії В. Поліщук.

Отож, цьогорічними лауреатами премії ім. Василя Симоненка стали:
– у номінації «За кращу першу поетичну збірку» – Олексій БИК (м. Полтава) за збірку поезій «Вірші на руці»;
– у номінації «За кращий художній твір» – Світлана КОРОНЕНКО (м. Київ) за збірку поезій «Вірші з осені».

До слова, Олексія Бика відзначено Симоненківською премією за поданням Полтавської обласної організації НСПУ. Попри те, що Олексій Бик знаний поет і автор пісень, ця книга – його офіційний дебют, і разом з тим вона продовжила серію поетичних книг, які вийшли у видавництві Сергія Пантюка, і які написані авторами, що бачили війну на власні очі. Низка презентацій збірки Олексія і його зустрічей із шанувальниками літератури на Полтавщині спричинила великий ажіотаж – люди хочуть читати вірші про війну, а фактично, переживання бійця на фронті. Зважаючи на суспільний резонанс і потужний відгук від читачів, ПОО НСПУ вирішила клопотати про висунення автора на премію великого сина Полтавщини і України в цілому, поета і журналіста  Василя Симоненка, що своїм життям утверджував боротьбу за свободу, спротив поневоленню і найвищу цінність – любов.
Вірші Олекси Бика – це туга тятива, натягнута між любов’ю та смертю, за пів вдиху від поцілунка, за пів видиху від кулі. На цю поезію написано мало критики, але вона звучить в окопах, у бліндажах, бо власне там народжена і там найперше її місце. Автор – боєць «Правого сектора», пішов на фронт добровольцем, і окрім оберігати батьківщину, виливав свої переживання у вірші. А оскільки часто поруч не було паперу, занотовував те на руці, не знаючи тоді ще про свою майбутню збірку.
До речі, пісня «Добровольці божої чоти» авторства Олекси Бика стала саундтреком для однойменного фільму Леоніда Кантера. Власне, почувши цю пісню, режисер переосмислив концепцію своєї стрічки і скоригував її, настільки сильне враження справив на нього текст.
Серед читацького кола поезія Олекси добре знана: десятки презентацій збірки «Вірші на руці» по всій Україні збирали повні читальні зали та кнайпи. Він – учасник проекту «Пісні, народжені в АТО» та десятків патріотичних фестивалів.
Щиро вітаємо лауреатів і зичимо доброго здоров’я та нових звершень.
Прес-служба ПОО НСПУ

Читати більше

02.12.17




До 40-річчя від дня народження видатної полтавки, однієї з найзагадковіших дітей світу, надзвичайної художниці Саші Путрі
(2 грудня 1977 – 24 січня 1989)



Віценя Л. М. Прости за все… Одинадцять сходинок у вічність: художньо-документальна повість. – Полтава : Дивосвіт, 2016. – Вид. 2-е, перероблене і доповнене. – 240 с. 
Не забувається перше прочитання цієї книжки. Вражав величезний потенціал любові, що здатний жити довго, навіть продовжитися у Вічності, що дарована Богом. Тоді, пам’ятається, вже пізно вечором, зателефонував авторові, однак ще довго не міг заснути, вражений великою Любов’ю до Краси маленької дівчинки Саші Путрі, яка жила в земному вимірі 11 років, 1 місяць і 21 день…
Тепер із упевненістю можу сказати, книжку письменниці із Полтави Лідії Віцені «Прости за все… Одинадцять сходинок у вічність» мають читати насамперед наші діти – малі й дорослі, для того, щоб замислитися над духовними цінностями, їх значенням у житті людини, особливо милосердям, співпереживанням, благородством людської душі, яке не можливо виміряти нічим. Навіть час і простір підвладні душевному багатству.  
Духовність домінувала в житті Саші Путрі з самого народження, адже її тато Євген Васильович –  відомий художник, мама Вікторія Леонідівна – викладач музичного училища, старша сестричка Валерія теж обрала фах музиканта.  
Коли Сашеньці виповнився рік і 2 грудня 1978 року зібралися гості, тоді за народним звичаєм дитину посадили на кожушок, а довкола розклали різні речі. Сашенька відразу схопила олівці…
Життя юної художниці обірвалося дуже рано, але душа і мрії залишилися в 2276 малюнках,  у віршах, листах, записках.
Уперше батьки Сашеньки розвісили її картини на поминках, зібравши  разом так багато створеного нею. З того часу відбулися сотні виставок художніх робіт Саші Путрі в різних країнах світу – Азербайджані, Латвії,  Польщі, Росії, Німеччині, Австрії, США, Канаді, Голландії, Японії, Індії.
У Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка діє Зал імені Саші Путрі, як естетичний, творчий і педагогічний центр. Написано про маленьку художницю дуже багато: і в Книзі відгуків, і в численних публікаціях.
«Вдячна Богу за те, що він дарує такі зустрічі, коли душа очищається теплом, добротою і красою».
«Ця виставка відкрила наші серця».
«Сашенько, дорога! Глянувши в очі, які дивляться з твоїх малюнків, неможливо залишатися таким, як був досі. Навіть якщо не зробив у житті нічого поганого, то все одно знаєш, що треба бути іншим – кращим, чистішим».
«Дівчинку захоплювали роздуми про безмежжя Космосу, про життя Всесвіту і про Бога.
…І зовсім несподіване і пронизливе враження викликають образи Діви Марії та Христа, намальовані рукою і серцем юного створіння. Її Ісус Христос, який плаче, мабуть, дуже засмучується, бо бачить людську недосконалість, та все одно благословляє людей своїм хрестом – однаково і тих, хто вірує, і хто не вірує в Нього».
Про неї та її творчість знято документальні фільми, а Полтавська обласна організація Національної спілки художників України видала альбом «Саша Путря. Євген Путря» у серії «Художники Полтавщини».
Серед усього розмаїття оприлюднення творчості Саші Путрі виділяється книжка Лідії Віцені «Прости за все…» – багатогранний літературний твір, що поєднує художню оповідь із мемуарними замальовками, мистецькими етюдами-сновидіннями міфо-поетичного спрямування, відгуками, культурологічними й психологічними  дослідженнями, християнськими розмислами, листами рідних і близьких людей.
 Один із них – від художника Євгена Путрі – і став своєрідною післямовою:
«Якось, коли Сашеньці було п’ять років, я запитав:
      А що ти малюєш, доню?
      Красу.
Отак! І не менше! У її художньому спадку всюди вбачаються пошуки краси і її щасливі знахідки.
Я впевнений, що саме Сашенька підказала звернутись у свій час саме до Вас, Лідо, з проханням написати про неї. А її прихід до  Вас у численних сновидіннях тільки стверджує мою впевненість: коли дитина відшукує саме красу, то і  Вас вона віднайшла по цій щасливій прикметі.
І ось дожили до другого видання, доповненого і духовно розширеного, – сходинки у часі від коротенького нарису до повновісної повісті. Двадцять років осмислення, роздумів і, зрештою, – окрилення.
Своєю поетичною   душею Ви сягнули аж у безмежжя позаземних світів, супроводжуючи зі здивованою зацікавленістю ще незбагнений феномен Сашеньки.
Десь звідти приходять до нас на Землю душі дітей світла, на котрих покладена місія змінити нас і наше занедбане життя.
Тільки Краса врятує світ. Краса душі, краса стосунків, краса Любові.
Спаси, Боже, людей Твоїх.
Спасибі Вам, Лідочко».
Олексій НЕЖИВИЙ
Читати більше

30.11.17

Днями відбулося засідання комісії з питань сприяння розвитку книговидання та книгорозповсюдження в області, про це йдеться в повідомленні офіційного веб-порталу Полтавської ОДА. Засідання провів заступник голови – керівник апарату облдержадміністрації Микола Білокінь.
– Книги, які виходять друком на Полтавщині, мають вагоме значення. Ми постійно проводимо конкурси, видаємо соціально значущі, актуальні книги, – наголосив Микола Білокінь. – Людина перестає мислити, коли перестає читати. Тому значення книг у нашому житті складно переоцінити. 
Виконувач обов’язків директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА Вікторія Пилипенко поінформувала, що комісія створена ще 2006 року і є дорадчим органом при обласній державній адміністрації. Основне завдання комісії – забезпечення взаємодії органів державної влади з видавництвами, підприємствами, що займаються книгорозповсюдженням, громадськими організаціями. Головна мета такої взаємодії – популяризація української книги, сприяння книговиданню в області, допомога місцевим авторам, популяризація їх творчості.

Вікторія Пилипенко поінформувала присутніх на засіданні комісії про стан книговидання та книгорозповсюдження в області:
– На жаль, підприємств, які займаються книговиданням, в області мало, проте вони потужні й мають імідж, сформований упродовж років. Про них не соромно говорити й представляти їх як на Полтавщині, так і за її межами. Через невелику кількість книговидавництв маємо невисокий показник щорічної кількості друкованих видань – трохи більше 200. Серед них переважно видання присвячені краєзнавству, історичні, також є проза, поезія, видання для дітей. При навчальних закладах діють центри, що забезпечують навчальною літературою свої виші. Працюють в області й комунальні видавництва як, наприклад, у Гадячі, Кобеляках, Глобиному. Оснащення їх зношене, потребує оновлення, але ці видавництва не є збитковими. Вони функціонують, задовольняють потреби своїх регіонів. Із 2000 року на виконання Указу Президента України про сприяння книговиданню і книгорозповсюдженню в області успішно реалізовуються програми підтримки місцевих авторів. За цей час коштом обласного бюджету видано 120 назв книг, майже 80 тисяч примірників.
За словами Вікторії Пилипенко, потужно працює науково-редакційний підрозділ-центр із дослідження історії Полтавщини. Останнім часом готує потужні ґрунтовні видання, які достойно представляють край. Нині його фахівці закінчують роботу над масштабним проектом, що складатиметься із трьох книг, до сторіччя Української революції. Для підтримки творчості обдарованих дітей обласна влада фінансово підтримує видання журналу «Дієслово», який виходить у видавництві «Полтавський літератор» двічі на рік.
Заступник голови обласної ради Анатолій Ханко запропонував проводити в області видавничий форум.

– У нас на Полтавщині дуже багато книг видаються за рахунок обласного бюджету й чимало талановитих краян друкують книги власним коштом. Давайте започаткуємо полтавський форум, тим паче з такими літературними традиціями, які є на Полтавщині, сам Бог велів, – вніс пропозицію Анатолій Ханко. Учасники комісії її підтримали.
Голова Полтавської обласної організації НСПУ Наталія Кірячок поінформувала про видання літературно-мистецького журналу «Полтавська криниця» за кошти обласного бюджету в межах реалізації заходів із підтримки книговидання та книгорозповсюдження, передбачених Комплексною програмою комунікацій влади з громадськістю та розвитку інформаційної сфери в Полтавській області на 2016–2020 роки.
– Коли презентуємо нашу область у Києві, в Національній спілці письменників України, стикаємося з тим, що кожен край має свій літературний часопис. Наприклад, у Харкові виходить «Березіль», у Дніпрі – «Січеслав», в Івано-Франківську – «Перевал». Ми наразі не можемо говорити про повний літературний процес на Полтавщині, бо одним із його складників є наявність періодичного видання. Тому хочемо виправити цю ситуацію. Тож започаткували журнал «Полтавська криниця». Просимо його фінансово підтримати. Редакція працює дуже потужно. На сторінки журналу не потрапляють низькопробні тексти, у ньому друкуються високопрофесійні письменники. Плануємо видавати журнал двічі на рік і розповсюджувати його по бібліотеках області, – розповіла Наталія Кірячок.
Учасники комісії підтримали пропозицію щодо видання «Полтавської криниці».
Прес-служба ПОО НСПУ
Джерело: сайт Полтавської ОДА
Читати більше

28.11.17

Дата: 28.11.17 ● Час: 19:33 ● Мітки: ,    Коментарів немає

Нещодавно в літературній вітальні Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського відбулася літературна зустріч із лубенськими літераторами, членами Національної спілки письменників України, учасниками крайового літературного об’єднання ім. Олеся Донченка Ольгою Хало, Наталією Баклай, Раїсою Плотниковою, Олександром Міщенком (очільник літоб’єднання ім. О. Донченка), Юлією Манойленко, Ганною Кревською. Ініціатором заходу став клуб любителів поезії «Фокус», що діє при відділі соціокультурної діяльності ПОУНБ.
Завдяки цим іменам Лубни мають один із найпотужніших письменницьких осередків області, де здавна плекаються кращі літературні традиції краю. Кожна зустріч із цими авторами – подія для читачів. У послужному списку кожного автора – низка престижних премій і нагород, участь у різних творчих форумах та ін. Утім, все таки найголовніше – визнання й цікавість читачів.
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше

26.11.17

Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше

25.11.17

Літературно-краєзнавчий проект «Земляки», започаткований Полтавською обласною організацією Національної спілки письменників України, вже другий рік поспіль знайомить краян зі славетними сторінками історії та культури Полтавщини, життям і творчістю видатних письменників. Літератори, журналісти, бібліотекарі з Полтави стали учасниками екскурсійного маршруту «Лубни Володимира Малика». Координатор проекту на Лубенщині центральна районна бібліотека, яка носить ім’я Володимира Малика.
«Український Вальтер Скот», «козацький Дюма» називали Володимира Малика журналісти і критики. Взагалі-то він був універсальним письменником. Літературний шлях розпочав із віршів, писав повісті для дітей, віршовані казки, займався літературною критикою. Та найбільше письменник прославився своїми історичними романами. «Князь Кий», «Горить свіча», «Чумацький шлях», «Князь Ігор», тетралогія «Таємний посол»… Твори Володимира Малика впродовж десятиліть входять до першої п’ятірки читацьких рейтингів, їх перекладено багатьма мовами.
Олександр Сиченко, син Володимира Малика, голова Благодійного фонду імені В. Малика «Слово»:
– Він увесь час був у роботі. Я дивувався, коли він встигає писати. На це йшли ночі, вихідні, резерви, які він знаходив. Володимир Кирилович – приклад для мене, нашої родини, приклад працьовитості, патріотизму, самопожертви заради вищої мети. А вища мета у нього була – «випрямити духовний хребет українського народу». Так він писав у своїх щоденниках.
Володимир Сиченко, а це справжнє прізвище Малика, народився 21 лютого 1921 року у селі Новосілки, що на Київщині. У червні 41-го закінчив 3-й курс Київського університету. Почалася війна. У 42-му юнака вивезли на примусові роботи у Німеччину. Зазнав там чимало страждань та поневірянь. На батьківщину майбутній письменник повернувся лише в жовтні 45-го. Згодом вчительська професія привела його на Полтавщину, у Лубни.
Володимир Малик був чесною, скромною, доброзичливою людиною. Початківцям допомагав порадами, багатьох вивів на широкий літературний шлях.
Олександр Міщенко, письменник, редактор газети «Лубенщина», голова літоб’єднання імені Олеся Донченка:
– Біля газети завжди гуртувалися творчі люди. Був серед них і Володимир Малик. Саме в цих стінах проходили збори літоб’єднання імені Олеся Донченка, на яких вигранювалося слово, і Володимир Малик презентував свої романи. Оці літературні традиції, пов’язані з Маликом, літоб’єднання береже й до цього часу. З-під його крила випурхнули у світ знані нині письменники – Наталія Баклай, Раїса Плотникова, Ольга Хало, які й досі живуть і плідно працюють у Лубнах.
Володимир Малик – лауреат кількох літературних премій: Григорія Сковороди, Лесі Українки, Панаса Мирного, фонду імені Тараса Шевченка.  Письменник в усі часи був патріотом України, не показним, не тоді, коли це стало модним. Любов до України він стверджував кожним своїм твором. Його завжди приваблювали люди особливого героизму, мужні, рішучі.
Олександр Сиченко:
– У своїй творчості Володимир Кирилович спрямовував читачів на ствердження героїчної історії нашої України, на силу духу земляків-українців.. Він сприяв патріотичному вихованню молоді через свої твори. Крім того, у нього ще одна задача була. Він казав, якщо його книгу візьме в руки людина, яка слабо володіє українською мовою, але ця книга буде для неї цікавою, то вона через цю книгу і вивчить мову. Я не раз зустрічався з людьми, які казали, що вони гарно вивчили українську мову дякуючи романам Володимира Малика.
Стиль роботи письменника був таким: він глибоко знайомився з історичною літературою, допізна засиджувався в архівах, виїжджав на місця, де колись жили його герої, щоб відчути дух тої землі. А ще він багато читав, був активним відвідувачем центральної районної бібліотеки. У 1998 році бібліотеці присвоїли ім’я Володимира Малика.
Валентина Сьомак, директор Лубенської централізованої бібліотечної системи:
– Володимир Малик був частим гостем бібліотеки, користувався послугою «міжбібліотечний абонемент». Коли він створював свої історичні романи, багато треба було вивчати матеріалів, і бібліотека надавала йому таку можливість. Через міжбібліотечний абонемент, йому надсилалися книги з Києва, Москви, Санкт-Петербургу.
Память про Володимира Малика на Лубенщині свято бережеться. Ми постійно популяризуємо творчість нашого славетного земляка. Кожного лютого в нашій бібліотеці проходять так звані «маликівськи дні», коли ми знайомимо наших читачів з життям і творчістю Володимира Кириловича найбільш активно.
Не зважаючи на дощову погоду, учасники літературно-краєзнавчого маршруту «Лубни Володимира Малика» не одну годину мандрували старовинним містом, знайомилися з місцями, пов’язаними з життям і творчістю Володимира Малика.
Наталія Кірячок (Трикаш), голова Полтавської обласної організації НСПУ, керівник проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки»:
– Чим унікальний наш проект «Земляки»? Ми намагаємося його робити так, щоб літературно-краєзнавчі маршрути супроводжували відомі люди. Екскурсоводами є письменники, журналісти, науковці, краєзнавці. Разом з тим маршрут формують звичайні люди, мешканці міст і сіл, де ці маршрути проходить.
Крім власне мандрівки, у нас було перед тим розмовне кафе, де ми збиралися, і люди, які знали Володимира Кириловича особисто, ділилися спогадами про нього. Як завжди на подібних заходах, була душевна, тепла атмосфера.
Дуже приємно, що разом з нами нині департамент інформаційної політики та комунікації з громадкістю Полтавської ОДА, Полтавська обласна рада. За їхньої фінансової підтримки відбувається зараз наш проект «Земляки», який складається з двох головних напрямків – «Тарасовими стежками» у Березовій Рудці та «Лубни Володимира Малика».
Мешканці Лубен дбайливо бережуть память про свого видатного земляка. Ім’я Володимира Малика носить бібліотека, одна з вулиць міста. Силами родини встановлено пам’ятник письменнику. У ЗОШ №4 відкрита музейна кімната, де зберігаються особисті речі письменника, книги, рукописи. У Лубнах засновано премію імені В. Малика, яка присуджується за кращі творчі здобутки у царині літератури, мистецтва, освіти, історії та культури.
Олександр Сиченко:
– Як казав Володимир Кирилович, він писав про це у своїх щоденниках: «Мені не потрібно пошанувань, я байдужий до них, лиш би мене видавали і читали». Я скажу прямо – видають і читають.
Відчуваючи свій близький відхід за межу вічності, Володимир Малик написав у «Синій книзі»: «Прощай, Україно, голубонько моя безталанна! Моя славна! Моя прекрасна! Моя перша і остання любов!.. І все ж я щасливий чоловік! Україна є! І буде!»
Інна СНАРСЬКА (ДІДИК)
Читати більше
Дата: ● Час: 11:32 ● Мітки: ,    Коментарів немає

Днями визначено списки переможців першого відбіркового туру на здобуття Шевченківської премії 2018 року. Імена учасників, допущених до 2-го конкурсного туру в номінації «Література, публіцистика, журналістика», оприлюднені на офіційному сайті премії.
Нагадаємо, що згідно з Положенням про Національну премію України ім. Т. Шевченка, у другому турі конкурсу Комітет проводить поглиблений аналіз мистецької цінності та суспільної значущості творів, допущених до участі у другому турі конкурсу, їх впливу на національне соціокультурне середовище, його розвиток та можливості гідного представлення української культури в європейському і світовому культурному просторі та за результатами відбирає твори, які братимуть участь у третьому турі конкурсу, і формує у кожній з номінацій список творів, які допущені до третього туру («короткий» список).

Отже, за Національну премію ім. Тараса Шевченка 2018 року в номінації «Література, публіцистика, журналістика» у другому турі боротимуться:
- Сергій Плохій – Книга «Брама Європи»;
- Петро Шкраб’юк – Книга «Над простором і часом»;
- Галина Тарасюк – Книга «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія»;
- Емма Андієвська – Книги «Міста-валети», «Бездзигарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи»;
- Іван Корсак – Книги «Борозна у чужому полі», «Вибух у пустелі», «На розстанях долі»;
- Юлія Бережко-Камінська – Книга «Пошепки і вголос»;
- Ольга Слоньовська – Книга «Упольоване покоління»;
- Віктор Терен – Книга «Жити»;
- Василь Рябий – Книга «Сологолос»;
- Іван Чумак – Книга «Історія самобутності, або Народ безсмертний»;
- Брати Капранови – Книга «Забудь-річка»;
- Володимир Рафєєнко – Книга «Довгі часи»;
- Оксана Смола – Книга «Вітрильник у Божих долонях»;
- Антонія Цвід – Книги «Возлюбленик муз і грацій», «І темнії ночі, і ласки дівочі» та «Як русалки місяць ловлять»;
- Сергій Татчин – Книга «Пташка».

Другий конкурсний тур серед літературно-мистецьких творів, номінованих на Національну премію 2018 року, заплановано провести у третій декаді грудня поточного року.
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше

15.11.17

Дата: 15.11.17 ● Час: 10:25 ● Мітки: ,    Коментарів немає
Днями під головуванням очільника Національної спілки письменників України Михайла Сидоржевського відбулося чергове засідання Секретаріату НСПУ, результатом якого стала низка ухвал та доручень для врегулювання діяльності Спілки.
Голова НСПУ вручив диплом лауреата премії імені Володимира Сосюри за 2014 рік Василеві Клічаку за збірку «І звучать, і пахнуть ті слова, ніби грона молодих акацій».
М. Сидоржевський повідомив, що пропоновані кандидатури від НСПУ до складу журі премій Міністерства культури імені Миколи Гоголя, Олеся Гончара, Григорія Кочура  та Шолом-Алейхема були схвалені Мінкультури. Нагадаємо, що розмір премії – 20 тисяч гривень. Голова зазначив, що вже завершено подання на премію ім. Шолом-Алейхема.
На засіданні Секретаріату було також затверджено оновлений склад комісії з творчої спадщини Олеся Гончара. Відтак до її складу увійшли: С. Комісаренко, Л. Голота, П. Перебийніс, В. Гончар, Л. Гончар, В. Дончик, М. Сидоржевський, М. Степаненко, Т. Фольварочна, Н. Гнатюк, П. Гриценко, А. Стожук, Г. Булах, Л. Степовичка, Г. Семенюк, А. Мельничук, П. Вольвач, С. Тримбач, В. Іщенко, В. Наумчак, Т. Бондаревська, С. Гальченко та С. Довгий. Співголовами комісії з творчої спадщини Олеся Терентійовича затверджено С. Комісаренка та М. Сидоржевського, секретарем  Т. Фольварочну. Ухвалено рішення до кінця листопада скликати засідання комісії. 
Секретаріат затвердив проект угоди оренди Одеського будинку творчості. Нагадаємо, що, згідно з ухвалою з’їзду НСПУ від 28 вереcня, було підписано попередній договір щодо продажу за 2 млн. 104 тис. грн. (80 тисяч доларів) приміщення недобудованого ресторану в Одеському будинку творчості письменників, завдяки чому Спілкою погашено податковий борг. 
Також розглянуто інші питання порядку денного. Зокрема, обговорено питання щодо становища в редакції газети «Літературна Україна». За результатами обговорення ухвалено задовольнити заяву С. Бондаренка щодо звільнення з посади головного редактора за власним бажанням за станом здоров’я, вивести С. Бондаренка зі складу редакційної колегії газети «Літературна Україна» і призначити виконувачем обов’язків головного редактора С. Куліду до розгляду цього питання на засіданні Правління НСПУ. 
Директор видавництва «Український письменник» М. Славинський відзвітував про роботу видавництва. Він доповів, що вже видано 45 книг, наразі готується ще 5 видань. Також для погашення боргів перед комунальними службами йдуть переговори щодо суборенди складського приміщення. Загальна сума боргу склала 256 тисяч гривень. 
НСПУ планує брати участь у проекті Міністерства культури «Малі міста – великі враження», зокрема йдеться про Будинок творчості письменників в Ірпіні. У рамках проекту, шляхом проведення відкритого конкурсу, буде відібрано шість об’єднаних територіальних громад або малих міст для впровадження пілотних культурних стартапів, що пов’язані із культурною спадщиною, реалізація яких сприятиме подальшому культурно-економічному розвитку територій. Заступнику голови НСПУ В. Мельнику доручено підготувати пропозиції та створити робочу групу для участі в проекті.
Читати більше

12.11.17

Дата: 12.11.17 ● Час: 21:35 ● Мітки: , ,    Коментарів немає

Незабаром до Полтави завітає XIV Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA: на Полтавщину він прибуває 20 листопада й триватиме до 10 грудня 2017 року.
Серед майданчиків для показів і обговорень фільмів – місцеві кінотеатри, будинки культури, школи, вищі навчальні заклади, бібліотеки, кіноклуби й креативні простори. Як і раніше, важливою складовою заходів будуть дискусії, під час яких глядачі матимуть нагоду поділитися своїми враженнями від фільму. У якості модераторів документальних стрічок залучатимуться громадські активісти, правозахисники, письменники, журналісти.
Традиційно Мандрівний Docudays UA триватиме до кінця грудня й завітає до 22-х областей України. Цього року найцікавіші документальні стрічки про права людини побачать мешканці понад 200 міст і містечок України.
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше

10.11.17

Сьогодні в приміщенні музею Раїси Кириченко Полтавського національного педагогічного університету імені ім. В. Г. Короленка відбулася урочиста церемонія нагородження переможців обласного щорічного конкурсу «Краща книга Полтавщини – 2017», який з 2007 року проводить Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської обласної державної адміністрації.
Як відзначила в. о. директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА Вікторія Пилипенко, серед книг-учасників конкурсу переважають книги краєзнавчого характеру. «Незважаючи на стрімкий інформаційний розвиток, книга не втрачає своєї популярності. Навпаки, відмічаємо зростання популярності друкованого слова. Наша основна мета – популяризувати таку літературу. І насамперед дитячу, адже дуже важливо привити любов до книги ще у ранньому віці», – наголосила пані Вікторія.
Цьогоріч на розгляд журі було представлено 45 видань. Переможців визначали у 7 номінаціях: «Краще історико-краєзнавче видання», «Краща університетська книга», «Краща поетична збірка», «Краще прозаїчне видання», «Краще видання для дітей та юнацтва», «Культура і мистецтво», «Краще іміджеве видання». Серед нагороджених – члени Національної спілки письменників України.
Журі конкурсу визначило переможців 2017 року.
«Краще історико-краєзнавче видання»:
I місце - «Більська минувшина» (автор: Петро Гавриш; видано та друк: ТОВ «АСМІ»);
II місце – «Смарагдові шати Кременчука: історія міста в парках і скверах» (автори: Ірина Соколова, Наталія Музиченко; видано та друк: ТОВ «Кременчуцька міська друкарня»);
IІI місце – «Село з духмяними садками. Лютенські Будища» (автор: Олександр Терещенков; видано та друк: ТОВ «АСМІ»).
«Краща університетська книга»:
I місце – «Суспільна географія в Україні (теорія та практика досліджень)» (автор: Сергій Шевчук; видано та друк: ТОВ «АСМІ»);
II місце – «Пропедевтика терапевтичної стоматології» (автори: Колектив авторів; видано та друк: ТОВ «АСМІ»);
IІI місце – «Моє улюблене дерево» (автор: Олена Байрак; видано та друк: ФОП Говоров С.В.).
«Краща поетична збірка»:
I місце – «П’ю серцем кожну днину» (автор: Галина Вовченко; видано та друк: ПП ХРА «Дивосвіт»);
II місце – «Людина вміла» (автор: Юрій Роговий; видано та друк: ПП ХРА «Дивосвіт»);
IІI місце – «Мозаїка щастя» (упорядники: Зоя Гриценко, Олена Промська; видано та друк: ТОВ «Фірма «Техсервіс»);
«Краще прозаїчне видання»:
I місце – «Григорій Тютюнник. Вир. Роман. Григір Тютюнник «Вир». Кіносценарій» (упорядник: Олексій Неживий; видано: ПП ХРА «Дивосвіт»);
II місце – «Якби не війна…» (автор: Ганна Волкова; видано та друк: Видавництво «Полтавський літератор»);
IІI місце – «Україна таки буде» (упорядник: Олександр Ротач; видано та друк: ПП ХРА «Дивосвіт»).
«Краще видання для дітей та юнацтва»:
I місце – «Наймиліший край» (автор: Володимир Слєпцов; видано та друк: Видавництво «Полтавський літератор»).
«Культура і мистецтво»:
ІI місце – «У нас знімали кіно… Шишаччина кінематографічна» (автор: Василь Магда; видано та друк: ТОВ «АСМІ»);
ІIІ місце – «Розповіді про мистецьку родину Кричевських» (автор: Галя Галян; видано та друк: ТОВ «АСМІ»).
«Краще іміджеве видання»:
IІ місце – «Відзнаки прикордонників України», у 2-х томах (автори: Сергій Литвин, Олексій Петренко; видано та друк: ТОВ «АСМІ»);
IІI місце  «Гортаючи сторінки історії Полтавщини» (автори: Ганна Грибан, Володимир Халимон; видано: ПП ХРА «Дивосвіт»).

Головну ж відзнаку, гран-прі конкурсу «Краща книга Полтавщини – 2017» отримала книга «Полтавщина. Шлях до незалежності 1985-1991» авторів Олександра Білоуська і Тараса Пустовіта (видавництво «Полтавський літератор»).

Усіх переможців відзначили цінними подарунками та дипломами. Також за участь у конкурсі було відзначено грамотою Департаменту ГО «Інститут Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського» та автора видання «Лохвицьке товариство сільських господарів» Олександра Панченка за вагомий вклад у дослідження історії Полтавщини та участь у конкурсі.
Вітаємо всіх учасників і переможців конкурсу!
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше

01.11.17

Дата: 01.11.17 ● Час: 21:40 ● Мітки: ,    Коментарів немає
Днями закінчився термін подання творів на розгляд Шевченківського комітету. Імена учасників конкурсного відбору оприлюднені на офіційному сайті премії.
Нагадаємо, що згідно з Положенням про Національну премію України ім. Т. Шевченка, у 1-му турі конкурсу Комітет проводить розгляд творів, стосовно яких внесено пропозиції щодо участі у конкурсі, відбирає твори, які братимуть участь у конкурсі, та формує за результатами у кожній з номінацій список творів, які допущені до участі у другому турі («довгий» список). 

Отже, за Національну премію ім. Тараса Шевченка 2018 року в номінації «Література, публіцистика, журналістика» боротимуться:
- Сергій Плохій – Книга «Брама Європи»;
- Петро Шкраб’юк – Книга «Над простором і часом»;
- Галина Тарасюк – Книга «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія»;
- Емма Андієвська – Книги «Міста-валети», «Бездзигарний час», «Шухлядні краєвиди», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи»;
- Іван Корсак – Книги «Борозна у чужому полі», «Вибух у пустелі», «На розстанях долі»;
- Юлія Бережко-Камінська – Книга «Пошепки і вголос»;
- Ольга Слоньовська – Книга «Упольоване покоління»;
- Віктор Терен – Книга «Жити»;
- Василь Рябий – Книга «Сологолос»;
- Іван Чумак – Книга «Історія самобутності, або Народ безсмертний»;
- Брати Капранови – Книга «Забудь-річка»;
- Петро Карась – Книги «Серце мусить боліти», «Жито і калина»;
- Володимир Рафєєнко – Книга «Довгі часи»;
- Ганна Ручай – Книга «На східному фронті є зміни»;
- Оксана Смола – Книга «Вітрильник у Божих долонях»;
- В’ячеслав Рисцов – Книга «Моя любов на тебе схожа»;
- Олександр Ірванець – Книга «Харків 1938»;
- Антонія Цвід – Книги «Возлюбленик муз і грацій», «І темнії ночі, і ласки дівочі» та «Як русалки місяць ловлять»;
- Валерій Кулик – Книги Книги «Призначаю побачення», «Земне тяжіння»;
- Сергій Татчин – Книга «Пташка»;
- Павло Усенко – Нарис «На Шевченковій орбіті: Зигмунт Сєраковський».

До складу комітету премії увійшли: кінознавець Сергій Тримбач, артист Олексій Богданович, театральний режисер Дмитро Богомазов, кінорежисер Сергій Буковський, хоровий диригент Микола Гобдич, письменниця Любов Голота, письменник Григорій Гусейнов, кінорежисер і телережисер Андрій Дончик, літературознавець Дмитро Дроздовський, письменник Сергій Жадан, мистецтвознавець Марія Задорожна, художник Анатолій Криволап, композитор Юрій Ланюк, журналіст, телеведучий Юрій Макаров, музикознавець Олександра Олійник, співак Тарас Петриненко, актриса Ада Роговцева, художник Сергій Савченко, літературознавець Ростислав Семків, кінорежисер Мирослав Слабошпицький, літературознавець Елеонора Соловей, актриса Наталя Сумська, майстер народного мистецтва Олександра Теліженко, галерист, куратор Тетяна Тумасян.
Нагадаємо, що Шевченківську премію з літератури 2017-го року отримав Іван Малкович за книжку «Подорожник з новими віршами» (Видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га»).
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше
Дата: ● Час: 19:14 ● Мітки: , ,    Коментарів немає
Прес-служба ПОО НСПУ
Читати більше

31.10.17

Дата: 31.10.17 ● Час: 17:39 ● Мітки: , , ,    Коментарів немає
29 жовтня у відділі мистецтв ПОУНБ ім. І. П. Котляревського відбувся творчий вечір Інни Снарської (Дідик) – письменниці, тележурналістки, члена спілки письменників Білорусі та Національної спілки письменників України.
На авторський вечір поетки завітали друзі, колеги, поціновувачі культури. У проведенні заходу також взяли участь Михайло Косенко, Ігор Нікітін, Олексій Семенов, Сергій Шерман, у виконанні яких прозвучали чудові пісні.

Свій виступ Інна Станіславівна розпочала з декламування поезії рідною білоруською, також читала українською і російською мовами. У залі панувала тиша, адже пронизливими до глибини душі були вірші та оповідання, такі близькі кожному, в яких описані зворушливі історії з дитинства авторки.
Лірика та прозова творчість Інни Снарської викликали у присутніх надзвичайно позитивні враження. Крім того, глядачі були приємно вражені високим рівнем виконавської майстерності пані Інни, котра знайомила присутніх зі своїми поетичними збірками, розповідала про своє дитинство, життя в цілому, перші вірші, зустрічі з відомими поетами.
Поетка також презентувала свою нову збірку віршів «Вогнепаклонніца», яка вийшла білоруською мовою у Мінську, в «Союзі білоруських письменників».
Поділилася Інна Снарська й планами на майбутнє: поетка має намір видати збірку віршів українською мовою.


Прес-служба ПОО НСПУ
Світлини фотохудожника В. Короткова
Читати більше
Дата: ● Час: 14:18 ● Мітки: ,    Коментарів немає
26 жовтня під головуванням очільника НСПУ Михайла Сидоржевського відбулося чергове засідання Секретаріату Національної спілки письменників України, результатом якого стала низка ухвал і доручень для врегулювання діяльності Спілки.
Голова НСПУ вручив диплом лауреата премії Володимира Сосюри за 2013 рік Василеві Солов’ю за добірку поезій «Ціловане відро криничне». Також було нагороджено кримських колег Віктора Стуса – почесною відзнакою Спілкиз нагоди 70-го ювілею та Ганну Литовченко – грамотою за особисті досягнення у літературній творчості. Премією імені Остапа Вишні було відзначено Віру Холошву за книгу «Смішки  з чорної лемішки».
М. Сидоржевський повідомив, що, згідно з ухвалою з’їзду НСПУ від 28 вереcня, підписано попередній договір щодо продажу за 2 млн. 104 тис. грн. (80 тисяч доларів) приміщення недобудованого ресторану в  Одеському будинку творчості письменників, завдяки чому Спілкою 20 жовтня погашено податковий борг. Описане в податковий борг майно Спілки (а це Будинок письменників у Києві, Одеський будинок творчості письменників і Будинок письменників у Харкові) зняте з податкової застави, відтак загроза його втрати усунута.
Нагадаємо, що на 23 жовтня був призначений ініційований податківцями суд, на якому мало розглядатися це загрозливе для Спілки питання.
На засідання Секретаріату НСПУ було запрошено членів редакційної колегії та трудовий колектив газети «Літературна Україна». Обговорено питання редакційної політики і становище в редакції газети «Літературна Україна».  Члени Секретаріату, а також переважна більшість присутніх негативно оцінили окремі публікації «Літературної України», висловили критичні зауваження щодо рівня газети та її відповідності інтересам Спілки і вимогам сьогодення. Завершуючи обговорення, голова НСПУ М. Сидоржевський нагадав про ухвалу Секретаріату від 7 вересня, якою Секретаріат рекомендує Правлінню усунути С. Бондаренка з посади головного редактора, і яка залишається чинною. При цьому голова зазначив, що у С. Бондаренка є можливість зробити відповідні висновки самому.
Також розглянуто інші питання порядку денного. Зокрема, Секретаріат ухвалив рішення цьогоріч не висувати від Спілки кандидатів на здобуття Національної премії імені Т.Шевченка, через недотримання вимог і невідповідний рівень представлених творів. 
Секретар по роботі з молодими авторами Б. Гайворонська доповіла про перебіг нарад молодих літераторів в Одесі і Львові. Нагадаємо, що в нинішньому році вже було проведено три таких наради – в Києві, Харкові і Тернополі, і всі вони пройшли на високому рівні. Як зазначила Б.Гайворонська, також належним чином була організована одеська нарада молодих, чого не скажеш про нараду у Львові. За словами Б.Гайворонської, організація побуту та дозвілля учасників цієї наради була провальною, починаючи від наданого автобуса, який був розрахований на 15 місць, при тому що учасників було 28, і закінчуючи екскурсією містом, на якій більшість молодих авторів загубилися і мусили самотужки добиратися до приміщення спілчанської організації.
За вкрай незадовільну організацію львівської наради молодих очільник НСПУ оголосив догану голові Львівської письменницької організації НСПУ І.Гургулі.
М. Сидоржевський повідомив, що буквально днями міністром культури нарешті підписані всі оновлені положення про премії Міністерства культури України імені Миколи Гоголя, Олеся Гончара, Григорія Кочура і Шолом-Алейхема. Відтак грошова частина кожної з цих премій становитиме 20 тисяч гривень. (Необхідно зазначити, що в минулому році Міністерство культури України ініціювало внесення змін до положень про ці премії, в результаті чого в 2016 році вони не присуджувалися). На засіданні Секретаріату затверджено пропозиції від НСПУ до складу журі цих премій: імені Миколи Гоголя – В. Неволов, В. Фольварочний, Л. Хоролець; Олеся Гончара – М. Сидоржевський, С. Гальченко, П. Кононенко; Григорія Кочура – О. Божко, В. Ткаченко, С. Борщевський; Шолом-Алейхема  – О. Гордон, А. Нікітін, І. Ковальчук. 
Читати більше

30.10.17

Дата: 30.10.17 ● Час: 20:33 ● Мітки: ,    Коментарів немає

Про музиканта Юрія Фединського написані сотні статей, відзнято кілька документальних фільмів, він частий гість теле- та радіопрограм. Юрій громадянин США, народився у заможній родині емігрантів, навчався в університеті Східної Кароліни, а потім у 1998 році поїхав до України, де живе і донині. Фединський – активний учасник культурного життя, грав у кількох популярних гуртах, таких як «Гайдамаки», «Карпатіянs», «Хорея козацька».
Сім років тому він оселився у селі Крячківка Пирятинського району, і є учасником гурту «Древо». А ще виховує чотирьох дітей, влаштовує кобзарський табір та фестиваль. На перший погляд – абсолютно ідилічна картина. Але тільки на перший. Насправді доводиться долати чимало перепон. Про все це Юрій Фединський розповів під час розмовного кафе, що його провели у рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України спільно з газетою «Події та коментарі».
Я відчував, що буде нова революція, і хотів поселитися недалеко від Києва…
Я прожив десять років у Києві, коли зрозумів, що мені пора вже десь осісти. Саме тоді одружився. Страшенно стомився платити непомірну оренду за квартири, а також від постійного пошуку грошей. Адже разом з Тарасом Компаніченком ми дуже часто грали концерти безкоштовно. Крім того, я дуже не хотів, аби мої майбутні діти зростали у гамірній і брудній столиці. Спочатку як один з варіантів розглядав Полтаву. Але зрештою подумав, що треба оселитися неподалік від Києва на випадок нової революції. На думку спало село Крячківка, куди я приїздив, аби познайомитися з бабусями гурту «Древо». Незабаром ми придбали там хату, пустили коріння. Тепер там зростають четверо моїх дітей.
Живучи у Крячківці, ми з жінкою незабаром зрозуміли, що перебуваємо у певній культурній ізоляції. Вирішили, що тут має бути табір, де охочі зможуть безкоштовно вчитися грі на бандурі. Табір мав бути на кшталт того, який я колись відвідував в Америці. І якщо у США такі заклади є, то чому їм не бути в Україні? І ось уже сім років поспіль ми проводимо кобзарський табір. Згодом виникла потреба провести й мистецький фестиваль. Утім, я навіть не уявляв, скільки перепон доведеться подолати.
З часів радянського союзу в управліннях культури, переважно, змінилася тільки вивіска, методи роботи лишилися «совкові».
Мені постійно казали різні люди: «Юрко, люди повинні бачити ваше мистецтво, давайте зробимо етнофестиваль, назвемо його «Пирятин». У мене вже був досвід фестивального руху. Але тут ніяк із цим не складалося, бо треба ж було співпрацювати з державними установами та управліннями культури. А ми з ними – на різних хвилях, не могли знайти порозуміння. І мені сказали: «Тоді не буде фестивалю». Мені було дуже жаль. І я сказав: «Тоді я зроблю без держави». Мене лякали: «Не буде ж ні коштів, ні місця». Але я все одно почав готувати перший фест «Древо роду кобзарського».
Він не був масовий. Це дійство для поціновувачів фольклору. Можливо, хтось подумає, що він для дуже обмеженого кола. Але якщо ви не розумієте цієї музики, значить, вона просто не ваша. Фестиваль існує вже три роки. Чи не вперше в історії участь беруть і жінки. Мене спершу дуже за це критикували колеги по цеху. Мовляв, як же так, це порушення вікових традицій. Але ж ми живемо у двадцять першому сторіччі. Тут немає місця чоловічому шовінізму, та і будь-якому шовінізму взагалі. Адже серед учасників фестивалю та учнів було і чимало іноземців Серед них навіть японець – один із найстаранніших учнів.
Мені часто кажуть про мою «інакшість». Можливо, і справді, я інакший, бо постійно прагну до змін. Зокрема, до змін у культурі. Наші діти повинні йти до клуба, співати гарних автентичних пісень. А не пісень про сало і горілку. От наше пирятинське управління культури організувало «Свято сала». Часто думаю – хто цим керує? Так, в ідеалі має держава керувати культурою. Бо якщо не буде наша цього робити, то швидко запанує культура іншої країни. Скажімо, московитська. Тому я не хочу з ними конфліктувати. Хоча конфлікти постійно є.
Управлінці сфери культури мали би більше думати про фестивалі та концерти, аніж супроводжувати збори можновладців.
Управління культури можуть бути прекрасною інституцією. Проблема в тім, що ці управління були започатковані в СРСР. На сьогодні часто бачимо, що змінилася тільки вивіски. А методи роботи лишилися тими ж. У багатьох працівників і досі радянський світогляд. Знаю одну очільницю, яка була затятою регіоналкою і постійно з пієтетом говорила про Росію-матінку. Таких прикладів безліч. Тому вони мене і не сприймають. Якщо б я співав про горілку і сало – будь ласка, виступай. Для кобзаря ж місця на сцені немає. Бо кобзарство як явище їм глибоко чуже та не зрозуміле. Набагато зручніше і зрозуміліше щось на кшталт «Лісапетного батальйону».
Напередодні нашого першого фестивалю до мене зателефонували з управління культури й кажуть: «Яке право ви маєте на нашій території влаштовувати міжнародний фестиваль?». Відповідаю: «Я не тільки маю право, я зобов’язаний це зробити». Я довго намагався запевнити людину, що я з нею не ворогую, навпаки, запрошую подивитися наше дійство, побачити, чим ми займаємося. Уявіть моє здивування, коли ця «посадова особа» не спитала, хто з музикантів у нас виступить, натомість цікавилися, хто з політиків буде брати участь. Тієї миті я збагнув – головне завдання для управлінь культури – не організовувати концерти чи фестивалі. Їхня головна справа – влаштовувати й обслуговувати політичні збори. Цікаво, що ми знайшли спільну мову з мером Пирятина, багатьма іншими посадовцями. Але маємо конфлікти з управлінням культури. Сподіваюся, так буде не завжди. Совкове насліддя обов’язково кане в Лету. Як і все несправжнє і неприродне.
От, скажімо, нещодавно був у нас показовий випадок. Усі знають гурт «Древо» не тільки за піснями, вони вирізнялися з поміж інших ще й одностроями – автентичними, старовинними, саме такими, які носили їхні мами та бабусі. Їх багато разів намагалися «підігнати» під стандарт різних «заслужених» фольклорних колективів, вдягти у костюми, що належать до радянської естетики. Вони навідріз відмовлялися. І в цьому була їхня унікальність, це вирізняло з-поміж сотень інших. Зовсім нещодавно оновлений склад «Древа» вирішив придбати нові костюми. Так би мовити «синтетичні». І на фестивалі «Свіччине весілля» у Березовій Рудці їх… не впізнавали. Відтак артистки тепер знову в пошуках автентичних одностроїв.
Наше страхування – небесне. Що може бути краще?
У селі до нас ставилися по-різному. Спочатку ми там знали тільки учасниць гурту «Древо». Згодом же почали роззнайомлюватися. Люди різні, як і скрізь. Є такі, що трохи вживають оковиту. Є ті, що дуже вживають.
Утім, зауважу, що у нашому селі не багато питущих. Загалом люди культурні та доброзичливі, завжди вітаються. А для мене це багато важить. Однак більшість нас із дружиною все-таки не розуміє. Уявляєте ситуацію? До них прийшов нахабний янкі й каже: «О, у вас культура не на дуже високому рівні, я хочу вам допомогти підняти її на вищий щабель». Місцеві жителі мають свої поняття про культуру. У декого вона немає нічого спільного з українською. Це культура споживача, любителя цигарок і дискотек.
А я роблю фестиваль із вечорницями, де ми танцюємо, співаємо та граємо, на цей фестиваль мої противники, звісно, не прийдуть. Мені сказала одна приятелька: «Вони дивляться на тебе, як на Брюса Вілліса. Якийсь чувачок прийшов робити тут мистецьку революцію. А вони звикли жити так, як звикли. Ти закликаєш їх вчитися, а вони не хочуть, і знають, що ти ще й у пресі можеш це все розповісти». Тому на питання про мої стосунки з селянами я намагаюся відповідати обережно. Але не можу брехати. З іншого боку – я не приїхав у село, аби заводити друзів. Я сюди приїхав, аби робити з людей громадян. Гідних нащадків славетних предків.
Загалом живеться нам не просто. Я займаю нішу, яку мало хто займає. Це не масова продукція. Я не виготовляю інструменти на замовлення. Ми не розкошуємо, але і не скаржимося ні на що. Маємо дім, їжу та одяг, проводимо фестивалі. Хіба цього мало? Живемо за Законом Божим. Наше страхування – небесне. Що може бути краще?
Алла ШИРОКОВА
Читати більше