Олесь Юренко

Юренко Олесь (Олександр) Степанович (23 квітня 1912, м. Миколаїв – 1990, м. Полтава) – український поет, прозаїк, журналіст.
      У 1932 році закінчив Полтавський індустріальний технікум. Першу повість – «Стокозове поле» – про Голодомор опублікував у 1933 році, коли працював секретарем редакції «Розгорнутим фронтом». З 1941 по 1945 – на радянсько-німецькому фронті. Після демобілізації працював у редакціях газет «Зоря Полтавщини» й «Радянська Україна», очолював літературне об’єднання «Ворскла», що виросло з літературного гуртка, утвореного при газеті «Зоря Полтавщини» у 1947 році. Один із організаторів та перший директор музею Давида Гурамішвілі в Миргороді. З 1957 до 1966 рр. – керівник Полтавської організації Спілки письменників України.

Його перу належать збірки поезій «Полтавське літо» (1953), «В тополинім краю» (1959), «Неспокійні стежки» (1961), збірка оповідань «Ганнуся» (1965) та ін.

Член Спілки письменників України з 1949 року.

Л-ра: Енциклопедія українознавства: Словникова частина: в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. – Париж; Нью-Йорк; Львів: Молоде життя, 1954–2003; Килимник Олег Володимирович, Писатели Советской Украины // Київ: «Радянський письменник», – 1970; Олесь Юренко // Літературна Україна. – 1990, 24 травня.