Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

31.1.21

Дата: 31.1.21 ● Час: 09:23 ● Мітки: , ,    Коментарів немає


Презентація чергових чисел літературно-мистецького журналу «Полтавська криниця», відбулася у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського. Літературно-художнє видання відродили письменники обласної організації Національної спілки письменників України. Але між ідеєю та втіленням задуму спливло чимало води

Редакційний портфель хронологічно й географічно дуже різноманітний. Це й літературне сьогодення, і твори, які були написані давно, але не видавалися... Для нас важливий саме полтавський літературний контекст. Власне, наша Криниця – не початок, а продовження справи полтавських часописів, які виходили на початку 90-х, - зазначає Наталія Кірячок і додає: – Це була тривала, кропітка робота над рубриками та дизайном журналу. Ми хотіли, щоб видання було художньо-літературним, об’єднавши і творчу молодь, і знаних письменників області».


Ведуча заходу, провідний бібліотекар Галина Вовченко представила авторів, а також цікаво й насичено провела презентацію. У залі бібліотеки лунала музика, поезія, виступали поети й прозаїки, мали слово поважні науковці, а на екрані демонструвалися сторінки видання.

Окрім поетичних та прозових сторінок журнал має цікаві та вкрай потрібні рубрики: Книжковий хронограф, Гостьова світлиця, Малим читачам, Наголос, Літмайдан. А це – огляди та рецензії (напрямок літературознавства нині майже вимираючий), ґрунтовні, неупереджені інтерв’ю, критика, статті про письменників і для письменників, за якими – безмір відер колодязної води, яку витягала й витягує редакційна колегія. Ось уже третій рік поспіль Криниця виходить за підтримки департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА. Цього року виданню також сприяв Український культурний фонд.


“Я тримаю в руках чергові номери літературно-художнього видання «Полтавська криниця». Відпиваю бережно – ковток за ковтком. Смакую повільно. За всіма оцими карантинами-коронами-дистанціями скучила за теплим спілкуванням, за гарними людьми. Проте, від Слова дистанціюватися не потрібно. Воно, чим ближче до серця, тим більш глибоко проникає в душу, живить серце, радує теплом.

У кожному номері - цікаві автори, безмір сторінок великих та малих історій. Краплина до краплини постають письменники та журналісти, науковці й редактори, викладачі та священники, більшість із яких – члени Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України” — говорить одна із авторів видання письменниця Ганна Кревська.

“Зачерпую кружку смачної, криничної води. Ось неймовірно теплі баба Мотя й баба Ганя Світлана Фільчак . Перша понаклеювала біля плити, яка дивилася у вікна її світу, Камчатку та Чукотку, бо завжди мріяла стати метеорологом і поїхати на крайсвіття. Друга ходила до церкви у Мальці почути на старість голос своєї першої любові: « Завмирає Ганине серце. Чекає вона у церковному багатоголоссі на один-єдиний голос із тисяч інших, скільки б років не минуло… Голос заради якого вона б подолала не лише Миргород, а як треба, країни й моря…». Далі - чудові оповідання Любові Пономаренко. У кружці води: «Стежка до порогу була, як волосина, ніби душа його простувала на милицях і не м’яла трави». Наступний ковток – оповідання «З хреста знята» Афанасій Шкурупій . Де люди падали, мов мухи у приморозок, де героїня бліда, мов у крейду вимазана, а сонце… «Сонце ховалося за лісом, останніми променями гладило верхів’я дерев і вони відсвічували золотавими пасмами, що тяглися до неба, зливалися з його голубизною і разом творили грайливе марево, яке легкою смугою тремтіло над усим небокраєм».


І ось я пірнаю у місячну ніч полтавської поезії. «…А ти визираєш місяця: серпик? повня? А ти нервуєш: та де ж оті треті півні, що витягнуть сонце за линву отого променя?» - питається у читачів Наталка Фурса і наливає у небо молока. Чому в небо? А тому, що в кружках уже розлита кринична вода! «Хто запалить свічку пелехату, Проти ночі піде хто один? Світло вкрадеш із чужої хати – Голіруч не втримаєш жарин…» - долучається до розмови Вікторія Кіченко . По тім з іншого боку Карпат озивається Олена Гаран : «До світанку затерпла мурована піч, Розбігаються стежки в світи усебіч. Де ти, доле-недоле? Чи добра, чи зла…Трісне шибка, на скалки розіб’ється скло. Розкажіть свою правду про те, як було… Доки в домі прокинуться всі дзеркала.» - продовжила ділитися з присутніми своїми думками від прочитання “Полтавської Криниці” Ганна Кревська.

У чергових числах видання на читачів чекають неймовірні есеї Лідії Віценї: «До війни звідси – триста кілометрів. Хлопці на броньовиках будуть на сході вже на світанку. Господи, рукою владики захисти їх…» або: «Картопляне бадилля ще диміло на городі нашої Лесі, звіддаля гірчило, вечір догорав поміж сосен, яскраво, мов багаття, сяяли червоні хмари…» Знаходжу у віддзеркаленні криничної води своїх земляків та землячок. Олександр Міщенко і його щемлива «Баночка меду», де зметені з прилавку крихти і мед, який розлито тільки в літрові і трилітрові банки, тож для матері – шкода.


Далі - чудова рецензія літературознавця, наукового співробітника Інституту літератури Алли Диби на історичний роман «Реквієм для Рози»: « Раїса Плотникова в романі майстерно говорить на різні голоси. Створені нею герої - це часто антиподи одне одного. /…/ Тут безліч символічних епізодів-кадрів, які кількома важливими штрихами змальовують епоху знавіснілого зародження більшовицького режиму.»

У «Гостьовій світлиці» щедро напуває нас джерельним спокоєм і спогадами Инна Дидік Її інтерв’ю з письменником Юрієм Роговим захоплює самими назвами: «Дещо про волів», «Про долю, віру та дуба-неленя» (нелень – бо восени листя не скидає), «Як Юрій Роговий став палеонтологом» та «Про вишитого Шевченка». Гарно написано: ковтаєш і не маєш сили відірватися - хочеться допити цю кружку до кінця!

Тож влучно зазначає у своєму вступному слові редактор видання Афанасій Шкурупій «Високе письмо тому й цінується, що кожне слово несе в собі максимальну глибину змісту, а не написане заради того, щоб лише писати /…/ Проза, яка надрукована в «Полтавській криниці», засвідчує, що маємо справу з літературою високо гатунку, добротно виписаною, яка вигідно відрізняється майстерністю тексту».

Приємно, що кожне нове число журналу відкриває нам нові імена, по краплі додає живої води із невсипимого джерела творчості: чистого, світлого, незамуленого…

Уже незабаром «Криницю» мають отримати всі бібліотеки області, а ще вона розійдеться далеко за її межами. Адже Полтавщина має славні літературні витоки, тож нашою криничною водою посмакують і в інших регіонах країни.


За підтримки Українського культурного фонду


Читати більше

30.1.21

Дата: 30.1.21 ● Час: 21:50 ● Мітки: ,    Коментарів немає


Ось уже не один рік у Полтаві письменники, художники, виконавці авторської пісні зустрічаються аби поспілкуватися, почитати та виконати свої нові твори та пісні, обмінятися творчими новинами. Цей проект має кілька цілей: дати змогу письменникам, музикантам проявити себе, познайомитися між собою, знайти колег для реалізації творчих ідей.


Будь-який із відвідувачів заходу може взяти десять хвилин часу аби читати свої вірші, презентувати свої проекти, робити творчі оголошення.

Але і на цьому «Творчий ковчег» не закінчується, бо потім настає пора чаювання – всі учасники частують чаєм і смаколиками, спілкуються міняються контактними даними. Часто під час чаювання продовжується читання віршів та співання пісень.


Традиційно вхід на заходи «Творчого ковчегу» безкоштовний та вільний для всіх, незалежно від того, чи причетна людина до літератури чи музики, чи просто бажає зануритися у творчий потік.

Зустрічі клубу відбуваються щомісяця, зазвичай в одній із затишних полтавських кавярень.

“Такі зустрічі стимулюють до творчості, дають уявлення про те, як пишуть та творять інші колеги по перу. Важливо, що дружньому колі ти можеш почути відгук на свій текст, подивитися на нього по-новому, прислухатися до критики. Без сумніву, що мистецьке середовище часто необхідне для творчих людей. Хотілося аби наш клуб розвивався і з часом ми могли презентувати нашу творчість полтавцям у різних формах: вуличних читатаннях, виставах. - говорить одна із ініціаторок створення клубу голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Кірячок.


“Головне - дихання одним повітрям, знайомства з новими і несподіваними людьми, взаємне спілкування, що дає ідеї для власних спроб щось написати. Кожний має свій міні-майданчик, аби щось сказати вголос”, - так про спільний мистецький простір клубу “Творчого Ковчегу” говорить поет Олег Шапошніков.

“Для творчих людей дуже важливим є спілкування з друзями – однодумцями – таку можливість дає літературно-мистецький клуб. Чудово, що є з ким обговорити творчі новинки, порадитися, наприклад, щодо формату книжки, яку збираєшся видавати, тощо. Навколотворче спілкування дарує потужний заряд позитиву – адже розмовляємо про те, що цікаве для всіх. Мета діяльності “Творчого ковчегу Полтава” – популяризація творчості талановитих полтавців, сучасної української літератури, розвиток і збагачення української мови, залучення до творчого спілкування талановитої молоді, відкриття нових імен.

 Координаторка спільноти “Творчого Кочегу Полтава” письменниця Наталія Жовнір.

Група у соціальних мережах:
https://www.facebook.com/groups/602338220367894

За підтримки Українського культурного фонду



Читати більше

31.12.20

Дата: 31.12.20 ● Час: 17:40 ● Мітки: ,    Коментарів немає

Наближається пора див, час, коли всім, і дорослим, і найменшим, віриться в казку, у чистий сніг за вікном, яскраві подарунки під ялинкою. Зима запалює різдвяну зірку, і в кожному вікні сяє теплий вогник віри, надії та любові. А в новорічну ніч та в надвечір’я Різдва Христового ми всі загадуємо найсокровенніші бажання. Тож нехай позитивна енергетика втілиться у життя і здійсняться всі добрі наміри та мрії!
Зичимо міцного здоров’я й щирої радості, миру й затишку в родинах, наснаги й натхнення всім у прийдешньому роціНехай у кожній оселі завжди панують злагода, любов і добробут, а дні повняться добрими справами в ім’я процвітання незалежної України!
Вітаємо з Новим 2021 роком та Різдвом Христовим!
Бажаємо всім радісних свят і щасливого року!

З повагою – Правління Полтавської обласної організації
Національної спілки письменників України
Читати більше

25.12.20

Дата: 25.12.20 ● Час: 14:42 ● Мітки: , , ,    Коментарів немає

Віслава ШИМБОРСЬКА 
Переклад Олени Гаран
Читати більше
Хуан Фернандес. «Чотири грона винограду» (ісп. «Cuatro racimos de uvas colgando»), XVII ст. 

Низку німецьких віршів для перекладу я вибрав з цікавого, на мій погляд, видання «Найкращі історії про вино» («Die schönsten Geschichten vom Wein»). Врешті, таку тематичну добірку, саме – про вино, я зустрів уперше. До того ж, у гарному оформленні, можна сказати – любовному. 
У невеличкій крамничці Червоного Хреста, на повороті кам’яних сходів, які ведуть з верхньої частини міста до історичного центру, можна було придбати найнесподіваніші предмети: від ручної вишивки і домашнього начиння до одягу і книжок. Люди здавали сюди речі, власне, віддавали задарма, знаючи, що виручені гроші підуть на допомогу хворим, нужденним, просто біднякам у інших країнах. 
У крамничці все було дешево. Принагідно я купив ще одну книжку – основний труд Отто Вайнінгера «Стать і характер». Я чув прізвище цього психолога ще за радянської доби. Але тоді було досить важко роздобути щось цікаве для читання, окрім хіба що творів з марксизму-ленінізму. 
Якось так вийшло, що книжку про вино я прочитав, а Отто Вайнінгера – тільки «надгриз». Як сказала б моя знайома вчена філологиня: «Це переконливо свідчить про ваші схильності.» 
Нижче крамнички, власне, й починалося старе місто. З нашого погляду, навіть дуже старе. В ньому збереглися в доброму стані церкви, монастирі і приватні будинки 12-14 століть. Місто Швебіш Галль мало_щастя. У Другій світовій війні його не розбомбила союзницька авіація. У ньому не було військових об’єктів і виробництв. Воно затаїлося в межигір’ї Швабських Альб, і потужні американські й англійські ескадрильї бомбардувальників проскакували далі, на схід і північ Німеччини. 
Середньовічний колорит, неторканність давньої архітектури приваблюють багато туристів, місто є бажаним для поселення серед науковців на пенсії, державних службовців у відставці, просто – заможних людей. Не зважаючи на свій скромний розмір (як наш райцентр), у місті багато культури. Згадаю хоча б два музеї: Старих майстрів (там я вперше побачив у оригіналі Лукаса Кранаха-Старшого, причому не в одному примірникові). І неподалік – музей сучасного мистецтва, включно з модерністами. 
Тут я відчув різницю між фразами «відвідувати музей» і «ходити до музею». Остання фраза, мені здається, ближча до тривалого, повторюваного процесу. Саме він пасує до цих прекрасних музеїв, де великі експозиції дбайливо оформлені й ретельно періодизовані. 
Прикметно, що музеї створені коштом місцевого уродженця пана Вюрта, який видає солідні суми на культурне просвітництво своїх земляків. До речі, пан Вюрт чи не найбільший у світі виробник різних кріплень, з’єднань, метизу і різноманітних саморізів. Цей виріб відомий усім сучасним чоловікам. Від церкви Святого Михаїла, розміщеної на узвишші, донизу, утворюючи природний амфітеатр, спадають важкі кам’яні сходи – ідеальне місце для облаштування концертів, вистав, різних імпрез. 
У цьому місті почуваєшся затишно, попри те, що ти – іноземець. Мені доводилося прогулюватися вночі – без жодної остороги на «человеческий фактор». І високі зорі над Швабськими Альбами цілком приязно спо- стерігали за моїми пересуваннями. 
Утім, повернемося до віршів. Як написали на суперобкладинці укладачі книжки про вино: «Читайте і насолоджуйтесь!»

* * *
Серед напоїв вино найкорисніше, 
Серед ліків – найсмачніше, 
Серед продуктів – найприємніше. 
                            Плутарх 

* * *
Хоч грішник я уже старий, 
Та розрізняю суті. 
Не зношу я стакан пустий. 
Щось в ньому має бути. 

Чом дзенькіт знов такий сухий? 
Де кельнер? Озовися! 
В стакан вина мерщій налий, 
Зволож його по вінця. 

Отак мене між двох стихій 
Хита багатократно. 
Стакан – по вінця – знов сухий… 
Не можу довго ждати! 
                        Вільгельм Буш 

* * *
Не впивався врешті з нас? 
Юність – це сп’яніння без вина. 
П’ють літні, щоби молодими здатись 

І це вина чудова здатність.
Життєві клопоти розвіє, 
Це виногрона здавна вміють. 
                       Йоганн Вольфганг Гeте 

* * *
Дівчата й скляночка вина 
Лікують від всіх бід. 
А хто не п’є й не обійма, 
Й собі,мабуть, обрид. 
                       Йоганн Вольфганг Гeте 

* * * 
Чи я буду завтра жити, 
Ще не знаю я. 
Та якщо це припустити, 
Знаю точно: буду пити, 
Хто б не зупиняв. 
                        Готтгольд Ефраїм Лессінг 


З Вюрцбургерських наспівів 

Коли я гладжу твої щічки 
І пальчики цілую милі, 
Садова лава невеличка 
Здається м’якшою за килим. 
А під сорочкою твої 
Звабливі груденята. 
Як стиглі кетяги вони 
Принишкли у руках моїх. 
…Мойсей так і юдеї з ним 
Землі раділи благодатній. 
                        Макс Даутендей 


Про склянку місцевого вина 

Ясне вино… 
Приємне нам воно: 
І душу освіжає, 
Й турботи всі знімає. 
Вино із цих долин 
Поетові, як кінь. 
Нове життя дає нам 
Вино благословенне. 
                        Ганс Якоб Хрістоффель 
                        фон Гріммельсхаузен 


Одружені вина 

Рідні винА, його друзі бувалі! 
В надії на більше маємо мало; 
Губи облизуєм, та добре знаєм: 
Любі нам вина уже дозрівають. 
Вина з Угорщини будуть в нас знані, 
З Австрії також. Вони для кохання. 
Якщо їх щоденно не парувати, 
То що про хрестини ти можеш знати? 
                        Фрідріх фон Логау 


Сілезький пияк 

На горах сілезьких зріє вино, 
Спека чи мряка – йому все одно. 
Чи рік не вдавсь, чи добрий рік, 
Радо п’є кров виногрон чоловік. 

В погріб зайшов. Ось бочка моя. 
«Хтось з неї вип’є більше, ніж я? 
Нехай це буде хоча б сам біс, 
Не переп’є мене, як не пнись!» 

Ледве останній звук пролунав, 
В погребі чорт ураз постав. 
«Ну що, дружище, тепер ти мій, 
Виклик приймаю. Бери і пий!» 

По кілька кухлів випили ми. 
Зорі зійшли вже в нічній пітьмі. 
Й тут біс ледь чутно промурмотів: 
«З мене вже досить. Сто чортів!.. 

В Празі якось, згадалось мені, 
Пив зі студентами кілька днів… 
Та щоб кислятину цю жлуктать, 
Треба сілезцем спочатку стать». 
                        Август Копіш 

* * *
П’ю їх – лоз прекрасних соки, 
Й розтають мої печалі, 
І мій відчай, і турботи 
У морській зникають далі. 

П’ю їх – лоз прекрасних соки 
І плету вінок із квітів, 
Прикрашаюсь ним, співаю 
Про щоденне тихе щастя. 
                        Едуард Мьоріке

Джерело:
Полтавська криниця: літературно-художній журнал. – Полтава. – №1 (3) 2019
Читати більше

 

Як повідомляє Секретаріат Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, відбувся другий тур конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року.
У засіданні Комітету взяли участь: Юрій Макаров – голова Комітету, Тамара Гундорова – заступник голови Комітету, Дмитро Богомазов, Володимир Войтенко, Майя Гарбузюк, Ростислав Держипільський, Римма Зюбіна, Тетяна Кочубінська, Любов Морозова, Ігор Панасов, Влада Ралко, Михайло Рашковецький, Юлія Сінькевич, Ірина Славінська, Остап Сливинський, Євгеній Стасіневич.
Члени Комітету, за результатами таємного голосування, сформували список творів у кожній з номінацій, допущених до третього туру.

«Короткий» список творів, допущених до участі у третьому турі:

ЛІТЕРАТУРА

Герасим'юк Олена. Книга поезій «Тюремна пісня»

Луцишина Оксана. Роман «Іван і Феба».

Махно Василь. Роман «Вічний календар».

Рафєєнко Володимир. Роман «Мондегрін (пісні про смерть і любов)».

ПУБЛІЦИСТИКА, ЖУРНАЛІСТИКА

Асєєв Станіслав. Книга есеїв «В ізоляції».

Білозерська-Воронова (Білозерська) Олена. Книга «Щоденник нелегального солдата».

Кіпіані Вахтанг. Книга «Справа Василя Стуса».

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Андрусик Олександра (директорка агенції), Шимальський Євген (співзасновник агенції), Сула Катерина (виконавча продюсерка) ‑ Музичне агентство «УХО»Цикл «Архітектура голосу».

Козаренко Олександр (піаніст). Цикл концертів: «Фортепіанна музика Миколи Лисенка у виконанні Олександра Козаренка», «Фортепіанна музика Анатолія Кос-Анатольського у виконанні Олександра Козаренка», «Фортепіанна музика Бориса Лятошинського у виконанні Олександра Козаренка».

ВІЗУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Вайсберг Матвій (художник), Живкова Олена (куратор, заступник з наукової роботи). Виставка «Матвій Вайсберг у музеї Ханенків».

Михайлов Борис (художник). Відеопроекція та фотоінсталяція «Випробування смертю».

Семенюк Василь (художник). Графічне оформлення книги «Кобзар», цикл живописно-графічних творів «Мій Шевченко».

Федірко Анатолій (художник). Арт-проєкт «Арт фабрика ім.prof.К.Малевича».

КІНОМИСТЕЦТВО

Васянович Валентин (автор сценарію, режисер-постановник, оператор-постановник), Одуденко Владлен (художник-постановник). Художній фільм «Атлантида».

Ворожбит Наталя (режисер, автор сценарію). Фільм «Погані дороги».


ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Білоус Андрій (режисер, автор інсценізації (лібрето), перекладач), Колеснікова Ніна (хореограф-постановник), Бекіров Усеін (композитор), Орлов Борис (художник-постановник, виконавець головної ролі). Вистава «Шинель» за однойменною повістю Миколи Гоголя Київського національного академічного Молодого театру.

Вовкун Василь (режисер), Небесний Іван (композитор), Іпатьєва Ганна (художниця костюмів). Опера «Лис Микита» Івана Небесного Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.

Лавренчук Євген (режисер). Опера «LaTraviata» Одеського національного академічного театру опери та балету.

Маслобойщиков Сергій (автор інсценізації, режисер-постановник, художник-сценограф), Рудюк Наталія (художник по костюмах), Бегма Олександр (композитор). Вистава «Verba» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Третій тур конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2021 року заплановано провести у лютому місяці наступного року.

Пресцентр Полтавської обласної організації НСПУ

Читати більше

23.12.20


Плотникова Р. Реквієм для Рози: роман / Раїса Плотникова. – Харків: Фоліо, 2016. – 251 с. 
«Реквієм для Рози» – четвертий роман письменниці Раїси Плотникової. За жанром це гостросюжетний авантюрний історичний роман.
Читати більше

20.12.20

Дата: 20.12.20 ● Час: 20:54 ● Мітки: , , ,    Коментарів немає
Читати більше

Україна пишається своїми титанами духу, своїми будителями людських душ – Тарасом Шевченком, Григорієм Сковородою, Іваном Котляревським, Миколою Гоголем. Чільне місце в цьому преславному ряду посідає і наш земляк, славетний письменник Панас Мирний (Панас Якович Рудченко).
З юнацьких літ, служачи по різних чиновницьких канцеляріях у Гадячі, Прилуках, Миргороді, а пізніше у Полтаві, він стикається з неправдою, з приниженням людської гідності, з болями і стражданнями народними. Це потрясає юнака до глибини душі. І він вирішує красним словом захищати уярмлений народ, розвінчувати його гнобителів.
Серце хвилювала велика любов до рідного краю, до України, до її голубих степів і видолинків, чистих річок і озер. А очі бачили інше…
«Переселенці! – б’є у вашу голову. – Серед цього розкішного, серед цього достатку безмірного народилися переселенці? Чого їм тут не доставало? Чого їм ще кращого треба? Якого добра вони шукають на світі?
І потемніла перед вами краса світова, полиняла її врода пишна, покрилася якимсь густим туманом та розкішна долина, серед якої ви недавно так раділи, такі любі почування гріли ваше серце». («Серед степів»).
Чи не оця пломеніюча любов до знедолених, до потьмареної України породила панорамні, людинолюбні й водночас гнівні твори «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Лихо давнє і сьогочасне», «Лихі люди», «Повія», в яких з такою правдою і виразністю змальоване життя дореформеного українського села?
Панас Мирний, неперевершений, чудодійний майстер літератури, завжди рівнявся у правдивому зображенні народного життя на своїх великих попередників – Тараса Шевченка і Миколу Гоголя. Зокрема у листі до Михайла Коцюбинського від 25 грудня 1902 року він високо поціновує Миколу Гоголя: «Гоголь хоч мистець чужої мови, оже по духу і природі рідний нам; його навіть невмирущі типи «Мертвих душ» – це зразки з наших панів. Що не кажіть, а Гоголь душею і натурою наш. Через це слід би його нам ушанувати. Це мало б тим більшу вагу, що наші вороги не мусили б попрікати нас нелюбов’ю до Гоголя».
Панас Мирний пам’ятав і слова Гоголя про свою творчість: «Я краще умру з голоду, а не пущу у світ, між люди свій недолугий твір». Про те, з якою вимогливістю працював, зокрема, над своїм романом «Повія» Панас Мирний, свідчить уривок з його листа до Михайла Старицького від 26 березня 1882 року: «Уже й підкінечна робота показує, що треба багато дечого переробити у другій частині, а як прийдеться звести усе докупи – то тоді знову треба все переробити та перетрусити».
Який же мудрий урок тяжкої, чорнової роботи над творами подає класик деяким сьогоднішнім письменникам в Україні, які пишуть так звані тексти, довжелезні й холодні, в яких немає ні трепету серця, ні хвилювання душі!
Цікаві висловлювання Панаса Мирного і про літературну критику. На скаргу Михайла Коцюбинського, що доводиться працювати без критики, він говорить: «Хіба Пушкін, Грибоєдов або Лєрмонтов, та й наш Гоголь, творили й робили за проводом критики?.. Самі набирали у своїй душі і снаги, і сили; а критика уже потім їх оцінила і піднесла геть високо угору. Отак і з нами повинно бути. Як більше нас буде, то і критика з’явиться і розкаже, хто що з нас доброго вчинив, а в чому помилявся».
Великий полтавець був оригінальним стилістом, майстром добірного, чудовного, образного літературного слова. Він збирав його по іскорці, по крихітці в гущі народній і в Гадячі, і в Миргороді, і в Полтаві, і в себе на зелених Кобищанах. Коли читаєш його романи, повісті та оповідання, то, мов у хвилі кипучого, виблискуючого океану, поринаєш у мовну квітчасту стихію, що пахне сонцем і грозами.
Як актуально і нині звучить таке його застереження: «Мова, – писав він, – така ж жива істота, як і народ, що її витворив. І коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля всього того, чим він відрізняється від других людей. Він повинний буде згинути – стати іншим народом».
За роки багатолітньої бездержавності ми занехаяли свою рідну мову. Як перекинчики, бездумно відмовляємося від неї, соромимося її і «щьолкаємо» чужою, сусідською мовою, бо вона, бачте, «великая и могучая». А сусіди тільки й думають про те, як, відібравши у нас рідну мову, повністю закріпити за нами статус нікчемного, недолугого хохла, назавжди зробити з нас таких собі крикливих, вертихвостих Вєрок Сердючок. Хіба не про це свідчить навала російськомовного сексуально-розбійницького чтива на книжкові прилавки наших міст і містечок?
Поки живе мова – живе й народ. За це вболівав великий Панас Мирний.
Ще за життя над Панасом Мирним уже сіяла зоря слави. Високо оцінювали його талант Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський. Та не про себе думав письменник, а про славу рідної землі, своєї прекрасної України.
«Дуже б мене уразило, – писав він, – коли б хто сказав, що це я вже про славу дбаю. Не втаюся: про славу, тільки не свого ймення, а про славу самого діла. У мене одна думка: як би нам нашу красну мову так високо підняти, як підняв її Шевченко у пісні. А чи я се зроблю, чи другий – для мене байдуже».
Шануймо ж пам’ять великого подвижника духовності Панаса Мирного, читаймо, вивчаймо його невмирущі твори і передаваймо його любов до України від покоління до покоління.
Володимир МИРНИЙ,
член Національної спілки письменників України,
лауреат обласної премії імені Панаса Мирного

Джерело:
Полтавська криниця: літературно-художній журнал. – Полтава. – №1 (3) 2019
Читати більше
Дата: ● Час: 13:27 ● Мітки: ,    1 коментар
Читати більше