Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

18.9.22

Дата: 18.9.22 ● Час: 11:27 ● Мітки:    Коментарів немає


«Театр сучасного діалогу в міжкультурному середовищі» – проект мобільності для молодіжних працівників, який відбувся в Екоосвітньому центрі в Оженній (Підкарпатське воєводство, Польща).

Майстер-класи тривали 10 днів (10 серпня – 19 серпня 2022 року). У мобільності взяли участь по 6 учасників з Польщі, Литви, Болгарії, України й Італії та фасилітатор, загалом 31 особа.

Серед учасників:

  • волонтери, співробітники, лідери молодіжних і громадських організацій, які хотіли дізнатися про можливості New Drama як інструменту залучення молоді до участі в житті громади та вирішення важливих соціальних проблем;
  • молодіжні працівники, які бажають організувати курс(и), заняття з нової драми для молоді;
  • вчителі, вихователі й працівники шкіл, викладачі театральних гуртків, які працюють або мають намір працювати з молодіжними театральними колективами;
  • працівники будинків культури, клубів, а також арттерапевти;
  • випускники театральних, художніх, культурно-просвітницьких й інших навчальних закладів, які готуються до роботи з молоддю.

Фасилітатор проекту Олександра Волакова познайомила учасників з досвідом роботи Театру сучасного діалогу, який вже багато років діє у Полтаві.

В європейських країнах рух «Нова драма» асоціюється з активною громадянською позицією, яка використовує сучасні театральні інструменти для вирішення багатьох соціально-політичних проблем в інтересах суспільства. Спектаклі, засновані на реальних подіях, є потужним інструментом і можуть показати глядачеві суть і важливість проблеми. Вони є не лише естетичним переживанням, а й несуть на собі реальну вагу проблеми – силу людських, особистих переживань, справжніх життєвих драм, якщо навіть не трагедій життя. А через їх універсалізацію – постановку запитань, пошук відповідей чи узагальнення, осмислення важливих соціальних тем. Інструментарій New Drama створює умови, в яких люди розмірковують над багатьма соціальними й психологічними проблемами.

Театр не дає прямих відповідей і не нав’язує своїх рішень, але дає можливість бути почутим, створює умови для діалогу та спільних пошуків.

Партнерські організації вже давно використовують інструменти театру й театротерапії у своїй роботі з молоддю та дорослими.

Партнери: Fundacja Rozwoju Społeczności Lokalnych “Inicjatywa” (Польща), Полтавська Філія Суспільної Служби України (Україна), Tavo Europa (Литва), Amaita Intercultura (Італія), Асоціація „Walk Together” (Болгарія).

Facebook: https://www.facebook.com/theaterofdialogue
YouTube: https://www.youtube.com/channel/UCsOPCzEYQ0LRJVupP9MEQJA
Instagram: https://instagram.com/tcd_erasmus_ozenna
Web-Gallery https://erasmuspl.wixsite.com/theater

Читати більше

20.8.22

Дата: 20.8.22 ● Час: 15:52 ● Мітки:    Коментарів немає


У 10-денному обміні «Будьмо активними в місцевих громадах» за Програмою Польсько-Української ради молодіжних обмінів, який відбувся у Центрі екологічної освіти с. Оженна (Польща), взяли участь 40 учасників з України й Польщі. Учасниками з українського боку була молодь, яка в даний момент проживає в Ясельському повіті (Підкарпатське воєводство). Частина з них були представниками Полтавської філії Суспільної Служби України.
Читати більше

27.7.22

Дата: 27.7.22 ● Час: 14:55 ● Мітки:    Коментарів немає


Головною потребою молодих людей з Польщі, України, Литви й Туреччини, які взяли участь у проєкті, було налагодження контактів із однолітками з інших країн зі схожими інтересами, пізнання іншої культури та, перш за все, участь у спільних заходах, які стосуються  майбутнього нашої планети та суспільства.

Майстер-класи тривали 11 днів (20-30 червня 2022 року) в Екоосвітньому центрі в Оженній (Польща). У мобільності взяли участь 41 молодих людей і молодіжних лідерів.

Партнери вирішили реалізувати цей проєкт, оскільки він не лише є відповіддю на проблеми сьогодення  й повсякденні виклики, з якими стикається молодь, але, перш за все, порушує найважливіші питання, пов’язані з місцем молодого покоління у контексті розвитку Європи, культивування її цінностей, а також у інших актуальних сферах, таких як: цифровізація, інклюзія та, перш за все, загроза кліматичної кризи й дії щодо підтримки глобальної екологічної рівноваги.

Читати більше

19.2.22


Уже 25-й рік поспіль оголошується конкурс на здобуття знакової нагороди для молодих письменників – Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара, заснованої 1996-го німецькими меценатами Тетяною Куштевською і Дітером Карренбергом і Національною спілкою письменників України. Про це повідомляє оргкомітет Премії.
Читати більше

18.2.22

Дата: 18.2.22 ● Час: 18:25 ● Мітки: , ,    Коментарів немає


17 лютого на 87 році життя помер відомий український письменник Карпенко Володимир Пилипович (псевд. Влад Землянин).
Читати більше

31.1.21

Дата: 31.1.21 ● Час: 09:23 ● Мітки: , ,    Коментарів немає


Презентація чергових чисел літературно-мистецького журналу «Полтавська криниця», відбулася у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського. Літературно-художнє видання відродили письменники обласної організації Національної спілки письменників України. Але між ідеєю та втіленням задуму спливло чимало води

Редакційний портфель хронологічно й географічно дуже різноманітний. Це й літературне сьогодення, і твори, які були написані давно, але не видавалися... Для нас важливий саме полтавський літературний контекст. Власне, наша Криниця – не початок, а продовження справи полтавських часописів, які виходили на початку 90-х, - зазначає Наталія Кірячок і додає: – Це була тривала, кропітка робота над рубриками та дизайном журналу. Ми хотіли, щоб видання було художньо-літературним, об’єднавши і творчу молодь, і знаних письменників області».


Ведуча заходу, провідний бібліотекар Галина Вовченко представила авторів, а також цікаво й насичено провела презентацію. У залі бібліотеки лунала музика, поезія, виступали поети й прозаїки, мали слово поважні науковці, а на екрані демонструвалися сторінки видання.

Окрім поетичних та прозових сторінок журнал має цікаві та вкрай потрібні рубрики: Книжковий хронограф, Гостьова світлиця, Малим читачам, Наголос, Літмайдан. А це – огляди та рецензії (напрямок літературознавства нині майже вимираючий), ґрунтовні, неупереджені інтерв’ю, критика, статті про письменників і для письменників, за якими – безмір відер колодязної води, яку витягала й витягує редакційна колегія. Ось уже третій рік поспіль Криниця виходить за підтримки департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА. Цього року виданню також сприяв Український культурний фонд.


“Я тримаю в руках чергові номери літературно-художнього видання «Полтавська криниця». Відпиваю бережно – ковток за ковтком. Смакую повільно. За всіма оцими карантинами-коронами-дистанціями скучила за теплим спілкуванням, за гарними людьми. Проте, від Слова дистанціюватися не потрібно. Воно, чим ближче до серця, тим більш глибоко проникає в душу, живить серце, радує теплом.

У кожному номері - цікаві автори, безмір сторінок великих та малих історій. Краплина до краплини постають письменники та журналісти, науковці й редактори, викладачі та священники, більшість із яких – члени Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України” — говорить одна із авторів видання письменниця Ганна Кревська.

“Зачерпую кружку смачної, криничної води. Ось неймовірно теплі баба Мотя й баба Ганя Світлана Фільчак . Перша понаклеювала біля плити, яка дивилася у вікна її світу, Камчатку та Чукотку, бо завжди мріяла стати метеорологом і поїхати на крайсвіття. Друга ходила до церкви у Мальці почути на старість голос своєї першої любові: « Завмирає Ганине серце. Чекає вона у церковному багатоголоссі на один-єдиний голос із тисяч інших, скільки б років не минуло… Голос заради якого вона б подолала не лише Миргород, а як треба, країни й моря…». Далі - чудові оповідання Любові Пономаренко. У кружці води: «Стежка до порогу була, як волосина, ніби душа його простувала на милицях і не м’яла трави». Наступний ковток – оповідання «З хреста знята» Афанасій Шкурупій . Де люди падали, мов мухи у приморозок, де героїня бліда, мов у крейду вимазана, а сонце… «Сонце ховалося за лісом, останніми променями гладило верхів’я дерев і вони відсвічували золотавими пасмами, що тяглися до неба, зливалися з його голубизною і разом творили грайливе марево, яке легкою смугою тремтіло над усим небокраєм».


І ось я пірнаю у місячну ніч полтавської поезії. «…А ти визираєш місяця: серпик? повня? А ти нервуєш: та де ж оті треті півні, що витягнуть сонце за линву отого променя?» - питається у читачів Наталка Фурса і наливає у небо молока. Чому в небо? А тому, що в кружках уже розлита кринична вода! «Хто запалить свічку пелехату, Проти ночі піде хто один? Світло вкрадеш із чужої хати – Голіруч не втримаєш жарин…» - долучається до розмови Вікторія Кіченко . По тім з іншого боку Карпат озивається Олена Гаран : «До світанку затерпла мурована піч, Розбігаються стежки в світи усебіч. Де ти, доле-недоле? Чи добра, чи зла…Трісне шибка, на скалки розіб’ється скло. Розкажіть свою правду про те, як було… Доки в домі прокинуться всі дзеркала.» - продовжила ділитися з присутніми своїми думками від прочитання “Полтавської Криниці” Ганна Кревська.

У чергових числах видання на читачів чекають неймовірні есеї Лідії Віценї: «До війни звідси – триста кілометрів. Хлопці на броньовиках будуть на сході вже на світанку. Господи, рукою владики захисти їх…» або: «Картопляне бадилля ще диміло на городі нашої Лесі, звіддаля гірчило, вечір догорав поміж сосен, яскраво, мов багаття, сяяли червоні хмари…» Знаходжу у віддзеркаленні криничної води своїх земляків та землячок. Олександр Міщенко і його щемлива «Баночка меду», де зметені з прилавку крихти і мед, який розлито тільки в літрові і трилітрові банки, тож для матері – шкода.


Далі - чудова рецензія літературознавця, наукового співробітника Інституту літератури Алли Диби на історичний роман «Реквієм для Рози»: « Раїса Плотникова в романі майстерно говорить на різні голоси. Створені нею герої - це часто антиподи одне одного. /…/ Тут безліч символічних епізодів-кадрів, які кількома важливими штрихами змальовують епоху знавіснілого зародження більшовицького режиму.»

У «Гостьовій світлиці» щедро напуває нас джерельним спокоєм і спогадами Инна Дидік Її інтерв’ю з письменником Юрієм Роговим захоплює самими назвами: «Дещо про волів», «Про долю, віру та дуба-неленя» (нелень – бо восени листя не скидає), «Як Юрій Роговий став палеонтологом» та «Про вишитого Шевченка». Гарно написано: ковтаєш і не маєш сили відірватися - хочеться допити цю кружку до кінця!

Тож влучно зазначає у своєму вступному слові редактор видання Афанасій Шкурупій «Високе письмо тому й цінується, що кожне слово несе в собі максимальну глибину змісту, а не написане заради того, щоб лише писати /…/ Проза, яка надрукована в «Полтавській криниці», засвідчує, що маємо справу з літературою високо гатунку, добротно виписаною, яка вигідно відрізняється майстерністю тексту».

Приємно, що кожне нове число журналу відкриває нам нові імена, по краплі додає живої води із невсипимого джерела творчості: чистого, світлого, незамуленого…

Уже незабаром «Криницю» мають отримати всі бібліотеки області, а ще вона розійдеться далеко за її межами. Адже Полтавщина має славні літературні витоки, тож нашою криничною водою посмакують і в інших регіонах країни.


За підтримки Українського культурного фонду


Читати більше

30.1.21

Дата: 30.1.21 ● Час: 21:50 ● Мітки: ,    Коментарів немає


Ось уже не один рік у Полтаві письменники, художники, виконавці авторської пісні зустрічаються аби поспілкуватися, почитати та виконати свої нові твори та пісні, обмінятися творчими новинами. Цей проект має кілька цілей: дати змогу письменникам, музикантам проявити себе, познайомитися між собою, знайти колег для реалізації творчих ідей.


Будь-який із відвідувачів заходу може взяти десять хвилин часу аби читати свої вірші, презентувати свої проекти, робити творчі оголошення.

Але і на цьому «Творчий ковчег» не закінчується, бо потім настає пора чаювання – всі учасники частують чаєм і смаколиками, спілкуються міняються контактними даними. Часто під час чаювання продовжується читання віршів та співання пісень.


Традиційно вхід на заходи «Творчого ковчегу» безкоштовний та вільний для всіх, незалежно від того, чи причетна людина до літератури чи музики, чи просто бажає зануритися у творчий потік.

Зустрічі клубу відбуваються щомісяця, зазвичай в одній із затишних полтавських кавярень.

“Такі зустрічі стимулюють до творчості, дають уявлення про те, як пишуть та творять інші колеги по перу. Важливо, що дружньому колі ти можеш почути відгук на свій текст, подивитися на нього по-новому, прислухатися до критики. Без сумніву, що мистецьке середовище часто необхідне для творчих людей. Хотілося аби наш клуб розвивався і з часом ми могли презентувати нашу творчість полтавцям у різних формах: вуличних читатаннях, виставах. - говорить одна із ініціаторок створення клубу голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Кірячок.


“Головне - дихання одним повітрям, знайомства з новими і несподіваними людьми, взаємне спілкування, що дає ідеї для власних спроб щось написати. Кожний має свій міні-майданчик, аби щось сказати вголос”, - так про спільний мистецький простір клубу “Творчого Ковчегу” говорить поет Олег Шапошніков.

“Для творчих людей дуже важливим є спілкування з друзями – однодумцями – таку можливість дає літературно-мистецький клуб. Чудово, що є з ким обговорити творчі новинки, порадитися, наприклад, щодо формату книжки, яку збираєшся видавати, тощо. Навколотворче спілкування дарує потужний заряд позитиву – адже розмовляємо про те, що цікаве для всіх. Мета діяльності “Творчого ковчегу Полтава” – популяризація творчості талановитих полтавців, сучасної української літератури, розвиток і збагачення української мови, залучення до творчого спілкування талановитої молоді, відкриття нових імен.

 Координаторка спільноти “Творчого Кочегу Полтава” письменниця Наталія Жовнір.

Група у соціальних мережах:
https://www.facebook.com/groups/602338220367894

За підтримки Українського культурного фонду



Читати більше

31.12.20

Дата: 31.12.20 ● Час: 17:40 ● Мітки: ,    Коментарів немає

Наближається пора див, час, коли всім, і дорослим, і найменшим, віриться в казку, у чистий сніг за вікном, яскраві подарунки під ялинкою. Зима запалює різдвяну зірку, і в кожному вікні сяє теплий вогник віри, надії та любові. А в новорічну ніч та в надвечір’я Різдва Христового ми всі загадуємо найсокровенніші бажання. Тож нехай позитивна енергетика втілиться у життя і здійсняться всі добрі наміри та мрії!
Зичимо міцного здоров’я й щирої радості, миру й затишку в родинах, наснаги й натхнення всім у прийдешньому роціНехай у кожній оселі завжди панують злагода, любов і добробут, а дні повняться добрими справами в ім’я процвітання незалежної України!
Вітаємо з Новим 2021 роком та Різдвом Христовим!
Бажаємо всім радісних свят і щасливого року!

З повагою – Правління Полтавської обласної організації
Національної спілки письменників України
Читати більше

25.12.20

Дата: 25.12.20 ● Час: 14:42 ● Мітки: , , ,    Коментарів немає

Віслава ШИМБОРСЬКА 
Переклад Олени Гаран
Читати більше
Хуан Фернандес. «Чотири грона винограду» (ісп. «Cuatro racimos de uvas colgando»), XVII ст. 

Низку німецьких віршів для перекладу я вибрав з цікавого, на мій погляд, видання «Найкращі історії про вино» («Die schönsten Geschichten vom Wein»). Врешті, таку тематичну добірку, саме – про вино, я зустрів уперше. До того ж, у гарному оформленні, можна сказати – любовному. 
У невеличкій крамничці Червоного Хреста, на повороті кам’яних сходів, які ведуть з верхньої частини міста до історичного центру, можна було придбати найнесподіваніші предмети: від ручної вишивки і домашнього начиння до одягу і книжок. Люди здавали сюди речі, власне, віддавали задарма, знаючи, що виручені гроші підуть на допомогу хворим, нужденним, просто біднякам у інших країнах. 
У крамничці все було дешево. Принагідно я купив ще одну книжку – основний труд Отто Вайнінгера «Стать і характер». Я чув прізвище цього психолога ще за радянської доби. Але тоді було досить важко роздобути щось цікаве для читання, окрім хіба що творів з марксизму-ленінізму. 
Якось так вийшло, що книжку про вино я прочитав, а Отто Вайнінгера – тільки «надгриз». Як сказала б моя знайома вчена філологиня: «Це переконливо свідчить про ваші схильності.» 
Нижче крамнички, власне, й починалося старе місто. З нашого погляду, навіть дуже старе. В ньому збереглися в доброму стані церкви, монастирі і приватні будинки 12-14 століть. Місто Швебіш Галль мало_щастя. У Другій світовій війні його не розбомбила союзницька авіація. У ньому не було військових об’єктів і виробництв. Воно затаїлося в межигір’ї Швабських Альб, і потужні американські й англійські ескадрильї бомбардувальників проскакували далі, на схід і північ Німеччини. 
Середньовічний колорит, неторканність давньої архітектури приваблюють багато туристів, місто є бажаним для поселення серед науковців на пенсії, державних службовців у відставці, просто – заможних людей. Не зважаючи на свій скромний розмір (як наш райцентр), у місті багато культури. Згадаю хоча б два музеї: Старих майстрів (там я вперше побачив у оригіналі Лукаса Кранаха-Старшого, причому не в одному примірникові). І неподалік – музей сучасного мистецтва, включно з модерністами. 
Тут я відчув різницю між фразами «відвідувати музей» і «ходити до музею». Остання фраза, мені здається, ближча до тривалого, повторюваного процесу. Саме він пасує до цих прекрасних музеїв, де великі експозиції дбайливо оформлені й ретельно періодизовані. 
Прикметно, що музеї створені коштом місцевого уродженця пана Вюрта, який видає солідні суми на культурне просвітництво своїх земляків. До речі, пан Вюрт чи не найбільший у світі виробник різних кріплень, з’єднань, метизу і різноманітних саморізів. Цей виріб відомий усім сучасним чоловікам. Від церкви Святого Михаїла, розміщеної на узвишші, донизу, утворюючи природний амфітеатр, спадають важкі кам’яні сходи – ідеальне місце для облаштування концертів, вистав, різних імпрез. 
У цьому місті почуваєшся затишно, попри те, що ти – іноземець. Мені доводилося прогулюватися вночі – без жодної остороги на «человеческий фактор». І високі зорі над Швабськими Альбами цілком приязно спо- стерігали за моїми пересуваннями. 
Утім, повернемося до віршів. Як написали на суперобкладинці укладачі книжки про вино: «Читайте і насолоджуйтесь!»

* * *
Серед напоїв вино найкорисніше, 
Серед ліків – найсмачніше, 
Серед продуктів – найприємніше. 
                            Плутарх 

* * *
Хоч грішник я уже старий, 
Та розрізняю суті. 
Не зношу я стакан пустий. 
Щось в ньому має бути. 

Чом дзенькіт знов такий сухий? 
Де кельнер? Озовися! 
В стакан вина мерщій налий, 
Зволож його по вінця. 

Отак мене між двох стихій 
Хита багатократно. 
Стакан – по вінця – знов сухий… 
Не можу довго ждати! 
                        Вільгельм Буш 

* * *
Не впивався врешті з нас? 
Юність – це сп’яніння без вина. 
П’ють літні, щоби молодими здатись 

І це вина чудова здатність.
Життєві клопоти розвіє, 
Це виногрона здавна вміють. 
                       Йоганн Вольфганг Гeте 

* * *
Дівчата й скляночка вина 
Лікують від всіх бід. 
А хто не п’є й не обійма, 
Й собі,мабуть, обрид. 
                       Йоганн Вольфганг Гeте 

* * * 
Чи я буду завтра жити, 
Ще не знаю я. 
Та якщо це припустити, 
Знаю точно: буду пити, 
Хто б не зупиняв. 
                        Готтгольд Ефраїм Лессінг 


З Вюрцбургерських наспівів 

Коли я гладжу твої щічки 
І пальчики цілую милі, 
Садова лава невеличка 
Здається м’якшою за килим. 
А під сорочкою твої 
Звабливі груденята. 
Як стиглі кетяги вони 
Принишкли у руках моїх. 
…Мойсей так і юдеї з ним 
Землі раділи благодатній. 
                        Макс Даутендей 


Про склянку місцевого вина 

Ясне вино… 
Приємне нам воно: 
І душу освіжає, 
Й турботи всі знімає. 
Вино із цих долин 
Поетові, як кінь. 
Нове життя дає нам 
Вино благословенне. 
                        Ганс Якоб Хрістоффель 
                        фон Гріммельсхаузен 


Одружені вина 

Рідні винА, його друзі бувалі! 
В надії на більше маємо мало; 
Губи облизуєм, та добре знаєм: 
Любі нам вина уже дозрівають. 
Вина з Угорщини будуть в нас знані, 
З Австрії також. Вони для кохання. 
Якщо їх щоденно не парувати, 
То що про хрестини ти можеш знати? 
                        Фрідріх фон Логау 


Сілезький пияк 

На горах сілезьких зріє вино, 
Спека чи мряка – йому все одно. 
Чи рік не вдавсь, чи добрий рік, 
Радо п’є кров виногрон чоловік. 

В погріб зайшов. Ось бочка моя. 
«Хтось з неї вип’є більше, ніж я? 
Нехай це буде хоча б сам біс, 
Не переп’є мене, як не пнись!» 

Ледве останній звук пролунав, 
В погребі чорт ураз постав. 
«Ну що, дружище, тепер ти мій, 
Виклик приймаю. Бери і пий!» 

По кілька кухлів випили ми. 
Зорі зійшли вже в нічній пітьмі. 
Й тут біс ледь чутно промурмотів: 
«З мене вже досить. Сто чортів!.. 

В Празі якось, згадалось мені, 
Пив зі студентами кілька днів… 
Та щоб кислятину цю жлуктать, 
Треба сілезцем спочатку стать». 
                        Август Копіш 

* * *
П’ю їх – лоз прекрасних соки, 
Й розтають мої печалі, 
І мій відчай, і турботи 
У морській зникають далі. 

П’ю їх – лоз прекрасних соки 
І плету вінок із квітів, 
Прикрашаюсь ним, співаю 
Про щоденне тихе щастя. 
                        Едуард Мьоріке

Джерело:
Полтавська криниця: літературно-художній журнал. – Полтава. – №1 (3) 2019
Читати більше