Криниця нашої духовності... Презентація нового журналу

А чи смакували ви коли-небудь воду зі справжньої криниці? Вона неймовірна – смачна, цілюща, жива… Одним словом – неповторна. У ній можна побачити відображення високого неба, почути із глибини забуті голоси або й знайти своє – справжнє відображення.

Саме ці думки виринули під час презентації журналу «Полтавська криниця», яка нещодавно відбулася у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського. Літературно-художнє видання відродили письменники обласної організації Національної спілки письменників України. Але між ідеєю та втіленням задуму спливло чимало води. Пам’ятаю наше зібрання в буремному 2014-му і висловлену думку голови ОО НСПУ Наталії Кірячок: «Поети мають боротися тим, що дав їм Господь – Словом…»

Шлях від задуму до друку був не простим, але результат – вартий очікувань і титанічної праці багатьох людей. Якісний друк у видавництві «Полтавський літератор», 28 авторів, 300 сторінок поезії, прози, публіцистики, перекладів. Рубрики «Літмайдан», «Написане залишається», «Малим читачам», «Книжковий хронограф», «Спілчанська толока», ін.

Приємно, що за підтримки Полтавської обласної ради, депутатів усіх рівнів, за сприяння Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю це достойне видання тиражем 1000 примірників побачило світ.

«Редакційний портфель хронологічно й географічно дуже різноманітний. Це й літературне сьогодення, і твори, які були написані давно, але не видавалися... Для нас важливий саме полтавський літературний контекст», – підкреслює головний редактор видання Олексій Неживий.

«Власне, наша криниця – не початок, а продовження справи полтавських часописів, які виходили на початку 90-х, - зазначає Наталія Кірячок і додає: – Це була тривала, кропітка робота над рубриками та дизайном журналу. Ми хотіли, щоб видання було художньо-літературним, об’єднавши і творчу молодь, і знаних письменників області».

Ведуча заходу, провідний бібліотекар Галина Вовченко представила авторів, а також цікаво й насичено провела презентацію. У залі бібліотеки лунала музика, поезія, виступали поети й прозаїки, мали слово поважні науковці, а на екрані демонструвалися сторінки видання.

З вітальним словом з нагоди появи у світ нового літературно-художнього видання виступила директор Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА Вікторія Пилипенко, яка подякувала письменницькій спільноті за щоденну кропітку творчу роботу та зазначила, що «Полтавська криниця» вже побувала на відомих книжкових виставках України.

Окремо хочеться відзначити вручення гостям квітів Ольгою Ружицькою – помічником народного депутата України Костянтина Іщейкіна.

Спробуємо осягнути глибину криниці, відчути її смак та суть. Ось доктор філологічних наук Микола Степаненко професійно та цікаво розповідає про історію періодичних літературних видань Полтавщини.

У розділі «Поезія» квітують світи Олександра Пантелея, жаріє вогонь нагідок Юлії Манойленко, манять до витоків отчого порогу ліричні роздуми Інни Снарської, вийшла з берегів ріка-серце Галини Вовченко, ховається за обрій червоно-сонячне коло Наталії Харасайло, постає полтавська, зоряна ніч Володимира Калашника.

Є переклади з іспанської та польської Сергія Осоки та Олени Гаран. Є неймовірна проза від Раїси Плотникової, Лідії Віцені, Наталії Жовнір. Скрипнула, узяла за живе, не пустила до замуленого болота, а лишила біля цілющого джерела спалена хата Феодосія Рогового. А тоді, вже наприкінці прозового розділу і мене, і моїх колег запекло по живому «Серце вкраяла» владики Афанасія (в миру – Володимира Шкурупія). Як зазначив архієпископ Харківський і Полтавський – це його перша спроба після тривалої літературної мовчанки. А скільки чистої води назбиралося, скільки підставлених долонь очікують на неї…

Уже незабаром «Криницю» мають отримати всі бібліотеки області, а ще вона розійдеться далеко за її межами. Адже Полтавщина має славні літературні витоки, тож нашою криничною водою посмакують і в інших регіонах країни.

Літературознавці й мовознавці, журналісти і бібліотекарі, письменники та священики… Всі ми зійшлися до криниці – хто з кухлем, хто з чашею, хто просто з пригорщами... А все навіщо? Аби ковток води став життєдайним. Аби слово лікувало та зціляло душі. Аби не замулювалося чисте джерело нашої духовності.