Степаненко Микола Іванович (псевд. Микола Селецький; 14.10.1958, с. Великоселецьке Оржицького р-ну Полтавської обл.) – учений-мовознавець, літературознавець, публіцист.
Закінчив Великоселецьку 8-річну школу (1974), Кременчуцьке педагогічне училище (1978), філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка (нині національний педагогічний університет) (1982), аспірантуру Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького) ( нині Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова) (1989). Викладав українську мову й літературу у Великобудищанській СШ Диканського р-ну Полтавської обл. З 1985 працює в Полтавському педагогічному університеті: асистент (1985–1986), старший викладач (1989‑1992), доцент (1992–2005), професор (з 2005), завідувач (з 1989) кафедри української мови, перший проректор (1991–1995), декан факультету філології та журналістики (2005–2009), ректор (з 2009).
Коло наукових зацікавлень широке. Досліджує проблеми граматики української мови. Автор монографій “Просторові поширювачі у структурі простого речення” (2004), “Прикметниково-іменникові словосполучення в сучасній українській літературній мові” (1992), “Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі словосполучення та речення” (2004), підручників, посібників, програм для вищої та середньої школи.
На особливу увагу заслуговують літературознавчі праці, присвячені творчості письменника-полтавця Олеся Гончара. У монографії “Публіцистична спадщина Олеся Гончара: мовні, навколомовні й деякі інші проблеми” (2008) різноаспектно висвітлено динаміку мовної ситуації в колишній Українській РСР і в уже незалежній самостійній Україні, з’ясовано актуальні проблеми сучасної соціо- та етнолінгвістики, схарактеризовано значення в українському мовно-культурному контексті Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Олександра Довженка. В іншій монографії – “Літературний простір “Щоденників” Олеся Гончара” – розкрито український літературний процес ХХ – початку ХХІ ст. в особах, визначено місце й роль у ньому таких майстрів слова, як Павло Тичина, Юрій Яновський, Микола Бажан, Петро Панч, Остап Вишня, Василь Симоненко, Іван Драч, Борис Олійник, Ліна Костенко, Віталій Коротич, Дмитро Павличко, Григір Тютюнник; у контексті шістдесятництва вияскравлено публіцистичний набуток Івана Дзюби; окрему сторінку присвячено взаєминам, які склалися між Олесем Гончаром та Михайлом Шолоховим; висвітлено також маловідомі сторінки життєпису, творчості, громадянської позиції письменників старшої і молодшої генерацій. У науковому виданні “Світ в оцінці Олеся Гончара: аксіосфера щоденникового дискурсу письменника” (2012) на діарійному матеріалі за семантичним принципом укладено реєстр описових найменувань людей, а також подій і фактів, які яскраво заманіфестовують знакові віхи української та світової історії від найдавніших часів і до наших днів, розкривають роль її творців – окремих особистостей і народу загалом. Доповнюють цей цикл досліджень численні статті, а також науково-популярна праця “Духовний посил Олеся Гончара (за матеріалами “Щоденників” письменника)” (2009), у якій за тематичним принципом представлено своєрідну збірку крилатих висловів, що мають різний ступінь афористичності й лаконічно та емоційно передають судження про світ, який нас оточує.
Окреме місце серед наукових проблем М. С. посідає вивчення мови творів письменників-полтавців (Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Панаса Мирного, Олеся Гончара, Петра Ротача), ролі полтавських говорів у формуванні нової української літературної мови (студія “Полтавсько-київський діалект – підмурівок української національної літературної мови” й ін.), мовної ситуації на Полтавщині в різні часи (статті: “Духовність у мові”, “Мовна ситуація на Полтавщині: недавня історія, сучасність, перспективи”, “Щоб залишитися українцями в серці України (до аналізу мовної ситуації на Полтавщині)” й ін.).
Опублікував книгу “Літературні музеї Полтавщини” (2006), де вміщено розповіді про музеї тих майстрів художнього слова, які народилися на Полтавщині або пов’язали свою життєву і творчу долю з цим багатим на літературні таланти краєм (Григорій Сковорода, Давид Гурамішвілі, Іван Котляревський, Микола Гоголь, Панас Мирний, Володимир Короленко, Архип Тесленко, Олесь Гончар, Василь Симоненко).
Поповнив біобібліографічну серію “Мовознавці України”: підготував дослідження про Арнольда Грищенка (“Академік Арнольд Панасович Грищенко”, 2006), полтавця Михайла Жовтобрюха (“Патріарх українського мовознавства”, 2005), упорядкував книгу “Наукова спадщина Михайла Жовтобрюха” (2007). У ній розкрито нелегкий шлях професора-лінгвіста, подано вибрані його праці, повний перелік досліджень, персоналія вченого, яку супроводжує міні-хрестоматія – витяги з наукових розвідок, опублікованих у фахових виданнях, дописів, які друкували в різних газетах і журналах (1955–2007) учені-філологи, педагоги, журналісти, сількори.
М. С. належать науково-популярні видання “Українське рідне слово” (2003), “Рідне українське слово” (2005) – вибрані статті, виступи, розмисли про походження української мови й основні етапи її становлення, про періодизацію літературно-писемної мови, про сучасну мовну ситуацію та мовну політику в Україні, про становище української мови в діаспорі, про мовну практику видатних письменників, про роль рідної мови в освіті, про утвердження її в конфесійній сфері. Цей дослідницький спектр продовжує й посутньо доповнює монографія “Історія, граматика, поетика українського слова” (2008).
Лексикографічна діяльність ученого відбита у працях “Основні сільськогосподарські поняття і терміни: Словник-довідник” (1993); “Словник лінгвістичних термінів” (1999, у співавт.); “Новітній українсько-російський словник. 150 000 слів”; “Новітній російсько-український словник. 150 000 слів” (2006). За ред. М. С. вийшло близько 30 збірників наукових праць. Він головний редактор альманаху “Рідний край”, наукових збірників “Історична пам’ять”, “Філологічні науки”, “Педагогічні науки”, засновником яких є Полтавський національний педагогічний університет. Створив свою наукову школу, у межах якої діє робоча група висококваліфікованих спеціалістів, аспірантів та докторантів. Усього опубліковано понад 500 праць; підготовлено близько 600 статей до енциклопедії “Полтавіка” (том “Мова і література”). Автор і співавтор багатьох науково-просвітницьких передач, які понад 20 років регулярно звучать на обласному радіо, палкий пропагандист і оборонець українського слова.
Доктор філологічних наук (2005), професор (2005), академік АН Вищої освіти України (2008). М. С. удостоєний почесних звань “Відмінник освіти України” (1994), “Заслужений діяч науки і техніки України” (2009), нагороди Ярослава Мудрого (2009). Кавалер ордена “За заслуги” III ступеня (2014). Нагороджений знаками “Петро Могила” (2009), “Ушинський К. Д.” (2009), Золотою медаллю української журналістики (2013), медаллю Святого Володимира (Академія наук вищої освіти України) (2013), Орденом Святого Миколая Чудотворця Української Православної Церкви Київського Патріархату (2013), Пам’ятною медаллю Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара “За благодійність та доброчинність у відтворенні втрачених святинь” (2013), ювілейною відзнакою “200 років з дня народження Т. Г. Шевченка”.
Автор понад 30 книг, серед яких монографії, навчальні
посібники, словники, зокрема «Українське рідне слово» (2003), «Рідне українське
слово» (2005), «Літературні музеї Полтавщини» (2006), «Публіцистична спадщина
Олеся Гончара», «Історія, граматика, поетика українського слова» (обидві – 2008), «Духовний посил Олеся Гончара» (2009), «Літературний простір
“Щоденників” Олеся Гончара» (2010), «Світ в оцінці Олеся Гончара» (2012), «Думки
вголос і про себе», «Літературно-мистецька Полтавщина» (обидві – 2013), «Літературні, літературно-мистецькі премії в Україні»,
«Листи Юрія Шевельова до Олекси Ізарського», «Олесеві Гончару – 95»
(співавт.), «Мовознавча Полтавщина» (усі – 2014),
«Літературознавча Полтавщина», «Непроминальне в часоплині» (обидві – 2015), «Сучасні письменники Полтавщини», «Листи до Олеся
Гончара» (у 2 кн.;
усі – 2016), «Із засіву – благословилось»
(2018).
Лауреат обласних премій ім. Панаса Мирного (2003), ім. Івана Котляревського (2008), ім. Валер’яна Підмогильного (2012), ім. Володимира Малика (2012), ім. Петра Ротача (2020), всеукраїнських премій ім. Івана Огієнка (2010), ім. Олеся Гончара (2011), ім. Бориса Грінченка (2013), ім. Петра Василенка (2013), ім. Олени Пчілки (2014), Міжнародних літературних премій ім. Івана Кошелівця (2011), ім. Г. Сковороди «Сад Божественних
пісень» (2014), ім. П. Куліша (2018), премії Ліги українських меценатів ім. Д. Нитченка (2015).
Член Національної спілки письменників України (з 2011), Національної правописної комісії, Національної спілки журналістів України (з 2007). Член Президії НСПУ (з 2011).
Л-ра: Сучасні письменники Полтавщини: довідник / М. І. Степаненко. – Полтава: ПП Шевченко Р.В., 2014. – 90 с.; Літературно-мистецька Полтавщина: довідник / М. І. Степаненко. – Гадяч: Видавництво «Гадяч», 2013. – 500 с.; Літературні, літературно-мистецькі премії в Україні: наукове видання / М. І. Степаненко. – Полтава: ПП Шевченко Р.В., 2014. – 498 с.
