Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

   Вернигора Леонід Михайлович (20.10.1939, смт Решетилівка Полтавської обл.) – прозаїк, поет, публіцист, кіносценарист.
   Закінчив Харківський технікум промислового транспорту (1959), технік-механік; Київський інститут народного господарства (1967), економіст; Вищу партійну школу при ЦК КПУ (1979). Трудову діяльність розпочав 1959 автослюсарем, працював механіком, інженером автотранспортної контори тресту “Укрсхіднафтогазрозвідка” (1960-1962), головним інженером автотранспортної контори тресту “Кримнафтогазрозвідка” (1962–1968), заступником директора автотранспортної контори тресту “Полтаванафтогазрозвідка” (1968–1971), начальником автотранспортної контори тресту “Укрсхіднафтогазбуд” (1971–1975), обирався секретарем з промисловості Київського райкому Компартії України м. Полтави (1975–1976), головою Київського райвиконкому м. Полтави (1976), першим секретарем Київського райкому Компартії України м. Полтави (1977–1983). Народний депутат України 2-го (1994–1998) і 4-го (2002–2006) скликань. З 1983 голова Полтавської обласної ради профспілок.
   Перша публікація – оповідання “Та, що крокує по степу” – з’явилася в журналі “Радуга” (1966. – № 1). Автор повістей та оповідань: “Гарячий серпень” (Х.: Прапор, 1978); “А жито половіє” (Х.: Прапор, 1983); “Вічне поле” (Х.: Прапор, 1986); “Теплий дощ у дорогу” (К.: Дніпро, 1990); “Дрова на зиму” (Полтава: Криниця, 1993); “Срібні крила пам’яті” (Полтава: Дивосвіт, 2009). Відразу після виходу вони набули заслуженого розголосу, продемонстрували різнобічність мистецького хисту письменника, його вміння майстерно послуговуватися багатою палітрою рідної мови. Прозовий доробок Л. В. безпомилково виводив сучасника на “живі” теми, на болючі питання людського буття у філософському вимірі: єднання і протистояння граней українського міста й села (“Вічне поле”), одвічна природна рівновага та ціна її руйнації, гірке вдівство й рятівне його опромінення запізнілою любов’ю (“Дрова на зиму”), непоправність утрати людських цінностей (“Теплий дощ у дорогу”).
Глибоко реалістичною, вибудуваною на принципових засадах життєствердження й добротворення є публіцистика Л. В.: “Відверта розмова” (Х.: Прапор, 1987); “Що з нами? Куди йдемо?” (Полтава: Криниця, 1991); “Відступ у майбутнє” (Полтава: Криниця, 1999). Суспільна значущість порушених у них проблем зумовлена передусім глибоко українським характером автора, його послідовною життєвою позицією. Гострота та актуальність змальованих у творах суспільних, громадських, моральних, етичних суперечностей, спроектованих у різні історичні епохи, не залишає байдужими читачів, пробуджує їхню думку, “примушує” бути достойними громадянами й високопорядними людьми.
   Л. В. опублікував низку поетичних збірок: “Не розгубіть підкови, мої коні” (Полтава: Криниця, 1997); “Мамина пісня” (Полтава: Криниця, 1998), “Присягаюсь тобі, Полтаво” (Полтава: Криниця, 1999); “Дозвольте Вам освідчитись в коханні” (К.: Поліграфцентр “ТАТ”, 2003); “До Вас іду” (К.: Музична Україна, 2005). Сотні пісень Л. В., обарвлені неповторним народним мисленням, поетикою й мудрістю, глибоким ліризмом, увійшли до репертуару провідних вокалістів, ансамблів та хорів України. З ним плідно співпрацювали знані діячі культури, композитори – О. Білаш, О. Чухрай, В. Скакун, О. Гаврик, В. Титаренко; його пісні виконували народні артисти України – Р. Кириченко, Ю. Рожков, В. Шпортько, Ф. Мустафаєв, В. та С. Білоножки, О. Марцинківський, О. Василенко, Л. Сандуленко, ансамбль “Гетьмани”, народний хор “Калина” Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка (керівник Г. Левченко) та ін. Творчі звіти Л. В. стали помітним явищем у культурно-мистецькому житті Полтавщини й України. Особливе місце в пісенному доробку Л. В. належить Полтаві та краянам. Він автор гімну міста, таких добре відомих пісень, як “Присягаюсь тобі, Полтаво!”, “Каштанова алея”, “Вишневий дзвін”, “Ода Полтавському краю”, “Полтава молода” та ін.
   Л. В. – автор сценарію художньо-публіцистичного фільму “Відверта розмова” (режисер-постановник Артур Вількенс, Москва). Його твори видано російською, азербайджанською, вірменською, англійською мовами.
   Член Національної спілки письменників України (з 1979). Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Знак пошани, медалями, Почесною грамотою Верховної Ради України. Заслужений працівник культури України. Лауреат Міжнародної літературної премії імені Г. С. Сковороди (1995), обласної премії ім. Петра Артеменка (1978).


     Л-ра: Сучасні письменники Полтавщини: довідник / М. І. Степаненко. – Полтава: ПП Шевченко Р.В., 2014. – 90 с.; Літературно-мистецька Полтавщина: довідник / М. І. Степаненко. – Гадяч: Видавництво «Гадяч», 2013. – 500 с.; Літературні, літературно-мистецькі премії в Україні: наукове видання / М. І. Степаненко. – Полтава: ПП Шевченко Р.В., 2014. – 498 с.