Літературні маршрути Полтавщини: історія, що не потребує легенд

Туристична стежка «Лесиними шляхами»

       Слова Йоганна Вольфганга Гете: «Хочеш пізнати поета – піди в його край» стали гаслом проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки», який  у квітні розпочала реалізовувати Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України за підтримки Центру Культурного Менеджменту та Асоціації Агентств Місцевої Демократії (ALDA) в рамках програми CHOICE. Проект спільно фінансується Європейським союзом.

Письменники, краєзнавці, працівники музеїв, представники влади і громади на місцях об’єдналися навколо спільної мети: розробити літературно-краєзнавчі маршрути, які б популяризували творчість Лесі Українки, Олени Пчілки, Григора і Григорія Тютюнників та Михайля Семенка. Проект пілотний, організатори переконані, що згодом кількість літературних маршрутів збільшиться. Спільна праця, ініціатива, участь громади на місцях, іноземний досвід мають у цьому допомогти. Докладніше про проект розповідає голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Кірячок.

­­      – Як виникла ідея літературних маршрутів? 

     – З цією ідеєю повернулася з тренінгу наша колега – полтавська поетеса і журналістка Інна Снарська (Дідик). Для нас дуже важливо брати участь у подібних заходах, це можливість спілкування у творчому середовищі і обміну досвідом. Ідея Інни Станіславівни одразу знайшла підтримку, але непросто було визначитися, які постаті обрати, щоб на їх малу батьківщину та особливі для них місця прокласти літературно-краєзнавчі маршрути. Адже чи не кожен куточок області пов’язаний із життям відомих письменників. Спочатку мова йшла про десять імен: хотілося популяризувати творчий спадок і Павла Загребельного, і Анатолія Дімарова, і Олеся Гончара, і Феодосія Рогового, й інших видатних полтавців... Врешті, зупинилися на таких постатях, як Леся Українка, Олена Пчілка, брати Григір і Григорій Тютюнники, Михайль Семенко. Відповідно до цього, проект охоплює Гадяцький, Зіньківський і Миргородський райони, де заплановано осучаснити музейні експозиції, що вже існують і створити нові, використовуючи європейський досвід, а також розробити, випробувати й запропонувати туристам маршрути із заходами більш різноплановими, ніж відвідування місць, пов’язаних із життям і творчістю письменників.

Інна Снарська – керівник майстерні з розробки
літературного маршруту «Лесиними шляхами» в Гадячі

­­      – Ситуація в кожному місті різна. Готових рецептів, напевне, немає... З чим доводиться працювати в першу чергу?

­­    – У кожному випадку ми намагаємося всебічно вивчити ситуацію, налагодити ефективні комунікації і плідну співпрацю з місцевою громадою. Від зацікавленості громади залежить надзвичайно багато. Ми намагаємося більше слухати людей, створювати спільне бачення, разом шукати способи реалізації ініціатив, спираючись на потужний потенціал учасників. Люди, яких об’єднала ця ідея, насправді заангажовані, працюючи з ними, багато для себе відкриваєш.

Зараз творчі майстерні по створенню маршрутів у кожному районі активно працюють. До проекту приєднуються нові учасники. Так, наприклад, на обласному святі «Дивоцвіт Лесиного гаю» команда проекту зустріла цікавих людей, яким не байдуже, яким буде маршрут – цьогорічного лауреата літературно-мистецької премії імені О. Пчілки, актора і режисера кіностудії ім. Довженка, краєзнавця, члена Національної спілки письменників України Володимира Костюка та директора Національного видавництва дитячої літератури «Веселка» Олексія Бондаренка.

Н. Кірячок з В. Костюком та О. Бондаренком

Звичайно, проблем чимало. Шкільний «тютюнниківський» музей у Шилівці виріс зі звичайного тематичного куточка у класі. Та спробуйте знайти в селі бодай найскромніше нагадування про них на позашкільній території. Не знайдете, бо його просто немає!

Колишнє приміщення школи в с. Шилівка

І це при тому, що село, в якому народилися автори роману «Вир» та безсмертних новел, перетинає жвава автотраса Полтава–Гадяч–Ромни. Однак на під’їздах до нього ніхто й досі не здогадався встановити навіть звичайного інформаційного стенда. Відсутня у Шилівці й хоча б одна на двох братів-класиків меморіальна дошка. Як, до речі, й у місті-райцентрі Зінькові. Попри те, що саме туди ходив у старші класи Григорій Тютюнник, а його молодший брат Григір навчався тут у ремісничому училищі. Якщо за радянських часів таке обережне ставлення до цих, м’яко кажучи, не зовсім радянських письменників ще можна було якось пояснити, то тепер воно виглядає дивним «пережитком минулого».

А чи багато хто знає, що село Кибинці Миргородського району, де народився і виріс поет-футурист епохи розстріляного Відродження Михайль Семенко, називали «українськими Афінами»?

З Кибинцями пов’язані імена поміщика Дмитра Трощинського – представника гадяцької полкової старшини, який мав тут маєток, що був одним з основних осередків української культури, і Миколи Гоголя. Батько письменника Василь Гоголь-Яновський був управляючим маєтків Трощинського.

Що в селі залишилося з тих часів? Нічого. Лише ставки (на ставках Трощинського показували вистави прямо на воді. Тому про Кибинці казали: «Афіни. Трощинські Афіни»).

     – Які проблеми Ви бачите на шляху розвитку культурного туризму?

     – Нашою одвічною проблемою є те, що не дивлячись на багату історію, на те, що не потрібно щось вигадувати, створювати легенди, щоб зацікавити мешканців свого краю й іноземців, ми часом не маємо спільного бачення щодо об’єкту туристичного маршруту. Наприклад, тільки Полтавщина пов’язана з численними письменниками зі світовим ім’ям – Леся Українка, Микола Гоголь, Тарас Шевченко. Цей список можна продовжувати. Але аби вийти на європейський рівень, потрібно розвивати міжсекторну співпрацю. І кожен тут повинен виконувати власну місію. Митці – працювати на концепцією, науковці – досліджувати і відкривати нові сторінки життя й творчості, влада – розробляти та фінансувати відповідні програми, бізнес – інвестувати у культурний туризм, а громада від того лише виграє. Подібні приклади маємо в Польщі.

Вказівник на стежку. Без нього її неможливо знайти.
Польща, Pszczeliny

      – Польський досвід роботи НГО у сфері культурного туризму. Що і за яких умов можна використати у нас? 

     – Перш за все, вражає навігація, можливість легко знайти туристичний об’єкт. Друге – життєздатність і довготривалі перспективи реалізації творчих ініціатив. У нас, на жаль, багато НГО живуть від проекту до проекту, в Польщі подібні організації мають можливість провадити господарську діяльність, яка приносить прибуток, безпосередньо, а не шляхом заснування нової юридичної особи. Це значно спрощує роботу. Крім того, кожна фірма або особа має можливість переказати один відсоток свого податку на користь організації, цінності якої вона поділяє. Ну і звичайно, оприлюднення звітів є обов’язковим, що збільшує довіру. А все разом додає неурядовій організації стабільності, скеровує її діяльність у майбутнє і дає можливість це майбутнє формувати. Ми, на жаль, не маємо таких переваг.

Інформаційні стенди очікують на туристів.
Польща, Pszczeliny

У Бещадах відвідали багато цікавих об’єктів, зокрема, Kino Końkret – місце у маленькому селі, де бажання, помножене на креативність перетворило закинуту напівзруйновану стайню у кінозал з мистецькою кавʼярнею. Власне, за часів комуни це була звичайна стайня. Часи змінилися, колгоспи розпалися, залишилося приміщення, яке довгий час стояло порожнє. Одного дня виникла ідея кінозалу, де буде збережена історична атмосфера повоєнних Бещадів – краю, де од віку жили разом різні народи, аж до того часу, коли були примусово розселені по світу. Чотири стовпчики, погризені кіньми, таблички з їх іменами, смішна пожовкла інструкція праці, давні світлини, які дивом збереглися... Зараз це кінозал, місце зустрічі творчих людей і тих, хто приїздить сюди в пам’ять про близьких, яких невблаганне колесо історії у повоєнні часи розвіяло світом. А скільки подібних місць, де оживає минуле, маємо на Полтавщині?

Мистецька кав’ярня Kino Końkret. Польща

     – Які можливості для співпраці Ви побачили під час поїздки?

   – Важливим є те, що ми отримали можливість спілкуватися з громадськими організаціями, які працюють в подібних до нашого напрямках – культурний туризм, просвітницька діяльність, творчі проекти, а також ініціативи, спрямовані на збереження пам’яті і міжкультурний діалог. Найголовніше те, що з нашими колегами ми сповідуємо подібні принципи. Нам не довелося витрачати багато часу, аби знайти точки перетину і спільне бачення. Досить швидко ми перейшли до планування спільних проектів.

Наталія Кірячок, Олена Гаран, Марія Гаєвська, Йоланта Ярецька
у мистецькій кав’ярні Kino Końkret

     – Як Ви бачите подальший розвиток маршрутів?

     – Хотілося, щоб літературні маршрути діяли не від події до події, як це часто буває. Раз на рік, переважно в день народження письменника, відбуваються літературно-мистецькі свята. Але для того, щоб маршрут діяв постійно, потрібні нові форми роботи: літературне та розмовне кафе, літературні квести та вікторини, мандрівки місцями, описаними у творах письменника, екскурсії з сучасних українськими письменниками. Добрий приклад – авторські екскурсії «Їздець-туру» в Івано-Франківську. Їх проводять одразу двоє письменників – Тарас Прохасько і Василь Карп’юк. Говорять не лише про літературу – тут і музика, і політика, і історія початку ХХ сторіччя. Про сучасників  теж можна дізнатися – показують, наприклад, балкон помешкання Юрія Андруховича, кав’ярню, де зароджувався Станіславський феномен, та проводять вулицею, де відбуваються події роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія». До речі, засновницею проекту «Іздець» є Галина Танай, з нею та з письменницею Любов’ю Якимчук ми працюємо над створенням літературного маршруту на Батьківщину поета-футуриста Михайля Семенка у селі Кибинці Миргородського району. 6 серпня відбудеться його апробація, екскурсія розпочнеться від озера Трощинського, а проведе її Любов Якимчук.

     Звичайно, найбільшим сподіванням команди проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» є те, що проект дасть поштовх до покращення інфраструктури обраних маршрутів. Ми активно над цим працюємо, переважно влада йде нам на зустріч, бере на себе роботи пов’язані з облаштуванням території, під’їзду до пам’ятних місць. Хоча залишаються й глобальні проблеми, тут варто згадати дорогу з Полтави до Гадяча, стан якої бажає кращого.

Спілкуючись зі своїми колегами-письменниками з інших областей, дізналася, що багато з них ніколи не бували у «Лесиному Гаї», не чули про маленький шкільний музей братів Тютюннників у Шилівці, не проходили стежками Кибинців. Тому в першу чергу будемо популяризувати маршрути серед творчих людей. Переконана, люди мистецтва почерпнуть у цих мальовничих куточках Полтавщини натхнення та творчу наснагу. А загалом, на літературній карті Полтавщини безліч достойних імен письменників-земляків, є над чим працювати, є кого популяризувати та шукати шляхи до переосмислення творчості. Зараз розпочали працю над електронним порталом «Літературні маршрути Полтавщини». Це своєрідний путівник у край, який неодмінно треба відвідати, аби наблизитися до розуміння величі Геніїв.

Розмовляла Олена ГАРАН