11.7.16
Дата: 11.7.16 ● Час: 09:37 ● Мітки: брати Тютюнники, краєзнавство, краєзнавчі маршрути, літературний туризм, незабутні, Олексій Неживий, стаття, news Коментарів немає
Проект
літературно-краєзнавчого туристичного маршруту «Земляки», яким опікується
обласна організація Національної спілки письменників України (голова Наталія
Трикаш), набуває на Полтавщині все більшого і розголосу і розмаху. Особливо
радує конкретна участь у збереженні й популяризації культурних надбань місцевих
громад. Так, Зіньківська міська рада вирішила подбати про створення
літературного музею, де буде висвітлено життєвий і творчий шлях Миколи Зерова,
Дмитра Нитченка, Григорія і Григора Тютюнників та багатьох інших письменників
рідного краю. На засіданні оргкомітету очільники міста разом із краєзнавцями й
письменниками окреслили перспективи захоплюючого літературного маршруту, а далі
зацікавлена розмова продовжилася в Шилівській ЗОШ І-ІІІ ступеня, де планується
обладнати нові експозиції літературного музею Шевченківських лауреатів Григорія
і Григора Тютюнників.
Знову перечитуємо твори
талановитого майстра, де рідний край живе у художній довершеності, характерах,
історичних подіях, пейзажах, описах і численних власних назв рідного краю,
топонімів. Наприклад, оповідання Григора Тютюнника «Поминали Маркіяна»: «Якось
за Махна пішли миз ним на базар. Я – товару на чоботи купить, а Маркіян –
«подивлюся, що воно за люди, оті махновці, кажуть, що в них порядки інтересні».
Приходимо в Зіньків, а там війська – курці ніде клюнути. І ні одного пішого.
Все на конях та на тачанках. Ну, думаю, тут побазаруєш…»
А ще в повісті «Вогник
далеко в степу» описано шлях учнів ремісничого училища від Шилівки до Зінькова,
з обов’язковою зупинкою біля Писаревого лісу, згадується і Нарбуд, тобто
Народний дім, що побудований Зіньківським земством у 1910 році і потребує тепер
збереження як історична пам’ятка.
Саме в Шилівці –
рідному селі – маленького Г. Тютюнника спіткала життєва трагедія, коли в 1937
році були репресовані його батько й дядько. Тому найбільш помітна відмінність у
всіх відомих автобіографіях письменника – це відомості про батька Тютюнника
Михайла Васильовича. У першій, що написана 1 липня 1957 року, коли Г. Тютюнник
вступав до Харківського університету, про батька говориться тільки те, що він
працював у колгоспі й 1941 року помер. А вже в автобіографії від 7 березня 1962
року студент випускного курсу зазначав: «Батько Тютюнник Михайло Васильович
помер в 1948 році».
Як пояснити таку розбіжність? Можливо тим, що
до закінчення навчання в університеті вже прийшов якийсь документ, де й була
довільно вказана дата смерті батька.
У епістолярній
автобіографії від 30 липня 1966 року, яку Григір Тютюнник написав у формі листа
на прохання краєзнавця Петра Ротача, зазначається: «У 1957 році прийшов
папірець, який сповіщав, що батько ні в чому не винен і реабілітований
посмертно. По тому, як забрали батька, ми залишилися удвох: мати
двадцятичотирьохрічною вдовою (вона молодша за батька на шістнадцять років) і я.
Мені тоді йшов шостий рік». Однак в автобіографіях студентської пори Г. Тютюнник
писав, що із родичів ніхто не був засуджений.
У архівній
кримінальній справі по звинуваченню Тютюнника М.В. сказано (цитуємо мовою
оригіналу, зберігаючи лексичні й правописні особливості): «Выписка из протокола
№9 заседания Особой Тройки УНКВД по Полтавской области от 4 – 5 декабря 1937
года.
СЛУШАЛИ: Дело №2560 Зиньковского РО НКВД по
обвинению: Тютюнник Михаил Васильевич – 1897 г. рождения, украинца, уроженца и жителя с. Шиловка Зеньковского
р-на Полтавской области, кулака расскулаченного, служил в петлюровской армиии,
в армиии Деникина. До ареста работал в колхозе, по ст. 54 – 10 ч. 1 КК УССР.
ПОСТАНОВИЛИ: Тютюнник Михаила Васильевича заключить в ИТЛ на ДЕСЯТЬ лет, считая
срок с 30 ноября 1937 года». Слідство було проведено дуже швидко: 30 листопада
– арешт і обшук, а вже 4 грудня – обвинувальний висновок і в той же день – вирок.
Ніякої власності до
1917 року Михайло Тютюнник не міг мати, адже він був неодружений і жив у сім’ї
батька, який не був багатієм, бо на сім’ю з п’яти осіб припадало менше 10
гектарів землі, та й ніякого шинку Тютюнники ні до революції, ні після неї не
мали. Не міг М. В. Тютюнник служити і в Зіньківській поліції, адже не
досяг віку 20 років, шилівці також добре знали, що ні в яких військах він теж
не служив, і розкуркуленим не був. Ще в архівній справі знаходиться документ,
що Тютюнник М.В. прибув 2 березня 1939 року із Сороклага на
Біломоро-Балтійський комбінат – м. Медвежогорськ у Карелії. Наступний документ
– постанова президії Полтавського обласного суду від 29 грудня 1973 року про
відміну несправедливого вироку Тютюннику М.В. «за відсутністю складу злочину».
У родині Тютюнників
першим заарештували старшого брата Павла Васильовича Тютюнника. Це сталося 1
жовтня 1937 року, а вже 13 листопада судова Трійка НКВС по Полтавській області
на закритому засіданні оголосила вирок – П.В. Тютюнника розстріляти,
майно, що належало йому, конфіскувати. Двадцять п’ятого листопада того ж року
смертний вирок було виконано в Полтавській тюрмі. А 31 березня 1965 р.
П.В.Тютюнник був реабілітований Полтавським обласним судом.
Нещодавно вдалося
встановити, що репресованим був і дід Григора Тютюнника по матері – Сивокінь
Михайло Тимофійович. Його заарештували ще 20 лютого 1930 року разом із рідним
братом Сивоконем Карпом Тимофійовичем та односельцем Сивоконем Єгором
Івановичем.
У постанові про
порушення кримінальної справи за ст. ст. 54 – 13 і 54 – 10 ч.1 КК УРСР
говорилось (передаємо мовою оригіналу), «что указанные граждане в период
белогвардейских властей оказывали им содействие в расправах с революционным
крестьянством, проводя систематическую контрреволюционную агитацию,
противодействуя социалистическому переустройству села, срывая все проводимые на
селе советской властью кампании».
Звичайно ж у
довідці Шилівської сільради підтверджувалося їх куркульське походження,
колишнє членство в Спілці хліборобів-власників, а односельці, особливо
Федот Буденний, в протоколах допитів наводили чимало прикладів антирадянської
агітації. Постановою судової трійки при колегії ГПУ УРСР від 28 квітня 1930
року всі троє засуджені до п’яти років висилки в північні райони.
Довідка прокуратури
Полтавської області про реабілітацію Сивоконя М.Т. від 13 лютого 1989 року так
і залишилася в архівній справі, адже його близькі родичі в селі Шилівці вже не
проживали. Отож цей сумний документ теж стане складником музею.
У своєму першому
літературному творі – новелі «В сутінки» Григір Тютюнник устами головного
літературного героя, малолітнього хлопчика, який залишився без батька, висловив
і свої сподівання: «Я тільки тріньки-трінечки пам’ятаю тата: вони були великі,
і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під
нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на
голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким».
Отож дослідження
тривають, бо в рік Григора Тютюнника на Полтавщині має з’явитися музейна
експозиція його пам’яті, що стане основою нового літературно-краєзнавчого
туристичного маршруту.
Буденщина теж
велична, бо вона – правда, – згадуються такі слова Григора Тютюнника.
Олексій НЕЖИВИЙ
Популярні публікації
-
Літературне коріння Полтавщини розлоге, міцне; воно заглиблюється в сиву давнину Переяславської землі – південно-східної частини Київсь...
-
Прости мій біль, у ньому три сльози, І три дороги, і печаль велика. У решеті водиці принеси, Бо спрага не дає ні жить, ні дихать...
-
Намірившись написати передмову до добірки німецьких класичних епіграм, я зрозумів, що не обійтися без кількох слів про німецький гумор...
-
22 жовтня в рамках проекту «Культурний простір – місце діалогу та взаєморозуміння» Полтавська обласна організація Національної спіл...
-
«За своє життя мене сто разів обходили, часто забували, іноді затискували і навіть переслідували – та це не моє вже діло, це діла Д...
-
Упродовж тих днів не покидало постійне відчуття незримого й правдивого слова незабутнього Григора Тютюнника, адже саме тут, на Лелечо...
Категорії публікацій
анонси
афіша
біографічне кафе
брати Тютюнники
василь симоненко
видання
відгуки та рецензії
вірші
вітання
владика Афанасій
епіграми
есе
есеї
ігри
інтерв’ю
Кибинці
конкурси
краєзнавство
краєзнавчі маршрути
краща книга Полтавщини
криниця
культурний простір
літературний туризм
літмайдан
малим читачам
медіа
незабутні
новини
НСПУ
обміни
оголошення
Олексій Неживий
Павло Стороженко
переклади
поезія
Полтава
презентації
премії
премія імені панаса мирного
премія імені петра ротача
премія імені феодосія рогового
проза
рубрика одного вірша
свята
стаття
Тетяна Луньова
УКФ
фестиваль
Шевченківська премія
ювілеї
Docudays UA
Erasmus
news
0 коментарі:
Дописати коментар