Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

11.07.16

 Проект літературно-краєзнавчого туристичного маршруту «Земляки», яким опікується обласна організація Національної спілки письменників України (голова Наталія Трикаш), набуває на Полтавщині все більшого і розголосу і розмаху. Особливо радує конкретна участь у збереженні й популяризації культурних надбань місцевих громад. Так, Зіньківська міська рада вирішила подбати про створення літературного музею, де буде висвітлено життєвий і творчий шлях Миколи Зерова, Дмитра Нитченка, Григорія і Григора Тютюнників та багатьох інших письменників рідного краю. На засіданні оргкомітету очільники міста разом із краєзнавцями й письменниками окреслили перспективи захоплюючого літературного маршруту, а далі зацікавлена розмова продовжилася в Шилівській ЗОШ І-ІІІ ступеня, де планується обладнати нові експозиції літературного музею Шевченківських лауреатів Григорія і Григора Тютюнників.

Знову перечитуємо твори талановитого майстра, де рідний край живе у художній довершеності, характерах, історичних подіях, пейзажах, описах і численних власних назв рідного краю, топонімів. Наприклад, оповідання Григора Тютюнника «Поминали Маркіяна»: «Якось за Махна пішли миз ним на базар. Я – товару на чоботи купить, а Маркіян – «подивлюся, що воно за люди, оті махновці, кажуть, що в них порядки інтересні». Приходимо в Зіньків, а там війська – курці ніде клюнути. І ні одного пішого. Все на конях та на тачанках. Ну, думаю, тут побазаруєш…»
А ще в повісті «Вогник далеко в степу» описано шлях учнів ремісничого училища від Шилівки до Зінькова, з обов’язковою зупинкою біля Писаревого лісу, згадується і Нарбуд, тобто Народний дім, що побудований Зіньківським земством у 1910 році і потребує тепер збереження як історична пам’ятка.
Саме в Шилівці – рідному селі – маленького Г. Тютюнника спіткала життєва трагедія, коли в 1937 році були репресовані його батько й дядько. Тому найбільш помітна відмінність у всіх відомих автобіографіях письменника – це відомості про батька Тютюнника Михайла Васильовича. У першій, що написана 1 липня 1957 року, коли Г. Тютюнник вступав до Харківського університету, про батька говориться тільки те, що він працював у колгоспі й 1941 року помер. А вже в автобіографії від 7 березня 1962 року студент випускного курсу зазначав: «Батько Тютюнник Михайло Васильович помер в 1948 році».
Як пояснити таку розбіжність? Можливо тим, що до закінчення навчання в університеті вже прийшов якийсь документ, де й була довільно вказана дата смерті батька.
У епістолярній автобіографії від 30 липня 1966 року, яку Григір Тютюнник написав у формі листа на прохання краєзнавця Петра Ротача, зазначається: «У 1957 році прийшов папірець, який сповіщав, що батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно. По тому, як забрали батька, ми залишилися удвох: мати двадцятичотирьохрічною вдовою (вона молодша за батька на шістнадцять років) і я. Мені тоді йшов шостий рік». Однак в автобіографіях студентської пори Г. Тютюнник писав, що із родичів ніхто не був засуджений.
У архівній кримінальній справі по звинуваченню Тютюнника М.В. сказано (цитуємо мовою оригіналу, зберігаючи лексичні й правописні особливості): «Выписка из протокола №9 заседания Особой Тройки УНКВД по Полтавской области от 4 – 5 декабря 1937 года.

 СЛУШАЛИ: Дело №2560 Зиньковского РО НКВД по обвинению: Тютюнник Михаил Васильевич – 1897 г. рождения, украинца,  уроженца и жителя с. Шиловка Зеньковского р-на Полтавской области, кулака расскулаченного, служил в петлюровской армиии, в армиии Деникина. До ареста работал в колхозе, по ст. 54 – 10 ч. 1 КК УССР.
ПОСТАНОВИЛИ: Тютюнник Михаила Васильевича заключить в ИТЛ на ДЕСЯТЬ лет, считая срок с 30 ноября 1937 года». Слідство було проведено дуже швидко: 30 листопада – арешт і обшук, а вже 4 грудня – обвинувальний висновок і в той же день –  вирок.
Ніякої власності до 1917 року Михайло Тютюнник не міг мати, адже він був неодружений і жив у сім’ї батька, який не був багатієм, бо на сім’ю з п’яти осіб припадало менше 10 гектарів землі, та й ніякого шинку Тютюнники ні до революції, ні після неї не мали. Не міг М. В. Тютюнник служити і в Зіньківській поліції, адже не досяг віку 20 років, шилівці також добре знали, що ні в яких військах він теж не служив, і розкуркуленим не був. Ще в архівній справі знаходиться документ, що Тютюнник М.В. прибув 2 березня 1939 року із Сороклага на Біломоро-Балтійський комбінат – м. Медвежогорськ у Карелії. Наступний документ – постанова президії Полтавського обласного суду від 29 грудня 1973 року про відміну несправедливого вироку Тютюннику М.В. «за відсутністю складу злочину».

У родині Тютюнників першим заарештували старшого брата Павла Васильовича Тютюнника. Це сталося 1 жовтня 1937 року, а вже 13 листопада судова Трійка НКВС по Полтавській області на закритому засіданні оголосила вирок – П.В. Тютюнника розстріляти, майно, що належало йому, конфіскувати. Двадцять п’ятого листопада того ж року смертний вирок було виконано в Полтавській тюрмі. А 31 березня 1965 р. П.В.Тютюнник був реабілітований Полтавським обласним судом.
Нещодавно вдалося встановити, що репресованим був і дід Григора Тютюнника по матері – Сивокінь Михайло Тимофійович. Його заарештували ще 20 лютого 1930 року разом із рідним братом Сивоконем Карпом Тимофійовичем та односельцем Сивоконем Єгором Івановичем.
У постанові про порушення кримінальної справи за ст. ст. 54 – 13 і 54 – 10 ч.1 КК УРСР говорилось (передаємо мовою оригіналу), «что указанные граждане в период белогвардейских властей оказывали им содействие в расправах с революционным крестьянством, проводя систематическую контрреволюционную агитацию, противодействуя социалистическому переустройству села, срывая все проводимые на селе советской властью кампании».
Звичайно ж у довідці Шилівської сільради підтверджувалося їх куркульське  походження,  колишнє членство в Спілці хліборобів-власників, а односельці, особливо Федот Буденний, в протоколах допитів наводили чимало прикладів антирадянської агітації. Постановою судової трійки при колегії ГПУ УРСР від 28 квітня 1930 року всі троє засуджені до п’яти років висилки в північні райони.
Довідка прокуратури Полтавської області про реабілітацію Сивоконя М.Т. від 13 лютого 1989 року так і залишилася в архівній справі, адже його близькі родичі в селі Шилівці вже не проживали. Отож цей сумний документ теж стане складником музею.
У своєму першому літературному творі – новелі «В сутінки» Григір Тютюнник устами головного літературного героя, малолітнього хлопчика, який залишився без батька, висловив і свої сподівання: «Я тільки тріньки-трінечки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким».
Отож дослідження тривають, бо в рік Григора Тютюнника на Полтавщині має з’явитися музейна експозиція його пам’яті, що стане основою нового літературно-краєзнавчого туристичного маршруту.
Буденщина теж велична, бо вона – правда, – згадуються такі слова Григора Тютюнника.
Олексій НЕЖИВИЙ

0 коментарі:

Дописати коментар