Екскурсійним маршрутом «Лубни Володимира Малика»

Літературно-краєзнавчий проект «Земляки», започаткований Полтавською обласною організацією Національної спілки письменників України, вже другий рік поспіль знайомить краян зі славетними сторінками історії та культури Полтавщини, життям і творчістю видатних письменників. Літератори, журналісти, бібліотекарі з Полтави стали учасниками екскурсійного маршруту «Лубни Володимира Малика». Координатор проекту на Лубенщині – центральна районна бібліотека, яка носить ім’я Володимира Малика.

«Український Вальтер Скот», «козацький Дюма» – називали Володимира Малика журналісти і критики. Взагалі-то він був універсальним письменником. Літературний шлях розпочав із віршів, писав повісті для дітей, віршовані казки, займався літературною критикою. Та найбільше письменник прославився своїми історичними романами. «Князь Кий», «Горить свіча», «Чумацький шлях», «Князь Ігор», тетралогія «Таємний посол»… Твори Володимира Малика впродовж десятиліть входять до першої п’ятірки читацьких рейтингів, їх перекладено багатьма мовами.

Олександр Сиченко, син Володимира Малика, голова Благодійного фонду імені В. Малика «Слово»:

– Він увесь час був у роботі. Я дивувався, коли він встигає писати. На це йшли ночі, вихідні, резерви, які він знаходив. Володимир Кирилович – приклад для мене, нашої родини, приклад працьовитості, патріотизму, самопожертви заради вищої мети. А вища мета у нього була – «випрямити духовний хребет українського народу». Так він писав у своїх щоденниках.

Володимир Сиченко, а це справжнє прізвище Малика, народився 21 лютого 1921 року у селі Новосілки, що на Київщині. У червні 41-го закінчив 3-й курс Київського університету. Почалася війна. У 42-му юнака вивезли на примусові роботи у Німеччину. Зазнав там чимало страждань та поневірянь. На батьківщину майбутній письменник повернувся лише в жовтні 45-го. Згодом вчительська професія привела його на Полтавщину, у Лубни.

Володимир Малик був чесною, скромною, доброзичливою людиною. Початківцям допомагав порадами, багатьох вивів на широкий літературний шлях.

Олександр Міщенко, письменник, редактор газети «Лубенщина», голова літоб’єднання імені Олеся Донченка:

– Біля газети завжди гуртувалися творчі люди. Був серед них і Володимир Малик. Саме в цих стінах проходили збори літоб’єднання імені Олеся Донченка, на яких вигранювалося слово, і Володимир Малик презентував свої романи. Оці літературні традиції, пов’язані з Маликом, літоб’єднання береже й до цього часу. З-під його крила випурхнули у світ знані нині письменники – Наталія Баклай, Раїса Плотникова, Ольга Хало, які й досі живуть і плідно працюють у Лубнах.

Володимир Малик – лауреат кількох літературних премій: Григорія Сковороди, Лесі Українки, Панаса Мирного, фонду імені Тараса Шевченка.  Письменник в усі часи був патріотом України, не показним, не тоді, коли це стало модним. Любов до України він стверджував кожним своїм твором. Його завжди приваблювали люди особливого героизму, мужні, рішучі.

Олександр Сиченко:

– У своїй творчості Володимир Кирилович спрямовував читачів на ствердження героїчної історії нашої України, на силу духу земляків-українців.. Він сприяв патріотичному вихованню молоді через свої твори. Крім того, у нього ще одна задача була. Він казав, якщо його книгу візьме в руки людина, яка слабо володіє українською мовою, але ця книга буде для неї цікавою, то вона через цю книгу і вивчить мову. Я не раз зустрічався з людьми, які казали, що вони гарно вивчили українську мову дякуючи романам Володимира Малика.

Стиль роботи письменника був таким: він глибоко знайомився з історичною літературою, допізна засиджувався в архівах, виїжджав на місця, де колись жили його герої, щоб відчути дух тої землі. А ще він багато читав, був активним відвідувачем центральної районної бібліотеки. У 1998 році бібліотеці присвоїли ім’я Володимира Малика.

Валентина Сьомак, директор Лубенської централізованої бібліотечної системи:

– Володимир Малик був частим гостем бібліотеки, користувався послугою «міжбібліотечний абонемент». Коли він створював свої історичні романи, багато треба було вивчати матеріалів, і бібліотека надавала йому таку можливість. Через міжбібліотечний абонемент, йому надсилалися книги з Києва, Москви, Санкт-Петербургу.

Пам’ять про Володимира Малика на Лубенщині свято бережеться. Ми постійно популяризуємо творчість нашого славетного земляка. Кожного лютого в нашій бібліотеці проходять так звані «маликівськи дні», коли ми знайомимо наших читачів з життям і творчістю Володимира Кириловича найбільш активно.

Не зважаючи на дощову погоду, учасники літературно-краєзнавчого маршруту «Лубни Володимира Малика» не одну годину мандрували старовинним містом, знайомилися з місцями, пов’язаними з життям і творчістю Володимира Малика.

Наталія Кірячок (Трикаш), голова Полтавської обласної організації НСПУ, керівник проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки»:

– Чим унікальний наш проект «Земляки»? Ми намагаємося його робити так, щоб літературно-краєзнавчі маршрути супроводжували відомі люди. Екскурсоводами є письменники, журналісти, науковці, краєзнавці. Разом з тим маршрут формують звичайні люди, мешканці міст і сіл, де ці маршрути проходить.

Крім власне мандрівки, у нас було перед тим розмовне кафе, де ми збиралися, і люди, які знали Володимира Кириловича особисто, ділилися спогадами про нього. Як завжди на подібних заходах, була душевна, тепла атмосфера.

Дуже приємно, що разом з нами нині департамент інформаційної політики та комунікації з громадкістю Полтавської ОДА, Полтавська обласна рада. За їхньої фінансової підтримки відбувається зараз наш проект «Земляки», який складається з двох головних напрямків – «Тарасовими стежками» у Березовій Рудці та «Лубни Володимира Малика».

Мешканці Лубен дбайливо бережуть пам’ять про свого видатного земляка. Ім’я Володимира Малика носить бібліотека, одна з вулиць міста. Силами родини встановлено пам’ятник письменнику. У ЗОШ №4 відкрита музейна кімната, де зберігаються особисті речі письменника, книги, рукописи. У Лубнах засновано премію імені В. Малика, яка присуджується за кращі творчі здобутки у царині літератури, мистецтва, освіти, історії та культури.

Олександр Сиченко:

– Як казав Володимир Кирилович, він писав про це у своїх щоденниках: «Мені не потрібно пошанувань, я байдужий до них, лиш би мене видавали і читали». Я скажу прямо – видають і читають.

Відчуваючи свій близький відхід за межу вічності, Володимир Малик написав у «Синій книзі»: «Прощай, Україно, голубонько моя безталанна! Моя славна! Моя прекрасна! Моя перша і остання любов!.. І все ж я щасливий чоловік! Україна є! І буде!»

Інна СНАРСЬКА (ДІДИК)