Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

1.12.15

Дата: 1.12.15 ● Час: 09:18 ● Мітки: , , ,    Коментарів немає

«За своє життя мене сто разів обходили, часто забували, іноді затискували і навіть переслідували – та це не моє вже діло, це діла Долі (Судьби); моє діло служити (Совісті) ревно, не розглядаючи по сторонах», – це один із щоденникових записів нашого земляка, видатного українського прозаїка, лауреата Національної премії України імені Т.Г. Шевченка Феодосія Рогового. Свої діла Доля продовжила й по його смерті, бо як інакше сприймати про те, що досі і не всі твори письменника видані, і память його належно не поцінована. І для сучасного читача він залишається невідомим – навіть учителі, що викладають у школах українську літературу, не пішли на вечір памяті Феодосія Рогового, пославшись на те, що вони не читали його творів і їх немає в шкільній програмі. На жаль, цей перелік можна продовжувати, наголосивши на тому, що кілька років тому обласна експертна рада прийняла рішення про видання як соціально значущої книги письменника-земляка, але справа з місця не зрушила.
У серпні Феодосієві Роговому виповнилося б 90 років, і ось цій даті був присвячений вечір-спогад про письменника, який відбувся 17 листопада в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. Ініціатором його підготовки й проведення стала голова обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Кірячок. А в центрі урочистостей була презентація фільму про Феодосія Рогового журналістки телерадіокомпанії «Лтава», письменниці Інни Дідик (Снарської), що створений творчим колективом «лтавівців» у серії «Земляки».
«Я світові потрібен як приклад, як можливість» – цими рядками із щоденникових записів, які звучать символічно і вже стали назвою однієї з книг, упорядкованих Юрієм Роговим, розпочала вечір його ведуча, кандидат філологічних наук, доцент Полтавського університету економіки і торгівлі Віта Сарапин. Молитву «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» виконав пісенно-танцювальний ансамбль «Полтава» (художній керівник заслужений працівник культури України Федір Кривенко).
І це був настроєвий заспів – комусь до спогадів про письменника, а комусь і до його відкриття, бо затим усі присутні мали змогу подивитися фільм про Феодосія Рогового. Його авторка, білоруська поетеса Інна Снарська зізналася, що нічого не знала про письменника, але її прагнення вивчити його долю й збагнути таємниці таланту елітарного прозаїка, як називали літературні критики ще за життя Феодосія Кириловича, допоможе так само захоплено вивчити їх і глядачам телефільму. А перед тим два дні поспіль, в суботу й неділю, він уже був (і ще буде) в ефірній програмі «Лтави». Глядачі мають змогу пройти стежками й сільськими вуличками Устимівки Глобинського району, де багато років учителював Феодосій Роговий, під деревами дендропарку, що пам’ятають письменника. А творцям фільму ще й пощастило зустріти його учнів неподалік від порожньої, зачиненої сьогодні сільської школи, і вони розповіли, яким простим, справедливим і мудрим був їхній вчитель. І дізнатися про інші близькі й далекі дороги, якими водила немилосердна Доля майбутнього письменника. Він народився в хуторі Пугачівка, який пізніше був похований під водами штучного Кременчуцького моря, що стало болем його серця на все життя. 16-річним зустрів початок війни, був вивезений на примусові роботи до Німеччини, після чого засланий у Московську область, де працював на заводі «Електросталь». Про ті та пізніші роки під пильним наглядом спецорганів зі спогадів батька з екрана розповідає його син – колись так само сільський вчитель, а сьогодні вже відомий в Україні письменник Юрій Роговий.
Про полтавський період, зокрема про роботу Феодосія Рогового в редакції обласної молодіжної газети «Комсомолець Полтавщини» розповів і під час зйомок фільму, і вже на вечорі пам’яті його колега по молодіжці журналіст Іван Моцар, а письменник Микола Костенко зокрема повернувся до історії створення й непростого шляху до читачів роману «Свято останнього млива». Розповів про те трагічне «свято» – прощання з рідною хатою, з піччю, з хутором, який потонув під водою разом із могилами предків і родючими чорноземами, що було страшним злочином тодішньої влади. Своєрідною ілюстрацією тих подій стали уривки із фільму «Прощання» – за мотивами роману Валентина Распутіна «Прощання з Матьорою». Заслужена журналістка України Ганна Дениско у своєму виступі в музеї говорила не лише про письменника, з яким свого часу записала інтервю, але й про тогочасну епоху, що було особливо корисно почути студентам і молоді, які прийшли на вечір. Високо оцінив роботу Інни Снарської у своєму слові про Феодосія Рогового і письменник, ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, доктор філології, академік АН вищої освіти України Микола Степаненко. А письменник, кандидат педагогічних наук, доктор філологічних наук, професор Олексій Неживий нагадав, як любив рідну землю Феодосій Кирилович, як прагнув передати ту любов нащадкам. Артист обласної філармонії Денис Зотов прочитав кілька віршів – хоку – із книги «Яблуневий спас» Юрія Рогового.
Ведуча вечора Віта Сарапин раз по раз поверталася до щоденникових записів Феодосія Рогового, зачитуючи його глибокі, мудрі, часто болючі рядки. Заповітом для нас усіх звучить один із останніх: «Покладайтеся, любі Мої Діти, Внуки і Правнуки на любов до рідного: вона для всього ізначальна, бо всевишня».
Феодосій Роговий похований на сільському кладовищі в Устимівці, і його могила вирізняється з-поміж інших, наголошує Інна Снарська, лише тим, що напис на плиті свідчить: тут покоїться письменник, лауреат Національної премії України імені Т.Г.Шевченка. І цього мало – треба, щоб полтавці знали й пам’ятали видатного земляка, гідно його вшанувавши на віки. Пам’ятаючи його зізнання: «В житті я не взяв жодної фальшивої ноти»... «Вся душа моя в розколинах від болю за печалі людські». «Моє життя – то творення любові». «Без Любові Людина – не вся Людина. Або й зовсім не людина… покалічена душа!».
«Для мене стало вже неможливим вимолювати на колінах право любити свою Україну» – йому боліло серце від таких одкровень. Це право маємо сьогодні, і мусимо памятати, яку ціну за те сплатили наші герої, серед яких і письменники – такі, як Феодосій Роговий. Таких небагато, – наголошував Микола Степаненко.
Учасники й творці вечора пам’яті сподіваються, що вони розгойдали ту хвилю, яка покотиться по всій Україні – до сердець читачів, глядачів, сучасників і нащадків, які покладатимуться на любов до рідного, відкривши для себе творчість Феодосія Рогового. Він пророчо знав, що потрібен світові як приклад, як можливість...
Лідія ВІЦЕНЯ

0 коментарі:

Дописати коментар