«Вогнепаклонніца». Авторський вечір Інни Снарської

29 жовтня у відділі мистецтв ПОУНБ ім. І. П. Котляревського відбувся творчий вечір Інни Снарської (Дідик) – письменниці, тележурналістки, члена спілки письменників Білорусі та Національної спілки письменників України.

На авторський вечір поетки завітали друзі, колеги, поціновувачі культури. У проведенні заходу також взяли участь Михайло Косенко, Ігор Нікітін, Олексій Семенов, Сергій Шерман, у виконанні яких прозвучали чудові пісні.

Свій виступ Інна Станіславівна розпочала з декламування поезії рідною білоруською, також читала українською і російською мовами. У залі панувала тиша, адже пронизливими до глибини душі були вірші та оповідання, такі близькі кожному, в яких описані зворушливі історії з дитинства авторки.

Лірика та прозова творчість Інни Снарської викликали у присутніх надзвичайно позитивні враження. Крім того, глядачі були приємно вражені високим рівнем виконавської майстерності пані Інни, котра знайомила присутніх зі своїми поетичними збірками, розповідала про своє дитинство, життя в цілому, перші вірші, зустрічі з відомими поетами.

Поетка також презентувала свою нову збірку віршів «Вогнепаклонніца», яка вийшла білоруською мовою у Мінську, в «Союзі білоруських письменників».

Поділилася Інна Снарська й планами на майбутнє: поетка має намір видати збірку віршів українською мовою.

Прес-служба ПОО НСПУ

за матеріалами Мистецького калейдоскопа

Світлини фотохудожника В. Короткова

Читати більше

Із засідання Секретаріату НСПУ

26 жовтня під головуванням очільника НСПУ Михайла Сидоржевського відбулося чергове засідання Секретаріату Національної спілки письменників України, результатом якого стала низка ухвал і доручень для врегулювання діяльності Спілки.

Голова НСПУ вручив диплом лауреата премії Володимира Сосюри за 2013 рік Василеві Солов’ю за добірку поезій «Ціловане відро криничне». Також було нагороджено кримських колег Віктора Стуса – почесною відзнакою Спілкиз нагоди 70-го ювілею та Ганну Литовченко – грамотою за особисті досягнення у літературній творчості. Премією імені Остапа Вишні було відзначено Віру Холошву за книгу «Смішки  з чорної лемішки».

М. Сидоржевський повідомив, що, згідно з ухвалою з’їзду НСПУ від 28 вереcня, підписано попередній договір щодо продажу за 2 млн. 104 тис. грн. (80 тисяч доларів) приміщення недобудованого ресторану в  Одеському будинку творчості письменників, завдяки чому Спілкою 20 жовтня погашено податковий борг. Описане в податковий борг майно Спілки (а це Будинок письменників у Києві, Одеський будинок творчості письменників і Будинок письменників у Харкові) зняте з податкової застави, відтак загроза його втрати усунута.

Нагадаємо, що на 23 жовтня був призначений ініційований податківцями суд, на якому мало розглядатися це загрозливе для Спілки питання.

На засідання Секретаріату НСПУ було запрошено членів редакційної колегії та трудовий колектив газети «Літературна Україна». Обговорено питання редакційної політики і становище в редакції газети «Літературна Україна».  Члени Секретаріату, а також переважна більшість присутніх негативно оцінили окремі публікації «Літературної України», висловили критичні зауваження щодо рівня газети та її відповідності інтересам Спілки і вимогам сьогодення. Завершуючи обговорення, голова НСПУ М. Сидоржевський нагадав про ухвалу Секретаріату від 7 вересня, якою Секретаріат рекомендує Правлінню усунути С. Бондаренка з посади головного редактора, і яка залишається чинною. При цьому голова зазначив, що у С. Бондаренка є можливість зробити відповідні висновки самому.

Також розглянуто інші питання порядку денного. Зокрема, Секретаріат ухвалив рішення цьогоріч не висувати від Спілки кандидатів на здобуття Національної премії імені Т.Шевченка, через недотримання вимог і невідповідний рівень представлених творів. 

Секретар по роботі з молодими авторами Б. Гайворонська доповіла про перебіг нарад молодих літераторів в Одесі і Львові. Нагадаємо, що в нинішньому році вже було проведено три таких наради – в Києві, Харкові і Тернополі, і всі вони пройшли на високому рівні. Як зазначила Б.Гайворонська, також належним чином була організована одеська нарада молодих, чого не скажеш про нараду у Львові. За словами Б.Гайворонської, організація побуту та дозвілля учасників цієї наради була провальною, починаючи від наданого автобуса, який був розрахований на 15 місць, при тому що учасників було 28, і закінчуючи екскурсією містом, на якій більшість молодих авторів загубилися і мусили самотужки добиратися до приміщення спілчанської організації.

За вкрай незадовільну організацію львівської наради молодих очільник НСПУ оголосив догану голові Львівської письменницької організації НСПУ І.Гургулі.

М. Сидоржевський повідомив, що буквально днями міністром культури нарешті підписані всі оновлені положення про премії Міністерства культури України імені Миколи Гоголя, Олеся Гончара, Григорія Кочура і Шолом-Алейхема. Відтак грошова частина кожної з цих премій становитиме 20 тисяч гривень. (Необхідно зазначити, що в минулому році Міністерство культури України ініціювало внесення змін до положень про ці премії, в результаті чого в 2016 році вони не присуджувалися). На засіданні Секретаріату затверджено пропозиції від НСПУ до складу журі цих премій: імені Миколи Гоголя – В. Неволов, В. Фольварочний, Л. Хоролець; Олеся Гончара – М. Сидоржевський, С. Гальченко, П. Кононенко; Григорія Кочура – О. Божко, В. Ткаченко, С. Борщевський; Шолом-Алейхема  – О. Гордон, А. Нікітін, І. Ковальчук. 

Прес-служба НСПУ

Читати більше

Американець із Крячківки Юрій Фединський: «Я нахабний янкі, який прийшов на Полтавщину, аби перетворити населення на громадян»

Про музиканта Юрія Фединського написані сотні статей, відзнято кілька документальних фільмів, він частий гість теле- та радіопрограм. Юрій громадянин США, народився у заможній родині емігрантів, навчався в університеті Східної Кароліни, а потім у 1998 році поїхав до України, де живе і донині. Фединський – активний учасник культурного життя, грав у кількох популярних гуртах, таких як «Гайдамаки», «Карпатіянs», «Хорея козацька».

Сім років тому він оселився у селі Крячківка Пирятинського району, і є учасником гурту «Древо». А ще виховує чотирьох дітей, влаштовує кобзарський табір та фестиваль. На перший погляд – абсолютно ідилічна картина. Але тільки на перший. Насправді доводиться долати чимало перепон. Про все це Юрій Фединський розповів під час розмовного кафе, що його провели у рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України спільно з газетою «Події та коментарі».

Я відчував, що буде нова революція, і хотів поселитися недалеко від Києва…

Я прожив десять років у Києві, коли зрозумів, що мені пора вже десь осісти. Саме тоді одружився. Страшенно стомився платити непомірну оренду за квартири, а також від постійного пошуку грошей. Адже разом з Тарасом Компаніченком ми дуже часто грали концерти безкоштовно. Крім того, я дуже не хотів, аби мої майбутні діти зростали у гамірній і брудній столиці. Спочатку як один з варіантів розглядав Полтаву. Але зрештою подумав, що треба оселитися неподалік від Києва на випадок нової революції. На думку спало село Крячківка, куди я приїздив, аби познайомитися з бабусями гурту «Древо». Незабаром ми придбали там хату, пустили коріння. Тепер там зростають четверо моїх дітей.

Живучи у Крячківці, ми з жінкою незабаром зрозуміли, що перебуваємо у певній культурній ізоляції. Вирішили, що тут має бути табір, де охочі зможуть безкоштовно вчитися грі на бандурі. Табір мав бути на кшталт того, який я колись відвідував в Америці. І якщо у США такі заклади є, то чому їм не бути в Україні? І ось уже сім років поспіль ми проводимо кобзарський табір. Згодом виникла потреба провести й мистецький фестиваль. Утім, я навіть не уявляв, скільки перепон доведеться подолати.

З часів радянського союзу в управліннях культури, переважно, змінилася тільки вивіска, методи роботи лишилися «совкові».

Мені постійно казали різні люди: «Юрко, люди повинні бачити ваше мистецтво, давайте зробимо етнофестиваль, назвемо його «Пирятин». У мене вже був досвід фестивального руху. Але тут ніяк із цим не складалося, бо треба ж було співпрацювати з державними установами та управліннями культури. А ми з ними – на різних хвилях, не могли знайти порозуміння. І мені сказали: «Тоді не буде фестивалю». Мені було дуже жаль. І я сказав: «Тоді я зроблю без держави». Мене лякали: «Не буде ж ні коштів, ні місця». Але я все одно почав готувати перший фест «Древо роду кобзарського».

Він не був масовий. Це дійство для поціновувачів фольклору. Можливо, хтось подумає, що він для дуже обмеженого кола. Але якщо ви не розумієте цієї музики, значить, вона просто не ваша. Фестиваль існує вже три роки. Чи не вперше в історії участь беруть і жінки. Мене спершу дуже за це критикували колеги по цеху. Мовляв, як же так, це порушення вікових традицій. Але ж ми живемо у двадцять першому сторіччі. Тут немає місця чоловічому шовінізму, та і будь-якому шовінізму взагалі. Адже серед учасників фестивалю та учнів було і чимало іноземців Серед них навіть японець – один із найстаранніших учнів.

Мені часто кажуть про мою «інакшість». Можливо, і справді, я інакший, бо постійно прагну до змін. Зокрема, до змін у культурі. Наші діти повинні йти до клуба, співати гарних автентичних пісень. А не пісень про сало і горілку. От наше пирятинське управління культури організувало «Свято сала». Часто думаю – хто цим керує? Так, в ідеалі має держава керувати культурою. Бо якщо не буде наша цього робити, то швидко запанує культура іншої країни. Скажімо, московитська. Тому я не хочу з ними конфліктувати. Хоча конфлікти постійно є.

Управлінці сфери культури мали би більше думати про фестивалі та концерти, аніж супроводжувати збори можновладців.

Управління культури можуть бути прекрасною інституцією. Проблема в тім, що ці управління були започатковані в СРСР. На сьогодні часто бачимо, що змінилася тільки вивіски. А методи роботи лишилися тими ж. У багатьох працівників і досі радянський світогляд. Знаю одну очільницю, яка була затятою регіоналкою і постійно з пієтетом говорила про Росію-матінку. Таких прикладів безліч. Тому вони мене і не сприймають. Якщо б я співав про горілку і сало – будь ласка, виступай. Для кобзаря ж місця на сцені немає. Бо кобзарство як явище їм глибоко чуже та не зрозуміле. Набагато зручніше і зрозуміліше щось на кшталт «Лісапетного батальйону».

Напередодні нашого першого фестивалю до мене зателефонували з управління культури й кажуть: «Яке право ви маєте на нашій території влаштовувати міжнародний фестиваль?». Відповідаю: «Я не тільки маю право, я зобов’язаний це зробити». Я довго намагався запевнити людину, що я з нею не ворогую, навпаки, запрошую подивитися наше дійство, побачити, чим ми займаємося. Уявіть моє здивування, коли ця «посадова особа» не спитала, хто з музикантів у нас виступить, натомість цікавилися, хто з політиків буде брати участь. Тієї миті я збагнув – головне завдання для управлінь культури – не організовувати концерти чи фестивалі. Їхня головна справа – влаштовувати й обслуговувати політичні збори. Цікаво, що ми знайшли спільну мову з мером Пирятина, багатьма іншими посадовцями. Але маємо конфлікти з управлінням культури. Сподіваюся, так буде не завжди. Совкове насліддя обов’язково кане в Лету. Як і все несправжнє і неприродне.

От, скажімо, нещодавно був у нас показовий випадок. Усі знають гурт «Древо» не тільки за піснями, вони вирізнялися з поміж інших ще й одностроями – автентичними, старовинними, саме такими, які носили їхні мами та бабусі. Їх багато разів намагалися «підігнати» під стандарт різних «заслужених» фольклорних колективів, вдягти у костюми, що належать до радянської естетики. Вони навідріз відмовлялися. І в цьому була їхня унікальність, це вирізняло з-поміж сотень інших. Зовсім нещодавно оновлений склад «Древа» вирішив придбати нові костюми. Так би мовити «синтетичні». І на фестивалі «Свіччине весілля» у Березовій Рудці їх… не впізнавали. Відтак артистки тепер знову в пошуках автентичних одностроїв.

Наше страхування – небесне. Що може бути краще?

У селі до нас ставилися по-різному. Спочатку ми там знали тільки учасниць гурту «Древо». Згодом же почали роззнайомлюватися. Люди різні, як і скрізь. Є такі, що трохи вживають оковиту. Є ті, що дуже вживають.

Утім, зауважу, що у нашому селі не багато питущих. Загалом люди культурні та доброзичливі, завжди вітаються. А для мене це багато важить. Однак більшість нас із дружиною все-таки не розуміє. Уявляєте ситуацію? До них прийшов нахабний янкі й каже: «О, у вас культура не на дуже високому рівні, я хочу вам допомогти підняти її на вищий щабель». Місцеві жителі мають свої поняття про культуру. У декого вона немає нічого спільного з українською. Це культура споживача, любителя цигарок і дискотек.

А я роблю фестиваль із вечорницями, де ми танцюємо, співаємо та граємо, на цей фестиваль мої противники, звісно, не прийдуть. Мені сказала одна приятелька: «Вони дивляться на тебе, як на Брюса Вілліса. Якийсь чувачок прийшов робити тут мистецьку революцію. А вони звикли жити так, як звикли. Ти закликаєш їх вчитися, а вони не хочуть, і знають, що ти ще й у пресі можеш це все розповісти». Тому на питання про мої стосунки з селянами я намагаюся відповідати обережно. Але не можу брехати. З іншого боку – я не приїхав у село, аби заводити друзів. Я сюди приїхав, аби робити з людей громадян. Гідних нащадків славетних предків.

Загалом живеться нам не просто. Я займаю нішу, яку мало хто займає. Це не масова продукція. Я не виготовляю інструменти на замовлення. Ми не розкошуємо, але і не скаржимося ні на що. Маємо дім, їжу та одяг, проводимо фестивалі. Хіба цього мало? Живемо за Законом Божим. Наше страхування – небесне. Що може бути краще?

Алла ШИРОКОВА

Джерело: «Події та коментарі»

Читати більше

Вулицями Володимира Малика

Коли ти зрозумієш якими ми були в історії,

Зрозумієш чому стали такими нині…

В. Малик (1921-1998)

Нещодавно в Лубнах у теплій, затишній атмосфері відбувся захід, який зібрав у колі однодумців літераторів, краєзнавців, пошуковців, педагогів та журналістів. Зініціювала цю зустріч голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Кірячок. Саме за ініціативи ОО НСПУ в Лубнах на початку листопада в рамках літературно-краєзнавчого маршруту «Земляки» має стартувати новий маршрут «Лубни Володимира Малика».

Форма зустрічі – розмовне кафе символічно й не випадково відбулося у бібліотеці, яка носить ім’я Малика, поруч із осередком зібрання творчих людей літоб’єднанням, яке часто відвідував майстер слова.

Під час відеопрезентації Наталя Кірячок демонструвала присутнім напрацювання уже втілених краєзнавчих маршрутів «Земляки», які віднедавна діють на теренах нашої області. Найбільш масштабний – «Лесиними стежками» відкрили у Гадячі, на батьківщині Лесі Українки. Мета проекту – популяризація імен видатних постатей літератури та повернення їх до рейтингу читацької популярності молоді, ознайомити полтавців із Лубнами – містом, у якому понад 40 років письменник жив, працював, і яке неодноразово згадував у своїх творах.

Під час зустрічі кожен отримав можливість ознайомити присутніх зі своєю дотичністю до постаті Майстра. Так, для завідувачки ЦБС ім. Малика Валентини Сьомак Володимир Кирилович у добу «без Інтернету» був цілеспрямованим, ввічливим відвідувачем читального залу, незмінним пошуковцем у багатьох документах, книгах і словниках історичних фактів для своїх майбутніх творів.

Для нині поважних письменниць, членів НСПУ Наталі Баклай, Раїси Плотникової, Ольги Хало Володимир Малик свого часу дав путівку у велике літературне життя. «Мені хочеться відійти у вічність, знаючи що у Лубнах є надійний тил…», – неодноразово зазначав він. Ольга Іванівна, працюючи із письменником в одній школі, пригадала як Малик-педагог, сидячи в учительській, на старенькому дивані, довго налаштовував себе іти на урок до старшокласників – оповідати їм вірші Тичини, які входили тоді до навчальної програми.

Письменник і журналіст, голова літоб’єднання ім. Донченка Олександр Міщенко зазначив, що його знайомство з В. Маликом відбулося у 90-х, під час праці над літературним альманахом «Верхній Вал». Ідея його створення та назва належали саме Малику. О. Міщенко зазначив, що у Лубнах шанували і шанують видатного земляка: у школі №4 діє кімната-музей письменника, його ім’я носить бібліотека, вулиця, літературно-мистецька премія та фонд «Слово», а могила письменника завжди впорядкована. До речі, згадані премія та фонд діють за ініціативи й підтримки сина Володимира Кириловича, заслуженого лікаря України, депутата Полтавської обласної ради кількох скликань, заступника головного лікаря Лубенської ЦМЛ з поліклінічної роботи Олександра Сиченка. Його стараннями побачили світ щоденники батька «Синя книга», ювілейне видання «Незабутній Володимир Малик» та ін.

Валентина Ковешникова, сусідка Малика, розповіла як Володимир Кирилович, від якого її родина мешкала «за три хати», став знаменитим. А відбулося це, коли у світ вийшла перша частина його пригодницької трилогії «Посол Урус-шайтана». Уже тоді лубенський народ охрестив письменника «наш Дюма». «Часи тоді були інші. Цікава книжка – справжній дефіцит. А книги Володимира Кириловича відразу стали популярними. Щоб їх придбати, записувалися у чергу, шукали знайомства, хвалилися у кого вони вже є і – зачитувалися, – повідомила виступаюча. – Ім’я Малика лунало в місті майже на кожному кроці. А я, школярка, проходячи повз його будинок щоразу затамовувала подих».

До речі, трішки про містику. Кілька років тому випадково дізналася, що мешкав і працював В. Малик на тому ж місці, де колись стояв будинок іншого нашого видатного земляка письменника Василя Барки – на вул. Лісній, 1. Нині поруч розміщено меморіальний знак.

Загалом, часто спілкуючись із людьми, які добре знали Володимира Кириловича, спостерегла таку цікаву особливість. Виявляється, письменник не тільки досконально і глибоко знав історію свого народу та краю, а й мав рідкісний дар – захопити цією Любов’ю інших, а інколи й змінити їхній світогляд. Він одним із перших підняв питання 1000-літньої історії нашого міста, спрогнозував катастрофічні наслідки екології р. Сула. А ще Володимир Кирилович працював над авторством «Слова о полку Ігоревім», присвятивши його вивченню майже 20 років! Він здійснив 16 перекладів Слова з давньоруської на сучасну українську мову, пройшов шляхом невдалого походу князя, а в своєму романі «Князь Ігор» зазначив: «Автор «Слова о полку Ігоревім» – князь Володимир Галицький…».

Під час розробки проекту, який втілюється за ініціативи ПОО НСПУ та за підтримки департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА і Полтавської обласної ради, відбулося командне напрацювання можливостей та напрямків туристичного маршруту, жваве обговорення цілей та можливостей проекту. Нині триває робота над поліграфією та деталізацією туристичного маршруту. Координатор проекту – Лубенська ЦРБ ім. В. Малика, за підтримки ГО «PRєDKI». Отож незабаром наш видатний земляк стане для лубенців та гостей міста ближчим. Адже «Письменник живе, доки живе пам’ять про нього!»

Долучалася до маршруту Ганна КРЕВСЬКА

Фото авторки.

Читати більше

Запрошуємо до розмовного кафе з Юрієм Фединським

Напередодні виступу Юрія Фединського з родиною на Соборному майдані, Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України запрошує до спілкування з унікальним музикантом-етноінструменталістом.

Розмовне кафе передбачає формат спілкування за кавою, модерують Ольга Ружицька, головний редактор газети «Події та коментарі» та Наталія Кірячок, голова Полтавської обласної організації НСПУ.

Захід відбудеться в рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» за фінансової та інформаційної підтримки Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА та Полтавської обласної ради.

ДЕ: ресторан «Шато Галері» (Lounge) (м. Полтава, вул. Європейська, 7, вхід через готель «Галерея»).

КОЛИ: 13 жовтня 2017 року о 14:00

Бронювання місць до 12 жовтня за телефоном +38 (066) 88 33 514.

Кількість місць обмежена!

Для ЗМІ до 12 жовтня 17:00 відкрита акредитація за телефоном +38 (066) 88 33 514 або e-mail: poonspu@gmail.com

Читати більше

Другий етнофестиваль «Свіччине весілля» у Березовій Рудці відбувся

Яка жінка полонила серце Тараса Шевченка, де на Полтавщині можна побачити піраміду, що таке «Свіччине весілля»? Відповіді на ці та інші запитання знайшли учасники однієї непересічної екскурсії…

2 вересня на мапі нашого краю відкрився ще один літературно-краєзнавчий  маршрут «Земляки». На цей раз – у Березову Рудку. «Тарасові Шляхи» – таку назву він має. Це вже четвертий маршрут, який реалізує Полтавська обласна організація НСПУ. Проект відбувається за підтримки департаменту інформаційної політики Полтавської ОДА та Обласної Ради.

На фестивалі свої поетичні та прозові твори читали члени Полтавської обласної організації НСПУ Наталія Трикаш, Інна Снарська, Тетяна Луньова.

Березову Рудку називають столицею Шевченкового серця. Тут жила Ганна Закревська – велике кохання поета. Молоді люди познайомилися на балу у поміщиці Вільховської – їм випало танцювати разом перший танець. Тарас Шевченко, якому на той час було усього 29 років, з першого погляду закохався у молоду привабливу жінку. П’ять разів поет і художник навідував Березову Рудку – тут йому гарно малювалося, легко дихалося. Коли Платон Закревський дізнався про таємну пристрасть Шевченка до власної дружини, він заборонив поету з’являтися у своєму маєтку. Однак любляче серце долає будь-які перепони. Подумки повертаючись у Березову Рудку, Тарас Шевченко присвятив своїй коханій три ліричних вірші: «Г.З.», «Ой, маю, маю я оченята», «Якби зустрілися ми знову», які вважаються кращими зразками інтимної лірики поета.

У Березовій Рудці проживало п’ять поколінь Закревських. Чоловіки родини несли державну службу у Петербурзі, а на відпочинок поверталися у мальовниче село на Полтавщині.

Валентина Гончар, директор Березоворудського народного історико-краєзнавчого музею:

– Представники усіх поколінь створювали оцей чудовий палацове-парковий комплекс, який на початку 20 століття був справжньою перлиною архітектури і садово-паркового мистецтва. Перший будинок, який був створений у класичному стилі, згорів. Це затримало на певний час оформлення парадного двору. Будівельники розібрали згарище до підвалів і на цьому місті звели палац у барочному стилі. Але це сталося майже через 40 років. У 1938 році збудований цей палац.

Погруддя Т. Шевченка біля маєтку Закревських

Після жовтневої революції більшовики садибу, на щастя, не зруйнували. Спочатку на її території зробили зерносховище, потім відкрили школу, а згодом у цих стінах почав працювати сільськогосподарський технікум. Нині палац Закревських, як і уся садиба, потребують реставрації та капітального ремонту.

Валентина Гончар:

– Ми відносимося до міністерства освіти, бо технікум працює тут. Колись це було володіння міністерства агропромислового комплексу. Але поки що ніхто нам нічого не допоміг. Ми сподівалися, що хоча б до 200-ліття Тараса Шевченка нам щось виділять, та почалася війна… Все, що можна робити своїми силами, ми робимо.

Наступне місцеве диво таке – одна з трьох європейських пірамід знаходиться саме у Березовій Рудці. Історія будівництва піраміди пов’язана з іменем Гната Закревського, який задумав ії як каплицю над родинним склепом. На жаль нині, ця унікальна споруда перебуває у жалюгідному стані. Піраміду нищить час та збайдужілі люди, і лише місцева кицька почуває себе тут, як вдома.

Піраміда Закревського

Інна Загребельна, головний бібліотекар відділу мистецтв Полтавської обласної бібліотеки:

– На жаль, у радянські часи усі об’єкти руйнувалися. Тіла зі склепу витягли. У тому числі і самого Закревського. Думали, що він заспиртований. А він був у медовому розчині. Це був мед. Звісно ж, у радянські часи піраміда використовувалася не за прями призначенням і навіть не як культурний об’єкт. Молоко там селяни зберігали… Але це було краще, ніж зараз.

Заснована в 1717 році гетьманом України Іваном Скоропадським, Березова Рудка вважається одним з найбільших сіл на Полтавщині. У 20-х роках вона навіть була центром однойменного району.

Пишається село і своїми талановитими земляками. Тут народився заслужений діяч мистецтв України, поет-пісняр Дмитро Луценко, автор знаменитих пісень «Мамина вишня» та «Києве мій».

Щороку, коли осінь фарбує листя багряними та жовтими кольорами, у Березовій Рудці відбувається пісенний фестиваль «Осіннє золото», де кращим майстрам мистецтв вручається літературно-мистецька премія імені Дмитра Луценка. Серед перших лауреатів премії – народна артистка України Раїса Кириченко та композитор Анатолій Пашкевич.

Інна Снарська читає вірші

Наталія Кірячок (Трикаш), голова обласної організації НСПУ, керівник проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки»:

– Сьогодні ми вперше відкриваємо маршрут. Це наша перша мандрівка у Березову Рудку. У рамках проекту ми плануємо круглі столи з владою, розмовні кафе. Думаю, що вони будуть проходити, як у палаці Закревських, так і в музеї. Наша мета – зробити маршрут більш пізнаваним, популярним, забезпечити його інформаційною підтримкою, буклетами, листівками. Цього зараз бракує.

Тетяна Луньова під час виступу

З піснею та музикою пов’язаний новітній мультимистецький фестиваль «Свіччине весілля». Заснований Тарасом та Оленою Завітайлами, цей фестиваль усього за рік з місцевого свята перетворився в яскраве міжнародне дійство.

Олена Завітайло, організатор фестивалю «Свіччине весілля»:

– Оскільки ми творчі люди, я почала малювати у цьому селі. Мій чоловік – письменник і музикант. Ми хотіли зробити загальне свято. Не тільки для художників, не тільки для музикантів, не тільки для майстрів, а щоб воно об’єднало людей. 

Організатори фестивалю – Олена і Тарас Завітайло

Ще у дохристиянські часи наші предки збиралися на ярмаркових площах та вшановували осінь, вогонь. З приходом довгої ночі, вони запалювали каганець і творили. Так народилося свято «Свіччине весілля», яке раніше було надзвичайно популярним на Полтавщині.

Олена Завітайло:

– Це свято майстрів, митців, свято вогню. Але ми поклоняємося зараз не тому вогню, що горить на ватрі, а тому, що горить у середині людини. Тому що творчість – це вогонь, який ти несеш.

 «Свіччине весілля» покликане надихати людей мислити і жити по-новому, творче, а ще – вірити в себе, свої власні сили, діяти, розвиватися, дарувати радість людям. Бо що віддав – те твоє.

                                                                                             Інна Дідик

Читати більше

«Вир» без цензури! Роман та кіносценарій під однією обкладинкою! Презентація видання!

Уперше!

В одному виданні та без цензури роман Григорія Тютюнника «Вир» і кіносценарій за цим романом молодшого брата автора – Григора Тютюнника!

Підготовка тексту і передмова професора Олексія Неживого.

Читати більше

Названі лауреати обласної премії ім. І.П. Котляревського 2017 року

Сьогодні відбулося засідання журі Полтавської обласної премії імені І.П. Котляревського, заснованої обласною радою для відзначення громадян, які своєю професійною, культурно-освітньою та громадською діяльністю сприяють розвитку української літературної мови, театрального мистецтва, української класичної та сучасної музики. Вів засідання перший заступник голови обласної ради, заступник голови журі Євгеній Холод. Про це інформує сайт Полтавської обласної ради.

Журі ознайомилося з матеріалами, поданими на здобуття премії, розглянуло творчу діяльність претендентів та визначило переможців.

Премію у номінації «Поезія» журі ухвалило в нинішньому році не присуджувати, зважаючи на відсутність номінантів.

За рішенням журі, лауреатами обласної премії імені І.П. Котляревського у 2017 році стали:

– у номінації «Сучасна проза» – Юрій Роговий, член Національної спілки письменників України – за творчий доробок;

– у номінації «Театральна діяльність» – Анжеліка Остапенко, заслужена артистка України, заступник директора з творчої діяльності Полтавського академічного обласного театру ляльок – за популяризацію українського театрального мистецтва, творчий доробок; Шевкет Білялов, композитор (м. Сімферополь) – за популяризацію українського театрального мистецтва, музику до вистави «Майстер і Маргарита», «Жінки» Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В. Гоголя;

– у номінації «Слово» – Алла Якименко, завідувачка Войнихівським Будинком культури Лубенського району – за популяризацію української мови;

– у номінації «Музично-пісенна творчість» – Микола Гармаш, артист-вокаліст-соліст Комунального підприємства культури і мистецтв «Полтавська обласна філармонія» – за творчий доробок, популяризацію кращих зразків української пісні;

– у номінації «Медіапроект» – Дмитро Купченя, старший редактор редакції документальних, історичних та культурологічних програм філії ПАТ «НСТУ» «Полтавська регіональна дирекція «Лтава» – за медіапроект «Культурний простір» телеканалу «Лтава»;

– у номінації «Подія року» – Тетяна Лещенко, Тетяна Шарбенко, Вікторія Юфименко – авторський колектив викладачів Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія» – за навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів МОЗ України «Українська мова в медицині».

Урочиста церемонія нагородження лауреатів премії відбудеться 9 вересня, в день народження класика української літературної мови Івана Котляревського.

Полтавська обласна організація НСПУ вітає лауреатів із нагородою та бажає невичерпної наснаги й подальших творчих злетів!

Прес-служба ПОО НСПУ
за матеріалами сайту Полтавської обласної ради

Читати більше

Триває реєстрація на другий етнофестиваль у Березовій Рудці «Свіччине весілля»

Полтавська обласна організація НСПУ, Зелена садиба творчого простору «Zavitaylo's Organic House», ГО «Центр культури та розвитку «Горизонт» запрошують письменників, журналістів, представників видавництв 2 вересня цього року в подорож до Березової Рудки на другий мультимистецький етнофестиваль «Свіччине весілля».

Березову Рудку п’ять разів за життя відвідував Тарас Шевченко. Приїздив він до села у 1843–1846 рр. А ще Березову Рудку часто називають столицею Шевченкового серця. Саме тут Тарас Григорович написав один із кращих жіночих портретів за всю свою творчість.

Господарі свята пропонують нам окрему локацію для спілкування, презентацій книг та натхнення. Хочемо їхати з Полтави окремим автобусом прямо на дійство. Тому вже маємо знати кількість бажаючих.

Подорож відбудеться у рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки». Проект реалізується за фінансової та інформаційної підтримки Полтавської обласної ради, Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА.

Реєстрація відкрита до 28 серпня!

Реєструйтеся тут!

Прес-служба ПОО НСПУ

Читати більше

Вітання з Днем державного прапора та Днем Незалежності України!

Вітаємо вас із Днем державного прапора та Днем Незалежності України!

Двадцять шість років тому Україна утвердилася як суверенна і демократична держава. За час незалежності ми довели і доводимо, що здатні долати труднощі й досягати успіху. Для цього нам потрібна єдність і солідарність, зосередження спільних зусиль на загальнонаціональній справі. Тому вірмо у безхмарний завтрашній день, утверджуймо незалежну Україну – саме таку, як відкрила її для себе прогресивна світова спільнота!

Бажаємо миру і злагоди, добробуту й затишку, нехай кожен день повниться добрими справами в ім’я процвітання незалежної Української держави. 

З повагою – Правління Полтавської обласної організації

Національної спілки письменників України

Читати більше