Сайт Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України

25.12.20

Хуан Фернандес. «Чотири грона винограду» (ісп. «Cuatro racimos de uvas colgando»), XVII ст. 

Низку німецьких віршів для перекладу я вибрав з цікавого, на мій погляд, видання «Найкращі історії про вино» («Die schönsten Geschichten vom Wein»). Врешті, таку тематичну добірку, саме – про вино, я зустрів уперше. До того ж, у гарному оформленні, можна сказати – любовному. 
У невеличкій крамничці Червоного Хреста, на повороті кам’яних сходів, які ведуть з верхньої частини міста до історичного центру, можна було придбати найнесподіваніші предмети: від ручної вишивки і домашнього начиння до одягу і книжок. Люди здавали сюди речі, власне, віддавали задарма, знаючи, що виручені гроші підуть на допомогу хворим, нужденним, просто біднякам у інших країнах. 
У крамничці все було дешево. Принагідно я купив ще одну книжку – основний труд Отто Вайнінгера «Стать і характер». Я чув прізвище цього психолога ще за радянської доби. Але тоді було досить важко роздобути щось цікаве для читання, окрім хіба що творів з марксизму-ленінізму. 
Якось так вийшло, що книжку про вино я прочитав, а Отто Вайнінгера – тільки «надгриз». Як сказала б моя знайома вчена філологиня: «Це переконливо свідчить про ваші схильності.» 
Нижче крамнички, власне, й починалося старе місто. З нашого погляду, навіть дуже старе. В ньому збереглися в доброму стані церкви, монастирі і приватні будинки 12-14 століть. Місто Швебіш Галль мало_щастя. У Другій світовій війні його не розбомбила союзницька авіація. У ньому не було військових об’єктів і виробництв. Воно затаїлося в межигір’ї Швабських Альб, і потужні американські й англійські ескадрильї бомбардувальників проскакували далі, на схід і північ Німеччини. 
Середньовічний колорит, неторканність давньої архітектури приваблюють багато туристів, місто є бажаним для поселення серед науковців на пенсії, державних службовців у відставці, просто – заможних людей. Не зважаючи на свій скромний розмір (як наш райцентр), у місті багато культури. Згадаю хоча б два музеї: Старих майстрів (там я вперше побачив у оригіналі Лукаса Кранаха-Старшого, причому не в одному примірникові). І неподалік – музей сучасного мистецтва, включно з модерністами. 
Тут я відчув різницю між фразами «відвідувати музей» і «ходити до музею». Остання фраза, мені здається, ближча до тривалого, повторюваного процесу. Саме він пасує до цих прекрасних музеїв, де великі експозиції дбайливо оформлені й ретельно періодизовані. 
Прикметно, що музеї створені коштом місцевого уродженця пана Вюрта, який видає солідні суми на культурне просвітництво своїх земляків. До речі, пан Вюрт чи не найбільший у світі виробник різних кріплень, з’єднань, метизу і різноманітних саморізів. Цей виріб відомий усім сучасним чоловікам. Від церкви Святого Михаїла, розміщеної на узвишші, донизу, утворюючи природний амфітеатр, спадають важкі кам’яні сходи – ідеальне місце для облаштування концертів, вистав, різних імпрез. 
У цьому місті почуваєшся затишно, попри те, що ти – іноземець. Мені доводилося прогулюватися вночі – без жодної остороги на «человеческий фактор». І високі зорі над Швабськими Альбами цілком приязно спо- стерігали за моїми пересуваннями. 
Утім, повернемося до віршів. Як написали на суперобкладинці укладачі книжки про вино: «Читайте і насолоджуйтесь!»

* * *
Серед напоїв вино найкорисніше, 
Серед ліків – найсмачніше, 
Серед продуктів – найприємніше. 
                            Плутарх 

* * *
Хоч грішник я уже старий, 
Та розрізняю суті. 
Не зношу я стакан пустий. 
Щось в ньому має бути. 

Чом дзенькіт знов такий сухий? 
Де кельнер? Озовися! 
В стакан вина мерщій налий, 
Зволож його по вінця. 

Отак мене між двох стихій 
Хита багатократно. 
Стакан – по вінця – знов сухий… 
Не можу довго ждати! 
                        Вільгельм Буш 

* * *
Не впивався врешті з нас? 
Юність – це сп’яніння без вина. 
П’ють літні, щоби молодими здатись 

І це вина чудова здатність.
Життєві клопоти розвіє, 
Це виногрона здавна вміють. 
                       Йоганн Вольфганг Гeте 

* * *
Дівчата й скляночка вина 
Лікують від всіх бід. 
А хто не п’є й не обійма, 
Й собі,мабуть, обрид. 
                       Йоганн Вольфганг Гeте 

* * * 
Чи я буду завтра жити, 
Ще не знаю я. 
Та якщо це припустити, 
Знаю точно: буду пити, 
Хто б не зупиняв. 
                        Готтгольд Ефраїм Лессінг 


З Вюрцбургерських наспівів 

Коли я гладжу твої щічки 
І пальчики цілую милі, 
Садова лава невеличка 
Здається м’якшою за килим. 
А під сорочкою твої 
Звабливі груденята. 
Як стиглі кетяги вони 
Принишкли у руках моїх. 
…Мойсей так і юдеї з ним 
Землі раділи благодатній. 
                        Макс Даутендей 


Про склянку місцевого вина 

Ясне вино… 
Приємне нам воно: 
І душу освіжає, 
Й турботи всі знімає. 
Вино із цих долин 
Поетові, як кінь. 
Нове життя дає нам 
Вино благословенне. 
                        Ганс Якоб Хрістоффель 
                        фон Гріммельсхаузен 


Одружені вина 

Рідні винА, його друзі бувалі! 
В надії на більше маємо мало; 
Губи облизуєм, та добре знаєм: 
Любі нам вина уже дозрівають. 
Вина з Угорщини будуть в нас знані, 
З Австрії також. Вони для кохання. 
Якщо їх щоденно не парувати, 
То що про хрестини ти можеш знати? 
                        Фрідріх фон Логау 


Сілезький пияк 

На горах сілезьких зріє вино, 
Спека чи мряка – йому все одно. 
Чи рік не вдавсь, чи добрий рік, 
Радо п’є кров виногрон чоловік. 

В погріб зайшов. Ось бочка моя. 
«Хтось з неї вип’є більше, ніж я? 
Нехай це буде хоча б сам біс, 
Не переп’є мене, як не пнись!» 

Ледве останній звук пролунав, 
В погребі чорт ураз постав. 
«Ну що, дружище, тепер ти мій, 
Виклик приймаю. Бери і пий!» 

По кілька кухлів випили ми. 
Зорі зійшли вже в нічній пітьмі. 
Й тут біс ледь чутно промурмотів: 
«З мене вже досить. Сто чортів!.. 

В Празі якось, згадалось мені, 
Пив зі студентами кілька днів… 
Та щоб кислятину цю жлуктать, 
Треба сілезцем спочатку стать». 
                        Август Копіш 

* * *
П’ю їх – лоз прекрасних соки, 
Й розтають мої печалі, 
І мій відчай, і турботи 
У морській зникають далі. 

П’ю їх – лоз прекрасних соки 
І плету вінок із квітів, 
Прикрашаюсь ним, співаю 
Про щоденне тихе щастя. 
                        Едуард Мьоріке

Джерело:
Полтавська криниця: літературно-художній журнал. – Полтава. – №1 (3) 2019

0 коментарі:

Опублікувати коментар